Рік, що минає, не обіцяв нас чимось здивувати, звичайнісінький рік. Все було як і раніше, тільки ще трішки гірше.
Лікарі, маючи мінімум від потреби, витягували з того світу пацієнтів в архаїчних кабінах напіврозвалених карет швидкої допомоги. А в той час всенародні обранці возили свої оболонки на все дорожчих авто. Працівники музеїв самотужки латали целофаном діряві дахи, вперто витираючи воду з пам’яток національної спадщини брудним ганчір’ям. Одночасно гарант дивував весь світ казковою розкішшю резиденцій.
Ми всі навчилися купувати товари за світовими цінами, не отримуючи місяцями мізерних зарплат. Натомість недоторканні щедро збільшували обсяг власних пільг та виплат. Матері терпляче чекали на придбання лікарнями елементарного онкологічного обладнання, тихо молячись Богу біля згасаючого вогника життя свої дітей, а ми витрачали мільйони доларів на лікування однієї сумнозвісної харизматичної особи з вельми сумнівною політичною, а з рештою, і особистою репутацією. Пружина потихеньку стискалася.
Середньостатистичний українець, занурений в трясовину політично-економічної кризи та тотальної корупції, солодко засипав під примирливі звуки зомбоящиків пакращення, підсвідомо розуміючи: попавши в болото, що менше смикаєшся – то довше протягнеш.
Ні, не треба думати, що цей середньостатистичний українець був лінивим або ж бездіяльним в повсякденні. Втомившись творити звичайні чудеса виживання і порятунку ближніх, середньостатистичний українець просто хотів спати – нехай пружина стискається, лиш би його не чіпали.
Таке сонне болітце щедро посипане попелом славетних предків стало надродючою ріллею для всілякого роду урапатріотичних маршів та акцій протестів вихідного дня. З першого дня року, ті кому ще не хотілося або вже набридло просиджувати боки на затишних диванах, ходили із смолоскипами під шаманський ритм ударів барабанів та вторили мегафонному заклинанню «ганьбаслава».
Таке собі миле містечкове вбивання часу для всіх зацікавлених сторін: особливо активні випустивши пар і надірвавши горлянки, з почуттям виконаного громадянського обов’язку, повертаються до буденного скніння, опозиція, безглуздо біжучи бадьорою трійкою попереду заведеного натовпу, весело демонструє що не становить реальної загрози владі, влада ж, з-за броньованих вікон високих кабінетів, поблажливо спостерігає це і дозволяє всім вірити в ілюзію змін, спокійно покращуючи власний добробут.
Підгодовані євроінеграційним пряником світлого майбуття, ми стаємо все креативніші у вигадуванні засобів демонстрації дозволених доз народного незадоволення. До традиційних прапорів та транспарантів додаються факели, петарди, курячі тушки, димові шашки, вистави та флешмоби в костюмах із сигаретних упаковок. Гайки все міцніше закручуються за все яскравішою ширмою цього сюрреалістичного карнавалу, все гучніше лунає з оркестрової ями «Ще не вмерла…». Пружина продовжує стискатися.
Та от, із досі незрозумілих причин пряника забирають. По правді, ми мало вірили в поживну цінність цього примарного продукту, але затонути біля цивілізованого берега старої доброї Європи було б значно приємнішою перспективою ніж повертатися у ведмежі обійми азіатського сусіда. Все ж жевріла думка про те що, бодай, наші діти матимуть доступ до гідного життя без постійних хабарів, без правового свавілля, без оп’янілих безкарністю можновладців, без незліченних ракових наростів владно-бюрократичних структур на тілі суспільства. Але от і цю крихту надії забирають, вперто стискаючи пружину.
Що ж, в черговий раз змиритися, махнувши рукою, загорнутися у власну байдужість було б цілком прогнозованою реакцією середньостатистичного українця. Проте щось кардинально змінилося. Кількість крапель розчарувань переходить в якість бурхливого потоку протесту. Гребля прорвана, різьба зірвана, пружинна сталь дає мікротріщину - в вологій тиші холодного листопадового вечора лунає перший заклик до спротиву. Один із інструментів для утримання громадян від реальних дій викидає злого коника тим, кому так важлива наша пасивність.
Соціальні мережі стають інструментом логістики громадянського суспільства. За неповні дві години на київському майдані вже понад півтори тисячі протестувальників. До них приєднуються мітингувальники в інших містах. На ранок вся країна стає територією безстрокового євромайдану. Його учасниками стають люди нового покоління. Вони не залякані моральним терором радянської та пострадянської доби становлення країни, їх не стримує розчарування безрезультатністю помаранчевої революції, вони чітко знають чого хочуть і вважають що мають право на реалізацію своїх бажань.
Вони обеззброюють опозицію змінивши старі популістські заклики на конкретні вимоги, переймаючи та довершуючи відпрацьовані способи мирного протесту невичерпною фантазією. Це зовсім не той привізний спітнілий натовп що ходив визначеним маршрутом за визначеними провідниками та під чужими, але такими звиклими, гаслами погожого вихідного дня в травні цього року, мріючи чим швидше роз’їхатися по домівках. Вони лякають владу організованістю, стійкістю та свідомістю.
Влада забула, що найнебезпечнішим противником є той, якому вже нічого втрачати. Вони не бояться ні політики беркутівського кийка, ні цинічного прокурорського судилища - чим дужче їх розганяють і переслідувать, тим більше їх виходить на вулиці.
Це громадяни. Громадяни професійні. Впевнені в своїх правах, обізнані в своїх обов’язках. Кожен з них розуміє, що він – лиш крапля в океані, але без нього цей океан зміліє.
Наприкінці року ми стали учасниками і свідками переродження населення прикордонних територій східної Європи та західної Азії в громадянське суспільство України. Суспільство, яке дуже чітко дає зрозуміти урядникам та політикам по обидві сторони державного корита – ви всього лиш менеджери фірми власниками якої є ми. Це ми наймаємо вас на роботу. Якщо нам не подобається, як ви керуєте справами нашого підприємства - ми вас звільнятимемо.
Хлопець тримає банер із портретами Євгена Коновальця, Степана Бандери та Романа Шухевича під час смолоскипної ходи на честь 104-річниці з дня народження Степана Бандери. 1 січня, 2013, Львів.
Робочий прикрасив стіну біля конвеєра з виготовлення паперових мішків для сипучих будівельних матеріалів портретом Віталія Кличка. 10 січня, 2013, ТзОВ Монді Пекеджінг Бегс Юкрейн, Жидачів, Львівська область.
Циганська сім’я жебракує під час загальнонаціональної акції протесту "Вставай, Україно! "18 травня 2013 року, у Києві розпочалася більш як 30-тисячна загальнонаціональна акція протесту "Вставай, Україно!". Колона активістів рушила Хрещатиком від Європейської площі до Софійського майдану. Марш очолили лідери опозиційних політичних сил – Олег Тягнибок (ВО "Свобода"), Арсеній Яценюк (ВО "Батьківщина") та Віталій Кличко ("УДАР").18 травня 2013 року, Хрещатик, Київ.
Активіст просить представників медіа звільнити місце для проходу лідерів опозиційних політичних сил – Олега Тягнибока (ВО "Свобода"), Арсенія Яценюка (ВО "Батьківщина") та Віталія Кличка ("УДАР") на чолі 30-тисячої колони учасників під час загальнонаціональної акції протесту "Вставай, Україно!"18 травня 2013 року, Київ.
Чоловік спить за продуктовою яткою біля сцени фестивалю «Зашків - земля героїв!» Свято приурочене 122 річниці з дня народження Євгена Коновальця, полковника армії УНР, активного очільника українського повстанського руху. Для тих, хто обожнює відпочинок на природі, живу музику, хто займає активну громадську позицію та розділяє українські націоналістичні погляди – ЗАШКІВ-ФЕСТ чудова нагода відпочити від міської метушні та будніх проблем.15 червня 2013, с. Зашків, неподалік Львова.
Хлопчик стрибає на батуті в містечку атракціонів фестивалю «Зашків - земля героїв!» Свято приурочене 122 річниці з дня народження Євгена Коновальця, полковника армії УНР, активного очільника українського повстанського руху. Для тих, хто обожнює відпочинок на природі, живу музику, хто займає активну громадську позицію та розділяє українські націоналістичні погляди – ЗАШКІВ-ФЕСТ чудова нагода відпочити від міської метушні та будніх проблем.15 червня 2013, с. Зашків, неподалік Львова.
Працівники 88-ї спеціалізованої кардіологічної бригади швидкої допомоги лікар-кардіолог Ірина Єременко та фельдшер Ігор Куценяк щойно вивели із стану гіпоглікемічної коми пацієнтку. 18 липня, 2013, карета швидкої медичної допомоги, траса на Дубляни, біля Львова.
Народний депутат України VII скликання Ірина Сех має слово біля могили полеглих дивізійників під час заходів зы вшанування пам’яті українських вояків, які в липні 44-го загинули у «Бродівському котлі». 21 липня, 2013, село Підгірці Бродівського району Львівської області.
Прибиральниця в музеї сакральної барокової скульптури Пінзеля (колишній костел Кларисок). Костел давно потребує капітального ремонту даху, а саме повної заміни мідного покриття, підсилення та заміни дерев’яних конструкцій. Підприємство «Центр-Комплекс» розпочало ремонтні роботи, проте не може їж продовжувати через що казначейство на проплатило авансові платежі на ремонтні роботи. Експонатам музею загрожує вода і вологість. 2013, Львів, музеї сакральної барокової скульптури Пінзеля.
Дем'ян Гирич відпочиває під наглядом матері Оксани. Дем'яну 9 років. Живе в селі Великі Грибовичі. Діагноз гостра гібрибна лейкімія. Лікування триває 1 рік. Після інтенсивного курсу хіміотерапії Дем'ян гостро потребує переливання тромбоконцентрату, який можна отримати лише шляхом сепарації донорської крові. Автоматичні сепаратори крові працюють у лікарнях багатьох міст світу, а також чи не в усіх обласних центрах України. У червні 2011 року схожий сепаратор з’явився у Львівському обласному центрі служби крові. Дистрибутор надав цей апарат у тимчасове користування. Майже всі обласні Служби крові відшукали гроші залучили спонсорів, бюджетні кошти і викупили сепаратори. Крім Львіщини. 21 серпня 2013, Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр, Львів.
Жінка розмахує курячою тушку під час протестів проти підписання угоди про видобуток сланцевого газу на Львівщині. Люди принесли 66 курячих тушок, настромлених на палі. Вони символізують 66 депутатів Львівської обласної ради, які 3 жовтня проголосували за початок видобутку сланцевого газу в Олеській площі на Львівщині. 17 жовтня, 2013, сквер перед Львівською обласною радою, Львів.
Пані Мирослава вимагає відшкодування в американсько-української фірми RJR Тобакко Набіско за недотримання санітарних норм в лабораторії з дослідження тютюну, працівником якої вона була. Стверджує що через відсутність примусової вентиляції приміщення лабораторії вдихала продукти спалення 3-6 кг. тютюну щоденно протягом кількох років. Листопад 2013, Львів, біля входу до приміщення Львівської обласної ради та адміністрації.
Студенти львівських вищих навчальних закладів протестують проти призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. 22 листопада 2013, площа перед пам’ятником Івану Франку, Львів.
Студенти львівських вищих навчальних закладів протестують проти призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. 22 листопада 2013, площа перед пам’ятником Івану Франку, Львів.
Юрій Шухевич (в центі кадру) український політичний діяч, член Української Гельсінської Групи, політичний в'язень у 1948–1956, 1958–1968, 1972–1988 роках, син Героя України Романа Шухевича сидить на сцені Львівського Євромайдану, під час громадського віче присвяченого протестам проти призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. 24 листопада на недільне віче у Львові, за різними оцінками, вийшли 25-30 тис. людей. Оголошено початок безстрокового мітингу. 24 листопада2013, площа перед пам’ятником Тарасу Шевченкові, Львів.
Активіст демонструє розірваний портрет президента України Віктора Януковича після того, як 29 листопада у Вільнюсі під час Саміту Східного партнерства ЄС не було підписано угоди про асоціацію України з ЄС. 29 листопада 2013, Майдан Незалежності, Київ.
Дівчина тримає прапор ЄС під час мітингу на Майдані Незалежності у Києві. Останній день перед кривавим розгоном Євромайдану. 29 листопада 2013, Майдан Незалежності, Київ.
Ярослав Тимчишин для Гал-інфо.
