На початку нового року, озираючись на минулі події, кортить зазирнути у майбутнє. Бодай з тривогою та надією, але хочеться вгадати обриси того, що на нас чекає, хочеться впорядкувати відкладені бажання, котрі зачаїлись у підсвідомості: мир на Сході, краща та багатша Україна, заможне життя для держави, для рідних та близьких.
Отож, Гал-інфо попросило експертів, по-перше, назвати три найвагоміші світові події 2016 року, які мали вплив на Україну, по-друге, передбачити три події нового 2017 року, які, знову ж таки, ймовірно найбільше відіб’ються на житті Української держави.
В опитуванні взяли участь: Юрій Кміть – блогер та міжнародний оглядач Гал-інфо, Ілля Пащенко – політтехнолог із групи «ЦЕЗАР», росіянин, львів’янин, який прожив півжиття в Росії, а тепер уважно стежить за подіями в цій країні, Адам Лельонек – кандидат політичних наук, член правління фундації Центр досліджень Польща – Україна, експерт Фундації Казімєжа Пулаского, заступник головного редактора Порталу PolUkr.net.
Юрій Кміть:
«Світ слідкував за перебігом гібридної війни, що її розв’язала Росія проти західних ліберальних цінностей і в якій Путін отримав кілька тактичних перемог. Вплив Росії на перебіг виборів у США, вливання росіянами коштів у рекламу Brexit та антиукраїнський референдум у Нідерландах, окупація українських територій Донбасу та Криму, яка триває нині.
Але у цій війні далеко не все ще ясно. Цього року Росія має виплатити 600 млрд доларів зовнішнього боргу, її державний резервний фонд до кінця року буде вичерпаний, і це стане основним фактором, що штовхатиме Росію до пошуку компромісів.
За моєю версією, три міжнародні події 2016 року, які найбільш вплинули на Україну та які матимуть розвиток у 2017 році, такі:
1.Президентські вибори у Сполучених Штатах Америки.
2.Остаточний провал «нормандського чотирикутника» та Мінську-2 щодо зупинення гібридної війни Росії на сході України.
3. Взяття Алеппо та створення коаліції Росія – Туреччина – Іран щодо розділу Сирії на федерально-автономні території.
Отож, перший пункт. Україна перебуває в орбіті західних союзників, де США до останнього відігравали роль лідера. На жаль, ряд об’єктивних причин, які стали фундаментальними для перемоги Дональда Трампа, вказують на те, що США може відійти від активної участі в європейських справах, заодно і від активної допомоги Україні. З огляду на це, короткозора політика нашої еліти, яка зробила ставку на перемогу Гілларі Клінтон, - це прикрість, але не визначальна.
Новий Президент США запам’ятався найскандальнішою кампанією за всю історію США, він заявляв про будову стіни із Мексикою, виселення всіх мусульман, розпуск НАТО та усунення США від міжнародних конфліктів. Реалізація Президентом США концепції «реальної політики», в якій фінансові інтереси, внутрішні потреби держави та потреби великого бізнесу є вищими за будь-які демократичні принципи чи ідеали, дає можливості Володимиру Путіну торгувати долями цілих країн та народів. І ми в цьому списку.
Другий пункт. Протягом 2016-го, особливо наприкінці минулого року, остаточно було зафіксовано провал "нормандських" переговорів щодо проблеми ОРДО на Сході України. Ні дванадцяті, ні п’ятдесяті "нормандські" зустрічі, ні будь-які інші дипломатично-словесні спроби врегулювати конфлікт на чинній мінській основі не принесли результату.
Проблема в тому, що санкційний режим може бути припинений вже у 2017 році , хоч ситуація вимагає нових рішучих кроків. Тому доречно ще раз процитувати міністра МЗС Німеччини Штайнмайєра: "Невеликих кроків вже недостатньо, щоб заспокоїти ситуацію, щоб подолати конфлікт". Однак "великі" кроки з подолання конфлікту не повинні змушувати Україну жертвувати національним суверенітетом чи іншими державними інтересами. Тому надіємося на самих себе, нашу Армію та Господа Бога у 2017 році.
І нарешті, третій пункт. Знищення російсько-сирійсько-іранською коаліцією найбільшого міста у Сирії Алеппо, яке посідали антиурядові повстанці більше як два роки, та «кулуарна змова» про поділ Сирії на зони контролю на користь Туреччини, Асада та Ірану. В результаті на загальному фоні тимчасової російської перемоги відбувається фактичний розпад Сирії на ворожі фрагменти, повноцінного миру у найближчі десятки років там не буде.
Росія влізла у свій черговий «Афганістан», в якому прогнозований фінал – поразка. Тисячі релігійних фанатиків будуть мстити за жертви Алеппо. Теракти, падіння літаків, природні катаклізми – для росіян тільки все починається. І вбиваючи свою міжнародну репутацію в очах цивілізованого світу, тратячи військові сили та фінанси у Сирії, Росія відвертає свою увагу від України. Тому я, як і більшість українців, солідаризуюся із боротьбою сирійських, чеченських чи будь-яких повстанців проти кривавої імперії Путіна. Вони воюють там і за спокій в Україні.
Щодо подій в світі в 2017 році.
1. Нова політика нової адміністрації Трампа щодо Росії та України. Однозначно Дональд Трамп буде намагатися дистанціюватися від слабої, на його думку, політики попередника і вносити своє нове бачення у внутрішню та зовнішню політику США. Не маючи політичного досвіду, він, очевидно, у постійних конфліктах із Конгресом буде робити помилки та незграбні рухи, а природжені акторські здібності надаватимуть цим скандалам образ театрального дійства. Нині передбачити Дональда Трампа та його вплив у 2017 році на світову політику неможливо. Знаю лише те, що Путін швидко розчарується у своїх надіях мати «кишенькового американського Президента». Але, тим не менше, нашій владі слід більше розраховувати на свої сили та свій народ.
2. Вибори у країнах Євросоюзу 2017 року. (Німеччина, Франція та інші ). Вибори у Німеччині та Франції вкрай важливі для України. Ми будемо тримати кулаки за перемогу Ангели Меркель на парламентських виборах, оскільки Німеччина після виходу Великобританії із Євросоюзу є реальним гегемоном Європи та нашим союзником. Саме із Німеччиною та Австрією я б на місці нашого керівництва пов’язував перспективи економічного зростання та технологічної модернізації України.
Щодо Франції, то ми її як нашого союзника втрачаємо. Обидва найрейтинговіші кандидати у Франції проросійські, і лише диво може їм завадити взяти владу.
3. Загострення ситуації на Близькому Сході через більш активне входження у конфлікт сусідніх до Сирії країн – Туреччини, Саудівської Аравії та Ізраїлю. Фактичний розпад Сирії (при делегітимізованій трагедією Алеппо російсько-асадівській владі) відкриває вікно можливостей одним країнам та військовим групам (курди, туркомани, Ісламська Держава) та несе смертельні небезпеки для інших (Ізраїль, Саудівська Аравія, Туреччина). Тому у 2017 році війна в Сирії не тільки не вщухне, а й перейде у активну та затратну для Асада фазу партизанських воєн «всіх проти всіх» за більшої участі російських, турецьких , проарабських та прозахідних військових контингентів. Адже у Катару та Саудівської Аравії є ще гроші та шалене бажання позбутися диктатора Башара Асада та його російсько-іранських друзів і розчистити шлях до Європи для катарського газу, який блокує «Газпром» силами російських військ у Сирії».
Ілля Пащенко:
«Головне, що засвідчив минулий 2016 рік, це те. що «кінець історії» – згідно з концепцією Фукуями – закінчився, почалась зовсім нова історія. Її основний тренд – розпочата відкрита боротьба між «глобалістами» і «націоналістами» (це не ті націоналісти, до яких ми звикли в Україні; маються на увазі еліти, орієнтовані на пріоритети національних інтересів власної країни порівняно із міжнародними). Всі гучні події минулого року – Брекзіт, перемоги національно орієнтованих кандидатів на виборах багатьох країн, локальні конфлікти та торгівельні війни – все це є наслідком цього великого та довгострокового тренду.
Про поразку «глобалістів» казати ще рано, але нині серед противників глобального однополярного світу, який за чверть століття впевнено продемонстрував свою неефективність, впливові світові політики – президент Росії Володимир Путін, голова КНР Сі Цзіньпін, а нині до цього кола приєднався й новообраний президент США Дональд Трамп. Разом ці люди представляють найпотужніші економічні, політичні та військові можливості, що здатні перебудувати світовий устрій у нову конфігурацію. Якщо, звісно, Трампа не спіткає доля Кеннеді (нагадаю, «глобалісти» ще не склали зброї, спроб реваншу буде ще багато).
Таким чином, всі три найважливіші події минулого року: вибори у США, Брекзіт та конфлікт на Близькому Сході (Сирія ) були пов’язані саме з цим головним трендом змін: це зміна Західного світу, який поступово відмовляється від глобалістської міжнародної політики, це зміна на Близькому Сході, де створено нову коаліцію, основу якої складають Росія, Туреччина, Іран, це відмирання старих інституцій управління світовим порядком (ООН, ВТО, G-7 тощо, а також сумнівна доля нових неоглобалістських економічних проектів ), на заміну яким йдуть інституції з більшим впливом держав поза межами традиційного Західного світу – G-20, ШОС, ЄАС, АТЕС тощо.
Перший погляд на головні очікувані події наступного 2017 року не є занадто оптимістичним. Світова турбулентність не просто продовжиться, але й набере додаткових обертів. Ми зіткнемось з терористичними атаками не тільки проти учасників обох коаліцій, що воюють проти ІДІЛ в Сирії та Іраку, але й проти інших європейських та східних країн.
Провідні держави світу зосередяться на вирішенні внутрішніх проблем, і саме це вплине на роботу міжнародних економічних союзів (у першу чергу це стосується США – Трамп успадкував країну в дуже важкому становищі, достатньо згадати лише, що за часів Обами борг США виріс вдвічі і досяг астрономічної цифри в майже 19 трлн дол., що становить 106% від ВВП – тобто Обама запозичив грошей саме стільки, скільки всі президенти до нього за всю американську історію).
Драматичні зміни очікують і на Європейський союз (міграційна криза, надважке становище «Дойче банку» та загроза краху економік країн PIGS вимагають невідкладного вирішення, а ресурсів на це бракує, як і політичної волі). Цілком можливе й загострення відносин між США та Китаєм, включно із валютною війною, тому що план Трампа з економічного відновлення США суперечить експортній орієнтації китайського виробництва. Не забуваймо, що Китай залишається другим у світі кредитором США, і це дає йому можливість впливати на курс долара та ринкову привабливість американської економіки.
Для Україні все це означає вкрай гострий дефіцит ресурсів не тільки для розвитку, але й для вирішення проблем виживання і навіть існування. Український проект в його теперішньому форматі втратив генерального спонсора. Захопившись певними романтичними міфами та спотвореним уявленням про те, що відбувається у світі, використовуючи вкрай невдалу риторику та зробивши багато стратегічно помилкових ставок, ми фактично зруйнували ринкову привабливість власної країни та втратили значення в очах провідних світових центрів сили.
З цього випливає і головне завдання для України на наступний 2017 рік – знайти нову іншу життєздатну форму українського проекту. Цілком ймовірно, що її основою постане вітчизняна версія північно-корейської філософії «чучхе» – опори виключно на власні сили».
Адам Лельонек:
Три найважливіші події 2016 року з огляду їхній вплив на Україну:
1. Президентські вибори у Сполучених Штатах Америки.
2. "Брекзіт".
3. Заява польського парламенту відносно визнання подій на Волині під час Другої світової війни геноцидом.
Американські вибори – це не тільки їхній безпосередній результат. Це і спроби використання слабшої позиції Обами (закінчення повноважень) та пов’язана з цим трансформація закордонної політики Кремля - вона стала більш агресивною (хакерський атаки, пропаганда, дезінформація). Також це вплинуло на міжнародну активність Росії - використання сирійського конфлікту, зближення з Туреччиною чи збільшення активності в Європі (гра на політичне та економічне послаблення Євросоюзу). Це також початок нового етапу суперництва з НАТО (провокації, російська гонка озброєнь і зміцнення присутності російских військ у Європі).
Вихід Великобританії з Європейського Союзу – це один з найкращих доказів, як успішно працює російська пропаганда, як дуже успішно реалізуються плани Кремля. Це одночасно приклад, що Захід інформаційно програє і ще не вміє протидіяти російським гібридним атакам в інформаційному просторі. Використання російських ЗМІ, експертів, які не є у «мейнстрімі», фінансованих Кремлем людей зі світу політики (так звані "євроскептики") спричинило сильне послаблення привабливості ідей Євросоюзу, його єдності, натомість зміцнило середовище противників ЄС. Варто згадати, що Лондон брав участь в антиросійському протистоянні у Європі і надавав підтримку для України. Всі наслідки зросту популістичних антиінтеграційних тенденції всередині ЄС можна буде оцінити докладніше наприкінці 2017 року.
Рішення польського парламенту – це результат 25 років несерйозного підходу до взаємних відносин – і у Варшаві, і в Києві. Несерйозного тому, що польсько-український діалог був багато часу полишений на відкуп кількох невеликих, майже виключно ліберальних або лівих груп, повязаних з владою еліт - і у Польщі, і в Україні. Ці середовища створили монополію у цьому питанні, що спричинилося до того, що голос інших середовищ не міг бути почутий. А це, зрештою, допомогло росіянам використати наявні проблеми, щоб посварити Польщу та Україну, надавши підтримку ультраправим силам в обох країнах.
В Україні багато експертів і політиків вважають, що вже давно був досягнутий компроміс. Але хто його досягнув? Українське і польське суспільства не були в курсі поточного стану дискурсу еліт, вони його не розуміли. Більше того, багато людей були переконані, що не мають своєї репрезентації серед згаданих еліт. Події у Польщі не сталися раптом, це логічний наслідок. Помилки українських еліт також "допомогли" цьому процесові. Українські експерти, які нині найсильніше здивовані подіями у Польщі, засвідчують одночасно, що вони цієї Польщі не розуміють.
Сьогодні у Польщі маємо зміну еліт, а в Україні є війна. Обидві сторони мають передусім взяти до увагу, що мета російської психологічної війни – це перенесення дискусії на емоційний рівень і використання історичних проблем проти нашого порозуміння. Треба змінити підхід, щоб наслідки занедбалого минулого не знищили майбутнього.
Три найважливіші події 2017 року, які вплинуть на світовий порядок і на Україну:
1. Президентські вибори у Франції i парламентські вибори у Німеччині.
2. Політика Дональда Трампа як президента США.
3. Результат перетину функції: зростання тероризму у світі, гібридної активності Росії і успіхів української влади у процесі реформ держави.
Вибори у двох найпотужніших державах ЄС, беручи до увагу зусилля Кремля, щоб їх дестабілізувати, можуть вирішити майбутнє не тільки Європи, але і цілої Євразії. Вони можуть зміцнити євроскептиків, довести Євросоюз до розколу, а навіть до дезінтеграції. Це може спричинити зміну світового порядку і призвести до потреби нових домовленостей Вашингтону з Москвою, що мало б трагічні наслідки і для України, і для цілої Центральної Європи.
Новий американський президент може змінити багато. Кожен з його попередників поставав перед важкими рішеннями. Ми ще не можемо нині спрогнозувати, як запам’ятаємо Трампа: як героя чи як людину, яка довела світ до трагедії. Однак одну річ можна сказати вже : для всіх політиків дуже важливі настрої у суспільстві, важлива громадська думка. На цих напрямках вже багато років працює російська пропаганда. Сьогодні перед Києвом і його союзниками пріоритетне завдання - протидія інформаційним операціям Кремля, але також важливо демонструвати міжнародній спільноті, що процес реформ відбувається, і що самі українські еліти та суспільство є вмотивовані і до інтеграції з Заходом.
І що більше буде атак із боку проросійських сил, то сильніше українцям слід показувати свою європейську позицію та послідовність у сповідуванні західних цінностей. Без цього не можна очікувати, що інші учасники світової сцени захочуть жертвувати своїми інтересами заради України.
Українські реформи – їх успіх і швидкість – це головний фактор, який може зміцнити Україну, її суспільство і еліти, довести до ситуації, в якій Київ роль держави, що потребує допомоги, може змінитися на роль держави, яка надає допомогу (стратегічно, політично). Очевидно, що Росія не зупинить гібридних атак , що у 2017 році слід сподіватися тільки більшого числа провокацій (сепаратизм, популістські заклики агентів впливу, диверсії у політичних процесах, в тому числі – в реформах, загострення конфлікту в Донбасі, загроза повномасштабного вторгнення російських військ, шантаж Європи…).
Саме від Києва, від українського суспільства i зрілості чинних політиків залежатиме, як на державу вплине гібридна війна, як вона вплине на розвиток та рівень безпеки (в тому числі, на діалог із Заходом і на переговорні позиції із Росією).
Можна прогнозувати, що зростання тероризму у світі доведе до ситуації, за якої західні суспільства не захочуть конфлікту із Росією. Водночас всі російські спецслужби і пропагандисти сильно працюватимуть над тим, щоб гарно подати ідею майбутнього союзу Москви із НАТО та США як єдиного ефективного способу боротьби з тероризмом.
Україна може реально зміцнити свою позицію і це залежить тільки від керівництва держави - якості дипломатії, рішучості на шляху до перемоги. За 10 чи 20 років ніхто не буде запитувати чи пам'ятати, як дуже хтось щось хотів, чи як хтось гарно і логічно пояснював невдачі і поразки, але важливим буде кінцевий ефект такої, а не іншої політики.
