1 червня у Жовкві поховали Андрія Вненкевича - пожежника, активіста, волонтера, який загинув під час гасіння пожежі на Грибовицькому сміттєзвалищі. На гребінь громадського життя його піднесла Революція Гідності, надихнувши до боротьби за спільне добро та справедливість. З перших днів війни він був у лавах ГО "Допомога армії України". Вшановуючи пам'ять Андрія, подаємо прощальний допис його однодумця і товариша Світлани Хитрової.
"Ми з Барчак Станіслав трохи спізнились. Але дім твій знайшли у чималій Жовкві легко - стояло стільки машин і йшло до тебе стільки людей!... Тисячі. Напевно,ти б звернув гори з такою кількістю тих, хто підтримали тебе, якби таки провів свою акцію протесту, щоб відмінити контрактну службу в пожежці... коли ти жив.
Багато рятувальників, багато бійців у камуфляжі, волонтерів, громадських активістів, твій УКРОП, і ще просто багато-багато облич. Десь посеред натовпу без всяких понтів Саша Ганушин. Самотній Парасюк, вимучився із букетом червоних троянд, який тобі приніс :)Садового до тебе не пустили. Хоч кажуть був. Я не бачила. Але був точно. Багато камер, журналістів теж були. Навіть те НТА, через яке ти так засмучувався в суботу.
Якісь пристойні хлопці в сутанах хором співали що там належиться. Грав духовий оркестр пожежників.
Бачила твоїх хлопчиків. Вперше. Тендітні такі, маленькі, як горобчики :)
Знаєш, нічого не відчувала. Навіть щось про роботу думала. Про щось стороннє говорили в натовпі. Якийсь абсурд... Може вчора все відридала. Не знаю.
Потім процесія рушила до храму. Пішки. За твоїм катафалком. Думаю, понад кілометр дороги заповнив той людський потік, Андрію. А вздовж дороги виходили прощатись з тобою жовківчани. Плакали. Я теж реву. Аж зараз.
Біля твоєї пожежки зупинились. Ваші машини включили сирени. Твої рятувальники віддавали тобі честь. Бачила серйозних мужиків, які не соромлячись витирали сльози.
Потім храм. Ми навіть туди не пішли. Дали дорогу ближчим. І Муравський був з нами. Він весь час ніс за твоєю труною прапор з траурною стрічкою. Лиця на ньому вже нема. Не знає як буде без тебе.
Потім повертались назад. До цвинтаря, де тобі викопали могилу. Нічого така. Біля горбочка. Людей на цвинтар пішло уже менше.
Оркестр грав, хлопці в сутанах співали. Караул стріляв, як належиться. А потім, коли твій гріб опустили в могилу, завили жінки. Побратими-пожежники відсторонили тих чужих з лопатами і самі насипали тобі могилу. Мінялись і насипали. Потім встановили хрест. Вінки, море квітів, свічок. І ми пішли.
Головне, Андрію. Ніхто не знає, як без тебе жити. Хто зв'яжеться з поляками-німцями, аби пригнали обладнання, про яке ти домовився? Що буде з твоєю профспілкою, з тими справами, які ти не встиг завершити? Коли ти був, ти так соромився, що ніхто не міг усвідомити, наскільки ти важливий і як тебе багато...
Ну, щоб ти був спокійний всі знають - те, що ти розпочав, треба закінчити. Ми доб'ємо ті Грибовичі, які тебе вбили.
Спочивай, друже!".
