Львівський приймальник-розподільник для неповнолітніх. Головні відвідувачі –малолітні крадії. Курс «лікування» потягу до злочинів проходить у суворому замкненому просторі.
Про що розповів старший інспектор
З вигляду приймальник-розподільник для неповнолітніх подібний на звичайну в'язницю. Високий бетонний паркан, важкі металеві ворота, похмурий, з гратами на вікнах корпус, міліцейська охорона.
На контрольно-пропускному пункті мене зустрів капітан міліції Олена Федьків – у приймальнику-розподільнику вона працює старшим інспектором. Насамперед розпитую її про контингент установи і «тюремні» порядки.
– У наш приймальник дітей привозять з усього Західного регіону, із семи областей, – розповідає Олена Михайлівна. – Вік «невільників» – від 11 до 14 років. Здебільшого це підлітки, які скоїли соціально небезпечні діяння і потребують негайної ізоляції. А також неповнолітні, до яких згідно з рішенням суду застосовані примусові заходи виховного характеру – у вигляді направлення в навчально-виховні заклади соціальної реабілітації.
Ще одна категорія – це підлітки, які самовільно залишили ці установи і ті, хто періодично тікають з дому.
– Порядки в нас досить суворі,– продовжує старший інспектор. – День для вихованців починається о 7.00. До обіду проводяться уроки: приходять учителі зі звичайної міської школи. Вдень – прогулянка, вільний час, підготовка домашнього завдання, увечері – тематичні бесіди з вихователем. Розпорядок дня контролюють наші співробітники (в установі працює 17 чоловік – охоронці, вихователі, інспектора). Діти повсякчас перебувають під наглядом. Термін їх перебування у нас не перевищує 30 діб. Далі – або звільнення, або перевід в один із закладів соціальної реабілітації.
«Втікач», злодюжка зі стажем і «реальна» дівчина
З вихованцями установи – Євгеном, Васильком і Анею – знайомлюся в невеликій їдальні. У цей момент діти якраз закінчують обідати – наминають картоплю з хлібом, аж за вухами лящить. (До речі, в меню прописана «гречана каша з котлетою»).
«В'язнів» мені відрекомендував інспектор з профілактики Петро Ключник: «Євгенія і Василька до нас привезли з Івано-Франківської області, Аню – з Рівненської. Євген - сирота, 13 років, постійно тікав з дому, не хотів жити зі своєю опікункою, рідною тіткою. Василькові 12 років, він у нас злодюжка зі стажем, про його «подвиги» без жодного перебільшення можна написати книгу. Разом із друзяками Василько довгий час «бомбив» невеликі базарні магазинчики. Всередину приміщень злодюжки діставались через дах. Передовсім забирали цукерки та алкоголь. Ані 14 років. У приймальник-розподільник потрапила за крадіжки. За ті півтора року, що я тут працюю, Аня перша «реальна» дівчина. Всі інші дівчата, які тут перебували, такими не були, що було встановлено під час медичного обстеження. Багато хто з них у свої 11-14 років не могли пригадати, коли у них був перший сексуальний досвід ...».
Закінчивши обід, вихованці кулею схоплюються з-за столу, шикуються в ряд і кілька разів хором кричать «дякуємо». Потім по команді інспектора строєм йдуть в учбовий клас.
«Тюремне» розвантаження
Найзатишніше приміщення в приймальнику – кімната психологічного розвантаження дитини. Її інтер'єр – стара напівпорожня книжкова шафа, що розвалюється, заставлена дешевими китайськими іграшками, тумбочка, пластмасові (зеленого кольору) стіл і три стільці.
– Це приміщення в нас прийнято називати «зеленою кімнатою», – пояснює Петро Ключник. – Найчастіше ми спілкуємося тут з дітьми, які після приїзду в приймальник впадають у депресію. Даємо їм почитати нашу літературу,ту, що маємо.
Тут інспектор киває на книжкову шафу – на її полицях виставлено кілька досить об'ємних книг. Підходжу ближче до шафи, читаю назви: «Педагогіка сімейних стосунків», «Викорінення насильства щодо дітей», «Проблеми правової спеціалізації молоді в сучасних умовах розвитку українського суспільства», «Якщо ви зібралися за кордон», «Бог втішає».
... З «в’язнем» Васильком розмовляю віч-на-віч, закрившись у «зеленій кімнаті». Розпитую його про батьків, умови перебування у розподільнику, злодійськеремесло. На мої питання малолітній злодюжка відповідає неохоче і коротко. Жив у Калуші разом з мамою та вітчимом, ходив у шостий клас. Вітчим часто виїжджав на заробітки до Чехії, мама не працювала, зловживала алкоголем. Красти почав у вісім років, тому що не вистачало грошей на кишенькові витрати. Пожвавлюється Василько лише тоді, коли я цікавлюся обставинами його арешту:
– Цього разу «мєнти» нас вирахували за відбитками пальців. Адже ми вже стояли у них на обліку. Два роки тому нас злапали на гарячому, тоді ми в їхній картотеці і «намалювалися». Тепер, блін, все, кранти, доведеться йти по етапу ...
Замість епілогу
Торік у приймальнику-розподільнику перебувало 48 неповнолітніх, в цьому році – 8. Більшість з них - дрібні злодюжки і грабіжники. За словами співробітників установи, 90 відсотків малолітніх порушників, що потрапляють до них, – вихідці із асоціальних сімей. Кожен сьомий з них – як свідчить статистика – повертається в приймальник-розподільник знову.
Віктор Гай, фото автора. (На першому фото Василько, 12 років, на другому - Аня, 14 років).
