Будівництво на вул. Федорова вдалося зупинити на рівні Державної служби охорони національної культурної спадщини. А почалося все з того, що Львівське управління охорони історичного середовища дало дозвіл. Нині створена експертна робоча група, яка проаналізувала помилки будівництва готелю і визначила шляхи їх виправлення.
З кожним днем Львів все більше й більше розпадається, як замок з піску. Уже давно настав час рятувати цей витвір епох. Що ми втрачаємо і чому - саме про це розмова із Андрієм Салюком, головою Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, президентом Фонду збереження історико-архітектурної спадщини Львова, віцепрезидентом УНК ICOMOS
– Пане Андрію, назвіть, будь ласка, найбільш проблемні об’єкти Львова, які треба реставрувати?
– Першочергово слід продовжити реставрацію колони Яна з Дуклі. Хоча, чесно кажучи, кожна архітектурна пам’ятка Львова потребує відновлення. Це справді так, я не жартую. Чому? Не існує такого об’єкта, який би не мав проблем. Знаєте, я завжди порівнюю реставрацію будь-чого з лікуванням хворої людини: навіть абсолютно здорова людина завжди може і мусить пройти профілактику, що унеможливить захворювання у майбутньому. Наприклад, фасад Чорної кам’яниці, палац Корнякта (пл. Ринок,6)… А палац Любомирських (пл. Ринок, 10) просто «кричить», щоб його від реставрували,, зокрема декоративні елементи на аттику та власне конструкцію будинку. Хоч Катедру поступово реставрує українсько-польська організація «Спільна культурна спадщина», але скульптури довкола споруди також потребують реставраційного втручання.
– Яка подальша доля «запакованої» колони Яна з Дуклі?
– Вже три тижні тому мали б відновити реставраційні роботи над колоною Яна з Дуклі (біля Бернардинів). Цей об’єкт некоректно почали реставрувати у грудні торік. Через порушення всіх технологічних вимог реставрацію призупинили.
Згодом реставраційні процеси розпочали восени, чого категорично неможна робити через підвищену вологість. Закордоном будують так звані «тепляки», в яких реставрують об’єкт в належних умовах. Середовище, створене в «тепляку», не змінюється протягом року, що дуже зручно. Один мінус – такий спосіб занадто дорогий не тільки для України, а й для деяких країн Європи. Більше того, реставрацію завжди починають весною та літом, коли камінь вже не вологий. Тому Колону ще тоді замотали в поліетилен – слава Богу, що це зробили! – і вона перезимувала. Але зараз той «захист» не пропускає вологу, а отже, всередині об’єкту розвиваються так звані «біологічні шкідники»: мох, лишайники, водорості.
Дозвіл на цей проект дало Управління охорони історичного середовища. Чому? Не знаю. Єдине, що від них вимагається, – це охороняти історичне середовище, але… Я не можу зрозуміти, чому приймаються ті чи інші рішення, що суперечать навіть чинному законодавству України. Наприклад, будівництво на вул. Федорова вдалося зупинити на рівні Державної служби охорони національної культурної спадщини. А почалося все з того, що Львівське управління охорони історичного середовища дало дозвіл. Нині щодо вул. Федорова за рішенням Державної служби охорони національної культурної спадщини створена експертна робоча група, яка проаналізувала помилки будівництва готелю і визначила шляхи їх виправлення.
– Коли відреставрують Каплицю Боїмів та музей Пінзеля?
– Ми звикли до темної каплиці Боїмів. Так от, первісно вона була не темною, а кольоровою. Але часом бруд перекрив ту барвистість. Тож постає питання – як очистити каплицю від бруду так, щоб не пошкодити первинний малюнок? Спочатку треба ретельно дослідити кожен камінь, кожну деталь скульптури, а це близько 100 квадратних метрів різьби і декілька тисяч проб (!).
Власне, реставрація заповнює білі сторінки історії мистецтв. Львів не має жодного об’єкту, який би дослідили на предмет поліхромії. Натомість такі матеріали мають Польща, Франція, Німеччина. Ніхто, звісно, не збирається розмальовувати каплицю Боїмів, але зробити дослідження треба. Тоді ми отримаємо гіпотетичну реконструкцію об’єкту в електронному варіанті.
Щодо музею Пінзеля, то треба завершувати реставраційні роботи, що почали. Почали ремонтувати дах – завершіть, а не виділяйте кошти на інші проекти. Проблема полягає в тому, що різні проекти зазвичай фінансують різні джерела. Державний бюджет, обласний і міський працюють окремо, а спільна праця заощадила б час і ресурси.
– Що буде з будинком Ярославенка? Чи відновить Ростислав Мельник пам’ятку архітектури?
– Це питання більшою мірою юридичне, ніж реставраційне. Нині, як кажуть, «найшла коса на камінь» – історичні об’єкти ми повинні зберігати автентичними. На прикладі будинку Ярославенка Львів повинен показати всім іншим інвесторам, що вони не мають права руйнувати пам’ятки чи то архітектури, чи то культури, чи історії.
– Як карають за непрофесійну реставрацію або нищення пам’ятки в інших країнах? До кого звертатися за допомогою і захистом в Україні?
– У Кракові власник добудував на пам’ятці ще один поверх – посадили міського консерватора, архітектора, інвестора і проектанта. Крім того, звинувачені сплатили штрафи. У нас, в Україні, звертатися зі скаргами немає до кого. Формально, можна звертатися до Управління охорони історичного середовища. Наприклад, ще два роки тому, коли почали «реставрацію» колони Яна з Дуклі, я побачив, як вапняк заливають бетоном, що робити категорично заборонено. Звернувся до Управління охорони історичного середовища, на що мені відповіли: значить такий проект. Але ж вони погодили цей проект! Таке враження, ніби начальник Управління є на протилежному боці барикад, ніж усі інші пам`яткоохоронні організації.
Звичайно, така протилежність не постійна. Ми дуже часто співпрацюємо й маємо спільні проекти, але час від часу спалахують гострі конфлікти з питань реставраційних підходів. Колись у нас виникла суперечка з архітектором – яким кольором фарбувати фасад дзвіниці Вірменської церкви. «Як фарбувати? Так, як ти кажеш чи так, як я?» – питає архітектор. Відповідаю: «Давай запитаємо об’єкта, він має всі відповіді. Проведемо спочатку дослідження». Не хочуть робити такі дослідження, бо ліньки.
– Як реставрують, наприклад, у Кракові? Досвід якого міста може перейняти Львів?
– У польському Замості є Служба міського консерватора, яка придумала досить дієву програму для тих власників, які мають бажання відреставрувати пам’ятку архітектури. Реставратор бере кредит у звичайному комерційному банку, а відсотки з позики сплачує місто. Проте, перший рік кредиту місто повністю сплачувало відсотки, другий рік – половину, третій рік – чверть. Якщо ж власник не встиг закінчити реставрацію на четвертий рік, то він власними силами покриває відсотки.
У Кракові ситуація інша. Якщо людина хоче реставрувати об’єкт, вона повинна принести кошторис цих робіт у відповідну установу. Залежно від цінності пам’ятки влада може покрити від 5 до 95% витрат.
Але Краків – це виняток. Адже кожного року в середньому це місто отримує 10 мільйонів доларів від держави. Львову можна поки що рівнятися на Люблін чи Вроцлав.
– Що треба робити, щоб залучити інвесторів і водночас не дозволити їм зруйнувати первинність історичних пам’яток Львова?
– Контролювати і змушувати працювати інвесторів відповідно до чинного законодавства України мають Управління охорони історичного середовища та Управління охорони культурної спадщини області.
З інвестором, як і будь з ким, потрібно працювати «кнутом і пряником». У цілому світі, незалежно від форми власності, якщо хтось є власником пам’ятки архітектури, і держава йому забороняє ставити пластикові вікна, власник виконує умови влади. У свою чергу влада компенсує різницю в ціні між новими пластиковими вікнами і відреставрованими дерев’яними. Але компенсація – це не гроші, а, наприклад, одноразові пільги на комунальні платежі тощо.
– Які конкретні реставраційні проекти втілила у життя Львівська обласна організація Українське товариство охорони пам’яток історії та культури?
– Колись один відомий польський професор пан Павловський сказав: «Діяльність громадської пам`яткоохоронної організації оцінюється не кількістю відреставрованих об’єктів, і не сумою зібраних грошей, а кількістю людей, яких вдалося переконати, що це робити треба». Тому акції, заяви, заходи, ініційовані Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, наголошують, що реставрувати треба якісно і «піарять» ідею збереження культурної спадщини. Хочу зазначити, за 11 років нам вдалося це зробити.
Наприклад, коли ми хотіли наголосити на проблемі збереження фонтанів на площі ринок, вигадали акцію «Дай на лапу» (реставрація фонтану Діани). Спільно зі Львівським національним музеєм ім. А.Шептицького ми провели акцію «Лики святих». Запрошували людей на огляд ікон, екскурсовод розповідав про кожен образ. Таким шляхом зібрали кошти на реставрацію.
У каплиці Боїмів відреставрували деревину, відновили «двозадого лева», брали участь в археологічних дослідженнях, відреставрували всевидяче око на початку вул. Краківської. Наші дослідження лягли в основу реставрації дерев’яної скульптури групи «Голгофа», що у подвір’ї Вірменської церкви.
Нині працюємо над проектом «Врятувати Меркурія». Знову ж таки, це не найвизначніша скульптура Львова, яка в поганому стані. Але завдяки цьому заходу ми відкриваємо проблему збереження культурних пам’яток ХІХ століття. Готуємо проект реставрації аттику на дзвіниці церкви Всіх святих (монастир бенедиктинок). До того ж, це єдиний аттик у Львові на сакральній споруді.
– Хто у Львові навчає майбутніх фахівців реставраційної справи, і де працюють молоді фахівці?
– Львівська політехніка має кафедру реставрації та реконструкції архітектурних комплексів. Фахівці у Львові є. Проте висококваліфікованим, зазвичай, або не дають замовлень, або потрошки усувають, бо вони вимагають реставрації «за правилами». Натомість набагато легше дати завдання «комфортному», який не буде ставити багато запитань. Але ж погано зроблена реставрація завдає набагато більше шкоди, ніж її відсутність. Наочним прикладом цього є каплиця Шольц-Вольфовичів: не збережена поліхромія первісного кольору глини, пофарбували камінь, чого категорично не можна було робити.
Цезаре Бранді, засновник сучасної технології реставрації, влучно зазначив: «Після реставрації об’єкт повинен залишатися таким, щоб будь-хто без освіти, підійшовши до пам’ятки, бачив, що це старовинний об’єкт». Ми не маємо права допускати, щоб на об’єктах була не реставрація, а, скажімо, «архітектурна оранжарація» на тему реставрації. Реставрація – це менеджмент старіння. Ми не можемо зупинити старіння, але ми можемо ним керувати. За допомогою консерваційних засобів можна зробити так, щоб пам’ятка старіла, проте не нищилася. У Венеції, наприклад, немає «вилизаних», пофарбованих пам’яток. Вони мають дух, шарм часу, адже будівля не руйнується, хоч і подекуди лущиться штукатурка. Ці будинки мають право виглядати старими, бо їм понад 300 років.
Ніна ПОЛІЩУК
Поліхромія (від грец. πολύς — численний і грец. χρωμά — колір, фарба) — у широкому сенсі принцип багатобарв'я при розмальовуванні або використання багатоколірного матеріалу в архітектурі, скульптурі, декоративно-ужитковому мистецтві.
А́ттик (грец. άττικός — аттичний) — стінка, розташована над карнизом, що завершує споруду, значно вища за парапет.
Фото - ZIK
