Слухай онлайн
Спорт

Чемпіонат світу з біатлону: чи сподіватися нам на медалі?

Уже, завтра, 13 лютого, у Антхольц-Антерсельві, що в Італії, стартує чемпіонат світу з біатлону.

Головний старт сезону, а з ним і початок третього триместру, – час, коли будь-які відмовки про набирання кондицій чи підводку під конкретний етап вже неможливі. До кінця сезону залишається не так багато часу і той, хто хоче врятувати невдалий сезон, або продовжити хорошу серію повинен викладатися до кінця у кожній гонці, використовувати кожен шанс. Чемпіонат світу – найдовший за тривалістю етап, адже включає в себе абсолютно всі види програми: змішану, одиночну змішану та класичну естафети, спринт, гонку переслідування, індивідуалку та мас-старт. Збірній важливо підібрати не лише найсильніших спортсменів, а й таких, що можуть конкурувати за найвищі місця в окремих видах, навіть попри ймовірний провал в інших.

Хто представлятиме Україну?

Склад збірної став відомим ще кілька днів тому. Чоловічу та жіночу команду представлять по шість спортсменів. Єдина несподіванка, яку важко було передбачити на старті сезону, - потрапляння Юлії Журавок у підсумковий список. Більшість, мабуть, бачили на її місці дебютантку національної команди Дар’ю Блашко. Інші ж п’ятеро жодних здивувань не викликали: Олена Підгрушна, Віта та Валя Семеренко, Юлія Джима та Анастасія Меркушина. У чоловіків заявлені ті, що готувалися й впродовж останніх кількох етапів: Дмитро Підручний, Артем Прима, Антон Дудченко, Сергій Семенов, Руслан Ткаленко та Богдан Цимбал.

Головні надії збірної

Кількість може перерости у якість. Це якщо мова йде про чоловічий спринт. «Золото» Дмитра Підручного, здобуте на минулорічному чемпіонаті світу, дозволяє йому кваліфікуватися у спринт окремо, а не за квотою 4 спортсменів від збірної. Саме тому українців стартуватиме п’ятеро. Так, у нас далеко не найсильніший резерв, але це шанс для них здобути досвід на змаганнях найвищого рівня. Набити власні ґулі, аби вчитися на помилках і прогресувати. Ну і від потрапляння у ТОП-10 когось з пари Підручний-Прима, звичайно, ніхто б не відмовився.

«Золота» естафетна четвірка Олімпіади-2014 не молодіє. Торік їм вдалося стати третіми. Впродовж сезону було помітно, що тягатися з Норвегією не під силу усім. Швеція та Франція теж мають сильних біатлоністок, які будуть фаворитками в боротьбі за медалі. Ну а нам залишається сподіватися, що квартет Семеренко-Джима-Семеренко-Підгрушна зможуть рівно й без завалів пройти всі етапи. Адже швидкості у них вже далеко не такі як у 2014 році, і навіть не до порівняння з минулим сезоном.

Досі жевріє надія на Малий кришталевий глобус Юлії Джими. Перед завершальною індивідуальною гонкою в сезоні, яка відбудеться 18 лютого, відставання киянки від француженки Жустін Брезаз, лідера заліку, складає 7 очок. Тож українці, за вдалого збігу обставин, навіть не потрібна перемога – просто достатній розрив між нею і конкурентками за перемогу в заліку індивідуальних гонок.

Що буде у 2021, 2022, 2023, 202… роках?

Мова піде про одну з важливих тем – зміну поколінь.  У жінок трьом збірницям уже більше 33 років. Юлії Джимі буде 30 у вересні. На перший погляд молодим та перспективним Анастасії Меркушиній та Юлії Журавок вже по 25. І поки представниця Чехії Маркета Давидова у 23 роки займає 16 місце загального заліку Кубка світу, українки, що займали вищі місця на юніорських етапах Кубка IBU, зараз програють Меркушиній-молодшій на чемпіонаті України ходом хвилину, а то й більше. Куди вони зникають? Можливо, не варто триматися постійно одних і тих же спортсменок, даючи черговий шанс на етапах Кубка IBU, після невдалого виступу на Кубку світу? Збірна не повинна перетворюватися на закритий клуб, а старти IBU – в заслання. Це має бути шанс для молоді, а не можливість покуражитися для збитих льотчиків.

Як правильно розкласти сили?

Українці впродовж сезону так чи інакше претендували на високі місця у багатьох гонках. І тут важливо правильно підібрати спортсменів. Зрозуміло, що у чоловіків той, хто бігтиме одиночний мікст, навряд чи стартуватиме в індивідуальній гонці. Адже після  виснажливих 20 кілометрів, ніхто не спроможний показувати свій максимум вже на наступний день. Подібна ситуація могла би скластися і у мас-старті, який відбудеться і в чоловіків, і в жінок на наступний день після класичних естафет. Та за високі місця в загальному заліку наші збірники не борються, а успіх Валентини Семеренко зразка 2015 року, або Андрія Дериземлі-2003 залишається лише в рожевих снах найпалкіших фанів. Тим більше, зважаючи на те, що є всі підстави вважати цей рік у виконанні «золотої» жіночої четвірки останнім шансом заявити про себе. Вік потроху бере своє і на дистанції завжди викладатися на повну вже немає змоги.

Те, що українські збірники не демонстрували топових результатів, засмучувало вболівальників. Водночас це може стати хорошим подразником для спортсменів, а холодний розум допоможе правильно розставити акценти та зосередитися на справді коронних дисциплінах. На жаль, ми не збірна Норвегії чи Франції, які точно не поїдуть з італійської Антхольц-Антерсельви без медалей. Та ми й далеко не біатлонний карлик. А дива та несподіванки у спорті мають місце завжди.

Тарас Жеребецький, Гал-інфо

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");