Питання виборчої системи для Україні нині як ніколи актуальне. Вважається, що пропорційна система з відкритими списками – оптимальний варіант. Але погляньмо на наслідки, до яких може призвести пропорційна система виборів. Така система діє в Бельгії, державі, яка декілька разів жила без уряду кілька місяців поспіль.
Найдовший період без уряду – один рік і сім місяців (2010-2011). Загалом, з 1945 року до тепер у Бельгії працювало 47 урядів. У середньому, час роботи уряду – 1 рік і 5 місяців. Тобто, більшість урядів Бельгії не мала достатньо часу, щоб впровадити в життя послідовні зміни чи важливі реформи. Пропорційна система виборів існувала також в Італії в 1946-1993рр. За цей період в Італії було 61 урядів, також були період без уряду; середній термін роботи уряду – 9 місяців.
Якщо парламент обирається за пропорційною системою, уряд найчастіше формується шляхом переговорів між партіями, які відбуваються вже після виборів і часто є тривалими. У цій ситуації склад та програма уряду відображає результати переговорів; воля виборців береться до уваги лише опосередковано. Це означає, що влада, заснована на пропорційній системі виборів, значною мірою є недемократичною.
Мажоритарна виборча система має в Україні погану репутацію, тому що її застосування в 2012 році (як складова змішаної виборчої системи) було маніпуляцією, яка дозволила Віктору Януковичу отримати більшість у новому складі Ради. Але мажоритарна система не пов’язана лише з Януковичем: вона використовувалася також в 1990, 1994, 1998 і 2002 рр. Варто згадати, що після виборів, які відбулися в 2006 р. за пропорційною системою, де перемогли «помаранчеві», опоненти Віктора Януковича, переговори щодо формування уряду призвели до формування уряду на чолі з Вікторем Януковичем. Таким чином, сформований уряд зовсім не відповідав волі більшості виборців. А це не менш неприйнятно для демократії, ніж маніпуляція в 2012 році.
Формування уряду за умов пропорційної та мажоритарної системи
Якщо має місце мажоритарна система, як правило, одна з політичних партій або коаліція, утворена перед виборами, отримує в парламенті більшість, що дозволяє їй формувати уряд і реалізувати програму, яку вона обіцяла виборцям.
Приклад Британії: Мажоритарна система виборів в один тур застосовується у Великій Британії. За цією системою, партія переможець отримує значно більше місць в парламенті порівняно з кількістю голосів виборців. З 1900 р. у Великій Британії вибори до Палати громад відбувалися 29 раз, з них 24 рази партія переможець здобувала незаперечну більшість в парламенті і могла формувати уряд та реалізовувати програму, яку пропонувала перед виборами. І лише 5 разів такої більшості не було. Така ситуація подекуди призводила до утворення коаліційного уряду утвореного двома партіями, а інколи – до дострокових парламентських виборів.
З 1945 р. і до тепер, Велика Британія мала 20 урядів, середній час роботи уряду – 3 роки і 5 місяців (нагадаємо, за умов пропорційної системи: в Італії – 9 місяців, в Бельгії – 1 рік і 5 місяців). Періодів без уряду в Британії не було зовсім.
Приклад Франції: З 1958р. у Франції Національна Асамблея формується на основі мажоритарної двох-турової системи (однак у 1986 р. було використано пропорційну систему). У Франції формуються коаліції, але ці коаліції мають інший характер, аніж коаліції в умовах пропорційних систем: вони утворюються вже перед виборами на підставі програми, яка є спільною для коаліції. Середня тривалість існування уряду у Франції – 2 роки і 5 місяців (зміни в уряді протягом дії повноважень Національної Асамблеї завжди є результатом особистого рішення президента республіки, а не волею парламенту). Періодів без уряду у Франції не було з 1958 р.
Приклад Польщі (2005): Вибори до польського Сейму відбуваються згідно з системою, котра дуже схожа на ту, яку пропонують в Україні зараз. Перед виборами, які мали відбутися у Польщі у 2005 р., всі були певні, що після виборів дві антикомуністичні праві партії сформують урядову коаліцію. Ці партії – Громадянська платформа (PO) Дональда Туска та Право і Справедливість (PiS) братів Качиньскіх. Для значної частини виборців вибір між цими партіями був вибором нюансів. Однак, після виборів, PiS утворив коаліцію не з РО, а з двома малими радикальними партіями: LPR (Ліга польських родин, вороже налаштована до ЄС) та партією Самооборона (популістична партія, керована колишнім комуністом). Замість антикомуністичного, правого уряду, виборці отримали суміш антикомуністів та колишніх комуністів з ворогами ЄС. Виборці були ошукані.
Пропорційна система виборів приводить до влади ворогів демократії
Пропорційна виборча система призводить до фрагментації парламенту, що суттєво ускладнює формування уряду і прийняття рішень. Більше того, пропорційна система виборів часто приводить на керівні посади політиків, які не отримують підтримку багатьох виборців; це можливо лише шляхом партійних переговорів. Найвідоміша в історії катастрофа, яка стала наслідком пропорційної системи, був прихід до влади Адольфа Гітлера у 1933 р. у Німеччині. Таким чином, пропорційна система виборів призвела до того, що німці (і звичайні виборці, і політична еліта, включаючи президента) втратили віру в демократію і дозволили її ліквідацію.
Подібні механізми мали місце в інших державах. В міжвоєнний період, кільканадцять переворотів відбулось в демократичних країнах Європи. В державах Латинської Америки такі події мали місце вже після Другої Світової війни.
Голосування за партію чи голосування за особу?
Чого хочуть виборці: Я був довготерміновим спостерігачем на виборах до Верховної Ради України у 2012 р., працював в Тернополі. Вже за кілька тижнів до виборів було зрозуміло, хто переможе в одномандатному окрузі. Зовсім інша ситуація була в пропорційній частині виборів в Тернополі. Хоча, і тут можна було бути певним, яка партя переможе, однак невідомим залишалося, скільки голосів окремі партії наберуть, а кожен голос був дуже важливим, тому що ці голоси сумувалися з голосами виборців з усієї України і впливали на формування нової коаліції. У цій ситуації раціонально було сконцентруватися на пропорційній частині виборів. Однак, кампанія пропорційної складової у Тернополі майже не була видимою. Найбільш видимою була кампанія мажоритарників. Журналісти були зацікавлені дебатами кандидатів – мажоритарників, а не політичними партіями – учасниками пропорційних виборів.
Така ситуація типова і в Україні, і в інших державах: вибори, які стосуються окремих осіб викликають більшу зацікавленість. Партійні списки кандидатів сприймаються виборцями, журналістами як не надто важливі. Висновок: аби вибори відповідали потребам громадян і викликали зацікавлення, вони мусять стосуватися окремих кандидатів.
Про пропорційну систему з відкритими списками: Згідно з цією системою (про яку сьогодні в Україні багато говориться), виборці будуть голосувати за партію та одночасно обирати одного з кандидатів у списку цієї партії. Серед кандидатів з партійного списку пріоритетне право стати депутатом має той, хто здобув найбільшу кількість голосів.
Здається, що відкриті списки сприяють конкуренції, однак на практиці, вони не працюють належним чином, тому що велика кількість виборців звертає увагу на декількох найбільш відомих кандидатів. Пропорційна система виборів з відкритими списками функціонує в умовах великих багатомандатних виборчих округів. Приклади: у Польщі налічується 41 округ (в середньому 11 мандатів у окрузі); проект Закону України від 2 червня 2014 передбачає 28 округів (в середньому 16 мандатів у окрузі). В такому великому окрузі лише декілька політиків відграють важливу публічну роль в кампанії виборів і щодо них виборці формують свою позицію. Кількість таких політиків є значно меншою, ніж кількість мандатів у окрузі. А тому, аби вибір був реальний, виборці мають цікавитися кандидатами, а не лише лідерами партій.
Недоліки, які описані вище, не притаманні мажоритарним виборчим системам, де виборці обирають одного (а не 20) з невеликої кількості кандидатів. В цій ситуації неможливо вибрати кандидата, який невідомий або непопулярний в окрузі.
Міжнародні стандарти щодо кандидатів: Копенгагенський документ – політична декларація, яка прийнята 29 червня 1990 р. державами-учасниками Конференції Безпеки і Співпраці в Європі – широко і точно описує стандарти демократії і прав людини. Пункт 7.5 цього документу зазначає: держави поважають право громадян добиватися політичних чи державних посад як особисто так і як представники політичних партії чи організацій без дискримінації.
Виходячи з тих положень, пропорційна виборча система не може застосовуватись, оскільки вона дає можливість балатуватись виключно партійним представникам і не дає можливості кандидувати самостійно. Тому, якщо Україна прийме пропорційну виборчу систему, то це буде порушенням демократичних стандартів.
Пропорційність є ілюзорною (не існує пропорційних рішень): На закінчення, я хочу
поставити під сумнів позицією про те, що пропорційні вибори – це справедливо,
оскільки партії отримують вплив пропорційно до підтримки виборців. Це помилкова
точка зору: в кожній політичній системі рішення приймається більшістю.
Пропорційного рішення не існує.
Марцін Скубішевскі (Marcin Skubiszewski), переклад Оксана Дащаківська, Дзвінка Кукул.
Фото: provce.ck.ua
