24 листопада в Україні вшановують пам'ять жертв голодоморів. Цього року виповнюється 85 років від страшних подій 1933 року. Гал-інфо зібрало головні факти, які потрібно пам`ятати про Голодомор організований злочинною радянською владою в Україні.
Факт перший: Три голодомори.
В Україні сталінська злочинна влада організувала та провела три великі Голодомори: 1921-1923 рр, 1932-1933 рр та 1946-1947 років. Ці сплановані акції масового вбивства українців спричинили загибель людей за етнічною ознакою на їхніх етнічних землях. Усі голодомори були спрямовані на знищення, геноцид корінного населення України.
Голодомор в Україні 1921-23 рр. був етнічною чисткою і найбільше вразив південні області Української СРР. Радянська влада утверджувала свою політику та бажала упокорити українських заможних селян. У Людей масово конфісковували хліб та вивозили його на Росію. Голодомор вразив також етнічні українські землі – Кубань та Поволжя.
Голодомор 1932-33 рр. є визнаним на міжнародному рівні геноцидом українців. Голодомор був добре спланованим, свідомим та цілеспрямованим злочином вищого керівництва СРСР на чолі зі диктатором Йосипом Сталіним, який бажав придушити український національно-визвольний рух, упокорити українців та ліквідувати частину українських селян.
Голодомор 1946-47 рр також був цілеспрямованою акцією вбивства українців радянською злочинною владою. Його причиною були не важкі повоєнні роки, а злочинні дії сталінського Політбюро. У селян забирали зерно, аби продати його, чи подарувати «братнім» республікам соціалістичного табору.
Факт другий: Голодомор – геноцид українського народу
Голодомор 1932-33 років був спланованим актом геноциду українського народу, організований вищим керівництвом СРСР шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до смерті від голоду мільйонів українців. Упродовж десятиліть масове вбивство людей замовчувалося радянською владою. Про ці події було заборонено згадувати. Насильну конфіскацію усього зерна у селян та усіх продуктів харчування російські історики й досі прикривають «неврожаєм».
Україна та світ визнають Голодомор геноцидом українського народу. Геноцид – це зумисні злочинні дії, спрямовані на цілковите, або часткове знищення національних, етнічних, расових, або релігійних груп.
Українська національна еліта, економічно незалежне та національно свідоме селянство сприймалося радянською владою, як реальна загроза для існування усього СРСР.
Факт третій: Мета Голодомору – масове вбивство українців
Завдяки відкритості архівів ГДА СБУ сьогодні можна точно стверджувати, що метою організації Голодомору 1932-33 років було винищення голодом саме українців. Про це свідчить і те, що голод організовували не лише на теренах УСРР, але на усіх етнічних українських землях.
Факт четвертий: Українські селяни боролися проти радянської влади
Чим більшим ставав тиск на українських селян, тим більшим був їхній спротив. Відтак селяни організовували рухи опору. За офіційними даними у 1930 році в Українській СРР відбулося 1 716 масових виступів. У тому числі й такі, які були кваліфіковані, як збройні повстання проти радянської влади. Серед гасел були дуже небезпечні для радянської диктатури: «Хай живе самостійна Україна!» та «Геть СРСР!».
Радянська влада ніяк не приживалася в Українській СРР. Через спротив селян комсомольці та комуністи змушені були втікати. Злочинна кремлівська влада це розуміла, тому і вирішила упокорити українців голодом.
У листі до Кагановича від 1932 року Сталін написав: «Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити.»
Отож радянська влада хотіла одним махом загнати селян у колгоспи, щоб збільшити обсяги хлібозаготівель. А також знищити національний рух опору.
Факт п`ятий: Розкуркулення
Розкуркулення стало однією із передумов Голодому. Радянська влада ліквідувала заможні селянські господарства і за рахунок цього зміцнювала матеріальну базу своїх колгоспів. Розкуркулені родини позбавлялися власності, піддавалися жорстким репресіям та депортаціям.
У період з 1928-31 роки в Україні ліквідовано понад 352 тис селянських господарств. До середини 1930-х років майже 1 млн українців депортували за межі України.
Факт шостий: «Закон про п`ять колосків»
Репресивна постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року в народі отримала назву «Закон про п'ять колосків».
Саме ця постанова остаточно позбавила українських селян шансу вижити. Закон передбачав жорстокі репресії та покарання «за розкрадання колгоспного майна». За порушення передбачалися розстріли із конфіскацією всього майна.
Влітку 1933 року за цим законом було засуджено 150 тис осіб. Серед них і діти, які просто намагалися вижити і у пошуках залишків зерна блукали полями.
Факт сьомий: «Чорні дошки»
У 1930-х років злочинна радянська влада вдається до ще одного адміністративно-репресивного засобу колективного покарання сільського населення. Цей засіб також використосували найактивніше на території України
«Чорні дошки» стали одним із механізмів реалізації геноциду українського народу.
Занесення на такі дошки цілих районів, населених пунктів, колгоспів означало повне блокування їх спецзагонами та військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, вилучення всіх продуктів харчування, заборону торгівлі.
735 районів, сіл, хуторів, колгоспів в Україні було занесено на «чорні дошки» у 1932-33 роках.
До окремих населених пунктів, які не виконували хлібозаготівель, або ж чинили опір, застосовували спеціальні репресії.
Факт восьмий: Постріл в обороні мільйонів
21 жовтня 1933 року у Львові 18-річний студент першого курсу природничого факультету Львівського університету Микола Лемик двома пострілами в голову та серце вбив співробітника консульства СРСР Олексія Майлова. Атентат (вбивство з політичних мотивів, - ред) Микола Лемик здійснив на знак протесту проти організованого радянською владою Голодомору в Українській СРР. Цей акт помсти в історії назвали «пострілом в обороні мільйонів», який мав привернути увагу усього цивілізованого світу до вбивства українців.
Микола Лемик записався на зустріч у диппредставництво СРСР, на сучасній вул. Котляревського у Львові, щоб, нібито, переїхати до Радянського Союзу.
Близько полудня Микола Лемик з'явився у консульстві, після реєстрації в книзі відвідувачів під надуманим ім'ям «Дубенко», його провели до приймальні консульства. Однак, замість консула прийом здійснював так званий секретар, яким виявився високопоставлений агент радянської спецслужби Олексій Майлов.
Постріл в обороні мільйонів - вбивство радянського агента у Львові, як помста за Голодомор
Майлов походив із Москви і лише за три тижні до атентату приїхав у Львів. На момент смерті він мав 23 роки. Він був секретар Консульства СРСР у Львові та повноважний представник диктатора Йосипа Сталіна для контролю над дипломатичними установами СРСР на території Другої Речі Посполитої.
Микола Лемик спершу розпочав коротку розмову із радянським агентом.
«Це тобі від Організації українських націоналістів - за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання!», - сказав Лемик, а тоді вправно витягнув із кишені пістолет «Ортґіс» і двома пострілами вбив Майлова. Микола Лемик дочекався появи польської поліції і здався без спротиву.
Вбивство, хоч і не радянського консула, як планувалося, але не менш помітної фігури - офіційного представника Сталіна на території Речі Посполитої, таки набуло очікуваного розголосу у світі.
Факт дев’ятий: Імена вбивць
Безпосереднім організатором масового вбивства українців є радянський диктатор Йосип Сталін.
13 січня 2010 року Апеляційний суд м. Києва своїм рішенням підтвердив висновки слідчих Служби Безпеки України про організацію здійснення в 1932–1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму: Йосипом Сталіним, В'ячеславом Молотовим, Лазарем Кагановичем, Павлом Постишевим, Станіславом Косіором, Власом Чубаром та Менделем Хатаєвичем — геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення.
21 січня 2010 року рішення суду набуло чинності.
Факт десятий: Смерть мільйонів українців
За різними оцінками, жертвами Голодомору 1932-33 років стали від 5 до 10 млн українців. У червні 1933 року в Україні помирали:
щодоби – 34 170 осіб;
щогодини – 1 420 осіб;
щохвилини – 24 людини.
Майже 80% українців визнають Голодомор спланованим геноцидом українського народу.
Закликаємо сьогодні, 24 листопада, о 16:00 год долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання та запалити свічку пам’яті.
Ми пам’ятаємо! Ми сильні!
