Мешканці єдиного у Львові гуртожитку для інвалідів зору (на вулиці Торф'яній, 11) пристосувалися жити в жахливих нелюдських умовах. Ця стаття лише частково описує ті страшні реалії.
Таргани, пацюки, мокриці і постійні НП
Гуртожиток для сліпих – стара двоповерхова будівля-руїна. У такий будинок навіть страшно заходити. Найбільше вражають просілі потріскані стіни. У деяких місцях тріщини завбільшки у великий кулак. Здається, що будівля ось-ось завалиться.
... Вологі стіни коридорів і кімнат. Зогнила від грибка дерев'яна підлога. Нестерпний запах каналізації. Черги до туалету, умивальника, кухонної плити ...
«Ось так ми тут і живемо – живцем гниємо, – каже мій провідник, інвалід зору першої групи Богдан Цізда. – В жахливих житлових та санітарних умовах, серед тарганів і щурів. Нас рятує тільки те, що ми незрячі і не бачимо всього того, що робиться навколо. Але наші діти ..., діти ж бачать».
Аж тут у коридорі чуємо скандал. Лаються молода сліпа жінка та її донька-підліток. Дізнаємося, що мати зайняла для доньки чергу в душову – таких кімнат у гуртожитку всього дві. Побачивши у душовій цвіль і мокриці від миття наодріз відмовилася.
«Дітей, звичайно, шкода найбільше, – коментує Богдан Степанович. – І дуже за них страшно. Адже тут постійно трапляються якісь надзвичайні пригоди. То каналізацію прорве, то водопровід, то хтось провалитися під прогнилу підлогу, то когось травмує шматком штукатурки, що обвалилася. А скільки було всяких болячок через антисанітарію? Наймасовіша – спалах сальмонельозу серед дітей. Перехворів цієї кишкової заразою і наш син Максим».
Про «морські кубрики» і «кухонну» тісноту
Дружина Богдана Світлана Пашкіна розповіла, що будівлю було зведено 1959 року. Збудовано, вочевидь, абияк. У документах записано, що вона стоїть не на фундаменті, а на металевих палях.
Спершу гуртожиток був призначений для незрячих холостяків. Однак з часом все змінилося – житла не вистачало. Отож, сьогодні, попри те, що будинок перебуває в аварійному стані, окрім 16 одиноких інвалідів, в ньому проживає 13 сімей з дітьми.
«Житлові кімнати тут по 10-15 квадратних метрів, – каже Світлана Миколаївна. – Ми їхназиваємо «морськими кубриками». У деяких таких «каютах» мешкають сім'ї незрячих з чотирьох-п'яти осіб. У таких помешканнях настільки тісно, що вся сім'я одночасно поміститися не може: коли одна дитина робить уроки, інші діти йдуть гуляти. А спати доводиться «валетом» ...
«А як мешканці мучаться через загальні кухні? .. Це навіть описати важко. – продовжує Світлана. – Одним кухонним приміщенням у гуртожитку користується п'ять-шість сімей. Через тисняву, брак умивальників, столів, газових комфорок постійно виникають конфлікти і скандали. Постійно перебуваєш у напруженні, боїшся щось зачепити, з кимось зіткнутися, пролити на когось окріп. Уявіть собі кількох сліпих з каструлями та сковородами, у них у руках усе кипить та шкварчить, і ве це відбувається в кімнатці з десять квадратних метрів ... І це ще далеко неповна картина. На кухні незрячі не тільки готують, а й їдять. Годують своїх дітей, гостей.
Квартирна черга на ... той світ
Запитую Світлану за квартирну чергу: чи є в мешканців гуртожитку можливість отримати житло від держави - через Львівське учбово-виробниче об'єднання УТОС.
«Наше підприємство вже давно дихає на ладан. Виробничі цехи розвалені, автотранспорт та обладнання розпродані, колектив – розігнано. Якщо раніше, наприклад, «у нас» працювало майже 800 інвалідів зору, то тепер працює не більше як 30. У таких умовах сподіватися на отримання житла не доводиться», - відповіла вона.
«Ми, приміром, у квартирній черзі «стоїмо» під сорок третім номером, – продовжує Світлана. – Всього ж в цьому списку більше як сто людей. А в рік (протягом останніх десяти років) для інвалідів-черговиків виділяється одна квартира. При цьому за неї ще потрібно доплачувати і то досить суттєву суму. А де ті гроші взяти, якщо основний дохід для більшості сліпих – їхня мізерна пенсія».
Богдан розповідь дружини доповнив, що квартирна черга все ж таки просувається. І пропонує послухати «чорнушний», за його словами, дуже актуальний анекдот:
Зустрічаються двоє сліпих і хваляться навзаєм. «Я, – каже один, – ще місяць тому стояв третім у черзі на квартиру, а тепер стою першим». Другий сліпий його вітає, пропонує за це випити, а потім запитує: «А тим двом, що перед тобою були, файне житло дали?». «Файне», - відповідає черговик-щасливчик. – По два квадрата на брата. У дуже тихому і безлюдному місці ...».
Як рятували Олександру Чайковську
Поки я спілкувався з Богданом і Світланою, почався буревій і пішла сильна злива. Менше ніж за півгодини вода залила весь двір перед гуртожитком. Потім пішла і в саму будівлю, затопивши на метр сходові майданчики на першому поверсі.
Дізнавшись про затоплення, коридорами гуртожитку, стикаючись один з одним, неспокійно забігали мешканці. Хтось упав, почувся жіночий переляканий крик, плач дітей.
Паніка уляглася через кілька хвилин. Після того, як стало відомо, що одній з мешканок загрожує реальна небезпека.
... В біді опинилася незряча Олександра Чайковська. Коли почалася злива, вона була на вулиці. Від дощу намагалася сховатися в напівзруйнованій альтанці. Але коли почало затоплювати двір, поспішила до свого під'їзду. Проте вхідні двері в під'їзд відкрити не вдалося – їх заблокувала вода, що прибувала дуже стрімко. Жінка зрозуміла, що може потонути, почала голосно кликати на допомогу.
Щоб її врятувати, вийшли практично всі мешканці. Вони згромадились в коридорі і на сходовому майданчику. Одні безупинно дзвонили по мобільних телефонах (повільно і акуратно намацуючи потрібні кнопки) – в МНС, міськраду, міліцію, в газети, на телебачення. Інші заходили в брудну холодну воду і намагалися відчинити двері із середини. Коли це не вдалося, принесли, ломи і сокири.
МНС і журналісти з'їхалися до гуртожитку через півтори години. До цього моменту злива вже пройшла, а Олександра Чайковська була давно врятована.
Замість висновку
У будівлі гуртожитку я пробув майже шість годин – чекав, коли зійде вода і можна буде вийти на вулицю. За цей час поспілкувався з половиною мешканців і переглянув купу документів – прохань і заяв інвалідів у всілякі державні інстанції.
Дізнався, що вода затоплює гуртожиток вже не перший раз. Що відселення з аварійного будинку незрячі активно вимагають вже більше як десять років.Найбільші надії покладали на Віктора Ющенка: щоб передати йому колективну петицію, від мешканців гуртожитку виїжджала ціла делегація.
Віктор Андрійович інвалідів не прийняв, заяву вони змушені були віддати одному з високопоставлених клерків.А пізніше на адресу гуртожитку у великому конверті прийшла відповідь-відписка: Президент України доручив розглянути вашу заяву голові Центрального управління УТОС.
Єдине, чого вдалося домогтися, це те, що кілька років тому будівлю гуртожитку передали на баланс міста (раніше вона належала Львівському УВО УТОС). Однак на непросвітньому житті інвалідів це ніяк не позначилося.
Віктор Корнієнко.
