«Найкращий шлях, який міг би обрати Коломойський зі своєю командою, – це конвертувати соціальний капітал, який вони здобули за рік управління Дніпропетровською областю, у капітал політичний. Вдало використовуючи здобуту довіру, вони могли б стати серйозною політичною силою й відновити в Україні принципове, а не показне політичне суперництво, конкурентне політичне середовище взагалі», – сказав в інтерв’ю «Гал-інфо» політичний експерт Центр.UA Валентин Краснопьоров.
Розмова з експертом, яка почалась із головного інформаційного приводу попереднього тижня – конфлікту між Коломойським та Порошенком – торкнулась кількох значно ширших проблем: безпекових наслідків відставки Коломойського, політичного майбутнього дніпропетровської еліти та можливості здійснення в Україні справжньої деолігархізації.
Чи може конфлікт довкола «Укрнафти» стати приводом для проведення справжньої та суцільної деолігархізації в Україні?
Гадаю, може спонукати до цього. Річ в тому, що Коломойський, по суті, залишався єдиним олігархом, який контролював серйозні державні компанії. Решта олігархів з тих чи інших причин втратили колишні впливи. Тому, коли минулого тижня запитували: чому саме Коломойський, а не, до прикладу, Ахметов, то це була чистої води маніпуляція. Згадаймо, Пінчук був усунений від серйозного державного фінансування ще за Януковича. Ахметов нині практично повністю позбавлений впливу на енергетику. Фірташ втратив позиції разом із мінімізацією корупційних газових схем у відносинах із Росією, на яких він заробляв свої статки.
Коломойський лишався останнім, хто сидів на потужних державних підприємствах, тож, якщо вже посунули і його,то можна говорити, що перший етап деолігархізації, за якого олігархів усунуто від контролю за великими державними об’єктами, відбувся.
Конфлікт може розгорітися з новою силою, якщо з’ясується, що, усунувши Коломойського, президент передасть підприємство іншому олігархові, а не державі. Втім, є підстави вважати, що цього не станеться. І ми підійдемо до наступної стадії деолігархізації: зменшення впливу великого капіталу не тільки на великі національні компанії, але й на регіональні держпідприємства. Аналіз державних закупівель на рівні обласних, міських рад показує, що колосальні гроші потрапляють в кишеню олігархічним клановим структурам. Там страх, що робиться.
Окрім того, йдеться про одержання доплати за проведену неналежним чином приватизацію. Так було зроблено, приміром, у Грузії й Англії. Робити класичну реприватизацію, тобто забирати підприємства в одних та продавати іншим – це значить відлякувати потенційних інвесторів. Але провести ринковий аудит й змусити власника доплатити за придбаний задешево об’єкт – це найкраще, що можна і треба зробити.
На загал можна сказати, що вплив олігархів на економіку залишається, а його інтенсивність залежить від бажання держави з ним боротись, а також – від рівня пильності громадянського суспільства, яке в кожному селі, місті, області має контролювати олігархічні кланові кола.
Яку стратегію політичної поведінки, на вашу думку, обере Коломойський і, ширше, дніпропетровські еліти після конфлікту із Порошенком?
Найкращий шлях, який міг би обрати Коломойський зі своєю командою, – це конвертувати соціальний капітал, який вони здобули за рік управління Дніпропетровською областю, у капітал політичний. Адже по суті саме дніпропетровці спромоглись зупинити гібридну війну на кордоні з Донеччиною та не дозволили їй перекинутися на весь південь та схід України. Вдало використовуючи накопичений капітал, вони могли б стати серйозною політичною силою й відновити в Україні принципове, а не показне політичне суперництво, конкурентне політичне середовище взагалі. Як політичний експерт, я даю 90%, що Коломойський піде цим шляхом. Питання лишень у тому, чи він особисто стане обличчям політичної сили чи все-таки зосередиться на розвитку бізнесу, а уособленням партії стануть люди з його команди – той самий Борис Філатов.
Однак я хочу наголосити, що для того, щоб вийти на всеукраїнський політичний рівень, дніпропетровцям доведеться подолати дві ментальні обмеженості. А це дуже важкий перелом, повірте. Отже, по-перше, їм треба ментально вирости з корпоративної ідентичності групи «Приват». Група «Приват» – це уособлення української ситуації 90-их – початку 2000-их; це така собі корпоративна етика, за якою свій/чужий визначається близькістю до спільної економічної діяльності, до спільних поведінкових зразків. Для цієї етики зовсім не важить, приміром, що таке українець чи що таке «руський». Вона фактично ніяк не корелюється з національною проблематикою.
По-друге, їм треба перерости регіональний дніпропетровський патріотизм. Я зауважу, що вони і так його не надто культивували. Треба сказати чесно, що дніпропетровська еліта впродовж всього року наголошувала на українськості та українстві. Утім, є велика спокуса повернутися до регіоналізму. Скажімо, вони можуть вступити в велику всеукраїнську гру, але вести її не в інтересах цілої країни, а в інтересах Дніпропетровська.
Ну от власне, так само, як перед тим «донецькі», розглядати Україну як засіб, а не мету…
…і, як це робили донецькі, накачувати дніпропетровську область економічними благами. Справді, такий варіант теж може бути, але все-таки є суттєва різниця. Донецька еліта від самого початку навіть і не намагалася ідеологічно піднятися до всеукраїнського рівня. Вона намагалась опустити на свій рівень країну. Натомість дніпропетровці почали з української ідеології. Захист Дніпропетровська базувався не на регіональній ментальній основі, а на ідеї української незалежності та єдності. Тобто, почали вони успішно, а чи далі підтвердять цей курс, то вже залежатиме від них.
Я нагадаю, що подібна негативна конверсія історично притаманна дніпропетровським елітам. На відміну від донецьких, які одразу впроваджують командно-адміністративну систему, нахрапом беруть владу й качають ресурс, дніпропетровці виборюють владу демократично, та згодом східно-промисловий тип відносин бере гору над національними інтересами, й вони скочуються до регіоналізму. Про це свідчить, наприклад, досвід Кучми та Лазаренка. Короткострокова вигода від регіоналізму справді є дуже великою. Але стратегічно ти завжди програєш. Якщо цього разу дніпропетровці зможуть мислити стратегічно, то стануть дійсно потужною політичною силою.
Чи варто побоюватися посилення сепаратистських рухів на Дніпропетровщині після відставки Коломойського?
Є два найбільш імовірні сценарії. Перший: Коломойський, пішовши з посади, у повному обсязі співпрацюватиме з новим губернатором в плані підтримки безпеки у регіоні, зберігає всі механізми й допомагає владі. Другий варіант – Коломойський береться продемонструвати, чого вартий Порошенко без нього, Коломойського. Себто показати, що нічого не вартий. Адже дніпропетровська еліта справді ефективно тримала безпеку, й утримати ситуацію без допомоги команди Коломойського президент сьогодні не буде в змозі.
У Порошенка загалом є дуже велика проблема – він не намагається шукати на місцях союзників серед патріотичних еліт. Це можна, наприклад, робити шляхом проведення всеукраїнського конкурсного відбору на різні посади. Натомість він намагається ставити на місця лояльних до себе людей. Це проблема, через яку він може, зрештою, і програти політичну боротьбу. Відповідно, дніпропетровці можуть спробувати показати його неспроможність. Хоча, ясна річ, це робитиметься в рамках розумного. Вони й надалі триматимуть руку на пульсі і в критичний момент у разі потреби включаться у процес, щоби область не розкачали на регулярні теракти. Про широкий сепаратистський рух у Дніпропетровській області нині взагалі говорити годі, бо Дніпропетровщина вже далеко не та, що раніше.
Розмову вів Сергій Стуканов.
Фото: forbes.ua
