Працюючи з фондами ЦДІАУ у м. Львові, за порадою моєї приятельки Мирослави Дядюк, завідувачки відділу рукописів Національної бібліотеки імені В.Стефаника, звернув увагу на Щоденник члена редакції газети «Нова Зоря» Степана Годованого.
Оригінал цього Щоденника був вивезений зі Львова до Польщі у 1944 році як частина Архіву НТШ, однак він зберігся у мікрофільмах (мф. 69009) у складі колекції № 9 ЦДІАУ у м. Львові, яка має назву «Матеріали архіву Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові з Національної бібліотеки у Варшаві».
Перед тим, як перейти до суті самих згадок, які є головною причиною цієї публікації, слід кілька слів сказати і про самого автора Щоденника.
Згідно авторитетного видання «Українська журналістика в іменах» (Дроздовська О., Львів, 2000, випуск 7), Степан Годований народився 29 грудня 1896 р. в с. Сервири, Золочівського повіту (нині Сировари належать до Зборівського району Тернопільської області).
Він був відомим журналістом, громадським діячем. Початково навчався в українській гімназії в Тернополі (1909–1914 рр). Брав участь у Першій Світовій війні у лавах австрійської армії. У 1926 р. закінчив Карлів університет у Празі здобуттям наукового ступеня доктора філософії. З 1927 р. працює у філії товариства «Просвіта» у Зборові, а протягом 1929–1934 рр. –референтом товариства у Теребовлі. Від 1937 р. – співредактор католицького тижневика «Нова зоря» у Львові. Публікувався також у багатьох інших галицьких часописах.
Емігрувавши до Канади, активно співпрацював з місячником отців Василіян «Світло». Помер 11 грудня 1978 у Торонто.
Повертаючи до Щоденника Степана Годованого, слід сказати, що він є дуже цінним джерелом інформації про суспільно-політичну та церковну ситуацію у Галичині у міжвоєнний період. Але, для мене особисто великою цінністю є дві згадки.
Перша згадка датується 11 червня 1938 р. Цього дня у Архикатедральному Соборі Святого Юрія відбувалася поминальна Служба Божа, у якій взяли участь чисельні представники львівської інтелігенції та духовенства. На ній був також присутній і Степан Годований. Його увагу серед священників привернула постать отця Климентія Шептицького, яку він описує коротко, але дуже глибокозмістовно:
«11.VI.1938. Зелена субота.
Нині в 9 год. була заупокійна торжественна Служба Божа і панахида в храмі св. Юра. Я був як представник «Нової Зорі».
Був генерал Тарнавський, президент Кость Левицький і багато інших представників ріжних центральних і инших установ. Я сидів ззаду в однім ряді з «Нашим Прапором» і «Громадським Голосом». Був також представник радикальних «Каменярів». Але назагал було ще багато місця в церкві. Я казав виходячи до Ів[ана]. Дурбака: Була повна церква людей і з риштованням.
Проповіди не було.
Підчас панахиди був між священниками брат Митрополита ігумен ОО.Студитів о. Климентій Шептицький: високий, ходощавий, сивий волос, аристократичний вираз обличчя».
Друга згадка походить з 1 червня 1939 року. Цього дня автор Щоденника відвідував церкву Святої Софії – Премудрості Божої, яку з с. Кривки до Львова переніс митрополит Андрей разом зі своїм братом отцем Климентієм Шептицьким. Церква була освячена 7 липня 1931 р. і стала перлиною бойківської архітектури у княжому граді. Вона також стала головним храмом Свято-Іванівської Лаври Студійського Уставу УГКЦ. Ось, як про неї згадує у своєму Щоденнику Степан Годований:
«1.VI.1939 (четвер)
По полудні випогодилося, але ніч з 1 на 2.VI холодна. Місяць вповні.
Старий в Стиниславові з Фед[ишиним]., а я сам з Коченашом «ломив» число Н[ової]. Зорі.
По полудні пішов я з К[оченашом]. на прохід на Кайзервальд. При тій нагоді ми вступили до церковці О.О.Студитів.
Дуже гарна, маленька, деревляна ідилія, закуток прекрасний. Здається, що чоловік опинився на хвилю десь в бойківських горах».
Подаю ці дві згадки як цінні джерела інформації, які доповнюють образ блаженного Климентія Шептицького у 150-літній ювілей від дня його народження, а також показують особливе місце храму Святої Софії – Премудрості Божої серед сакральних пам’яток княжого Львова міжвоєнного періоду.
Пояснення:
Мирон Омелянович Тарнавський, (народився 29 серпня 1869, с. Барилів, нині Радехівський район, помер 29 червня 1938, с. Черниця, нині Бродівський район): український полководець, командант Легіону УСС, генерал-четар та Начальний вождь (головнокомандувач) УГА (Джерело: Українська Вікіпедія).
Кость Антонович Левицький (народився 18 листопада 1859, Тисмениця, помер 12 листопада 1941, Львів): український державний діяч, один із найвизначніших політичних діячів Галичини кінця XIX століття — першої половини XX століття, доктор наук. Співзасновник УНДП. З листопада 1918 р. — голова Державного секретаріату ЗУНР, потім — голова комісії з виборчої реформи при уряді. У липні 1941 засновник, голова Національної Ради у Львові (Джерело: Українська Вікіпедія).
«Наш Прапор» — ілюстрований часопис видавництва «Української Преси» Івана Тиктора у Львові. Виходив у 1932–1939 роках. Часопис був паростком української державності, рупором ідей національно-культурного відродження та єдності українських земель. Одна з найвпливовіших львівських газет 1930-х років (Джерело: Українська Вікіпедія).
Громадський голос — газета, що з різною періодичністю та під різними назвами («Новий громадський голос», 1904—1905) виходила у Львові (1895—1939). У 1910 році обов'язки головного редактора «Громадського голосу» виконував Михайло Павлик. На сторінках «Громадського голосу» друкувалися Іван Франко, М. Павлик, Осип Маковей, Марко Черемшина та інщі. Газета в різні періоди свого існування еволюціонувала від соціалістичних орієнтацій до націоцентричних.
«Каменярі» — виховна молодіжна організація в Галичині, заснована 1929 року під патронатом Української Соціалістично-Радикальної Партії (УСРП). Організація орієнтувалася на українську національну радикально-демократичну ідеологію та етичний соціалізм. «Каменярі», хоча й були противниками капіталізму та прихильниками соціалізму, але не ототожнювали себе з політичним ладом у Радянському Союзі. Організація однаково негативно ставилася до фашизму, націонал-соціалізму та комунізму (Джерело: Українська Вікіпедія).
Дурбак Іван (народився 20 січня 1903 у м. Тернопіль, помер 16 червня 1994 у Вотервліті) — український журналіст, громадський діяч. Діяч УВО, дійсний член НТШ (Джерело: Українська Вікіпедія).
Іван Федишин – співробітник редакції газети «Нова Зоря».
Юстин Бойко, Синкел у справах монашества у Львівській архієпархії УГКЦ.
