Директор Національного музею у Львові ім. А. Шептицького Ігор Кожан написав відкритого ґрунтовного і цікавого листа до народних депутатів України, членів Міжфракційного депутатського об’єднання «Львівщина», з приводу їхнього звернення до Міністерства культури України.
Подаємо текст листа:
"Шановні народні депутати!
Нещодавно до Міністерства культури України надійшло Ваше звернення з проханням створити комісію для перевірки фондів Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (далі – НМЛ ім. А. Шептицького). Зміст і стиль цього листа викликають чимало запитань і зауважень, про що, власне, і піде мова нижче.
Підставою Вашої ініціативи, як свідчить текст звернення, стало занепокоєння музейників України та жителів Львова, викликане інформацією «про крадіжки мистецьких творів, які відбуваються» в музеї. Чому слово ’’відбуваються’’ вжито в теперішньому часі? Адже лише з наступних абзаців Вашого листа стає зрозуміло, що мова йде про втрати стародруків і кахлів О. Бахматюка, які трапилися в музеї декілька років тому. Я вважаю, що це свідома маніпуляція, натяк на те, що й нині в установі розкрадають фонди.
Якщо словам про те, що «громадськість Львова щонайменше двічі сколихнули скандали», пов’язані з крадіжками, можна закинути надмірну пафосність і разючу схожість із трафаретними висловами радянського часу, а згадка про «журналістські розслідування» тих подій не зовсім відповідає правді, то твердження про те, що «розкрадання… пов’язувались з іменем» директора музею, не має під собою жодних підстав. Можливо Ви просто мали на увазі те, що я очолював тоді музей? Якщо так, то це не секрет. Саме я першим і повідомив громадськість та правоохоронні органи про ці втрати, а згодом жодного разу не відмовляв журналістам у коментарях на цю тему.
Однак ваше звернення змушує мене ще раз детально розповісти про хронологію й обставини тих неприємних подій. Насамперед, відповідально заявляю, що інформації про втрати експонатів із фондосховищ Національного музею у Львові я ні від кого не приховував. Навпаки, відразу повідомив про те, що сталося, органи внутрішніх справ, СБУ, ЗМІ й Міністерство культури України. Крім того, пізніше я неодноразово подавав запити про хід розслідування, але конкретної відповіді не отримував, бо слідчі покликалися на таємницю слідства.
Щодо хронології подій, то її слід початиз 2004 року. Саме тоді під час звірки фондової групи «Стародруки кириличні» було виявлено нестачу чотирьох книг (п’ять інвентарних номерів). Інформацію про це тодішня дирекція Національного музею надала СБУ та органам внутрішніх справ. 2010 року (тоді директором музею вже був я) мені зателефонувала знайома й сказала, що її попросили оглянути три стародруки в букіністичному магазині. У результаті вона виявила на них інвентарні номери й повідомила їх мені. Я попросив головного зберігача фондів звірити ці номери з музейною документацією. Виявилося, що під ними обліковано пам’ятки з нашої збірки. Відповідно, я подав заяву в Галицький РВВС м. Львова, Обласне управління МВСУ та СБУ, а також наказав провести повну звірку наявності фонду рукописів і стародруків. Звірка показала нестачу 40 експонатів: 19 рукописів кириличних, 19 стародруків кириличних і 2 рукописів латинських. Цю інформацію було подано в обласне управління МВСУ, районний відділ міліції, СБУ, Міністерство культури України та ЗМІ.
Службових записок про зламання замків, пошкодження пломб, спрацювання сигналізації, які свідчили б про незаконне проникнення сторонніх осіб у приміщення від матеріально-відповідального зберігача фонду Неоніли Вергун не надходило. Від поста Державної служби охорони такої інформації також не було. Важливо зазначити, що більшість зниклих експонатів зберігалися на стелажах фондосховища в другому ряду, а отже, хтось знав, де вони є. Фондосховище відчиняє, зачиняє та здає під охорону зберігач фонду. Заходити в це приміщення стороннім особам заборонено. Кримінальну справу щодо факту нестачі рукописів і стародруків досі не закрито.
У жовтні 2011 року завідувач відділу народного мистецтва й зберігач фонду Євгенія Дзядик напередодні планової звірки наявності фондової групи збереження «Кераміка» повідомила, що в цій групі відсутня певна кількість творів, зокрема – понад 200 кахлів. Розмова про це відбулася в присутності головного зберігача фондів музею та моїх заступників. За словами Є. Дзядик, вона знала про нестачу раніше, але нікого не повідомила.
У результаті звірки наявності та комісійної передачі фонду народного мистецтва було виявлено нестачу 148 кахлів і низки інших експонатів, а також підміну деяких предметів. Однак, так само, як і попереднього разу, дирекція не отримувала повідомлень про зламання замків, пошкодження пломб, спрацювання сигналізації ні від зберігача фонду, ні від поста ДСО. Про пропажу експонатів я повідомив СБУ, міліцію, Міністерство культури України та ЗМІ. Після цього на основі моєї заяви було відкрито кримінальну справу. Про хід розслідування інформації музей не має.
Підсумовуючи, можна сказати, що справді в 2010 та в 2011 роках в НМЛ ім. А. Шептицького було виявлено нестачу унікальних експонатів. Це дуже прикра подія, однак дирекція музею ніколи не приховувала цього від громадськості й завжди робила все, щоб розшукати зниклі речі.
Іншим закидом на мою адресу, викладеним у Вашому зверненні, є стан музейного корпусу на вул. М. Драгоманова, 42. Ви пишете, що цей будинок «з ініціативи директора Ігоря Кожана впродовж років стоїть закритий» (правопис залишаємо без змін). З ваших слів випливає, що я зацікавлений у тому, щоб один із музейних корпусів не працював і всі ці роки постійно давав відповідні розпорядження. Якщо це так, то Вам слід було б навести відповідні докази.
Насправді ситуація з музейним комплексом на вул. М. Драгоманова, 42 зовсім інша. Він досі не чинний не «з моєї ініціативи», а просто через те, що, починаючи з 2009 р., держава не виділила на його ремонт жодної копійки. Не допомогли, до речі, у цій справі й народні депутати України від Львівщини, до яких дирекція музею неодноразово зверталася.
На тлі факту реальної й повної відсутності з 2009 р. фінансування ремонтних робіт у будинку на вул. М. Драгоманова незрозумілою є фраза про те, що «багато років Ігор Кожан “зариває” гроші, які виділяються на ремонт цього музею». Доводжу до Вашого відома, що цільові кошти Державної субвенції по музейному комплексу на вул. Драгоманова, 42 виділялись на м. Львів. Замовником і виконавцем робіт було УКБ м. Львова, яке заключало угоди з підрядними організаціями і контролювало їх, підписувало акти виконання робіт.
Ви також просите Міністра культури України «сформувати комісію із музейників України, представників міжнародної ради музеїв в Україні ICOM України, фахівців міністерства культури України, народних депутатів та представників громадськості, яка в місячний термін проведе повірку наявності мистецьких творів у фондах та на експозиціях НМЛ ім. Андрея Шептицького». Інформую Вас, що фонди НМЛ ім. А. Шептицького налічують на сьогодні понад 170 тисяч одиниць зберігання, а отже,провести звірку такої кількості предметів за місяць просто неможливо. В музеї постійно триває фондова робота. Зокрема, щороку відбувається планова звірка 15–20 тис. од. зб. за групами збереження. Відповідно, упродовж п’яти (тепер – семи) років фондові працівники здійснюють звірку всього фонду. Ця систематична робота свідчить (є всі належні документи), що, крім згаданих нестач стародруків і кахлів, більше в НМЛ ім. А. Шептицького втрат не виявлено.
Наприкінці Вашого звернення Ви також висловлюєте сподівання, що Міністерство «проведе розслідування, за результатами якого дасть належну оцінку діям його керівництва». Така позиція дивує, бо хіба розслідування – це не справа правоохоронних органів, які його й ведуть, тісно співпрацюючи з музеєм. Хоча, здається, Вас більше цікавлять не результати розслідування, а «належна оцінка дій керівництва музею», до якої Ви підштовхуєте Міністра в манері, характерній для радянських часів.
Цілком зрозуміло, що, пишучи звернення, Ви користувалися матеріалами «збитих льотчиків», «анонімних жіночок» і так званих журналістських розслідувань. Не викликає сумніву й те, що до цієї історії причетна значна кількість зацікавлених осіб, які водночас нічого не зробили, щоб допомогти музеєві. Натомість цим людям варто було б, якщо не допомагати, то хоча б не заважати установі, яку митрополит А. Шептицький після заснування подарував українському народові та котра вже понад 100 років є справжнім загальнонаціональним культурним центром, навколо якого гуртуються українці.
До речі, не можна не згадати, що серед тих, хто підписав звернення, є особи, які зробили для музею чимало добра. Зокрема, Ярослав Дубневич неодноразово підтримував музейні проекти й видання. Нині, наприклад, завдяки його допомозі львів’яни та гості міста мають змогу насолодитися красою офортів Тараса Шевченка з Національного музею Т. Шевченка, представлених на виставці, присвяченій 200-літньому ювілеєві поета. А народний депутат Ігор Васюник постійно підтримував дитячі конкурси, присвячені Іванові Трушу.
Загалом, для того, щоб знати, якою є ситуація та стан справ у нашій установі, найліпше самому прийти сюди й побачити все на власні очі. То ж щиро запрошую Вас, шановні депутати, відвідати музей.
З повагою генеральний директор Національного музею у Львові ім. А. Шептицького Ігор Кожан".
Фото: lviv.travel.
