Як волиняни вирощують персиковий сад.
Робочий день Леоніда і Раїси Гнатюків починається о 5-й ранку і триває до опівночі. Так частенько буває, коли твій начальник – ти сам. Родина Гнатюків – господарі вправні, вирощують садок персиків, із якого в сезон щодня збирають близько 350 кілограмів соковитих плодів.
Про ідею, тонкощі та труднощі говоримо із трударями персикової ниви – сім'єю Гнатюків.
Від містянки до селянки
Пані Раїса народилася і виросла у мальовничому місті – Вінниці. Вийшла заміж за коханого Леоніда і переїхала у село Колодеже Горохівського району (тепер Луцького).
«Я навіть уявити не могла, що колись буду в селі. Хоч я і народилася у місті, проте завжди любила землю, прагнула до чогось свого. Знаєте, як воно: «балкон є балкон», а тут – природа! Ти працюєш на землі, бачиш плоди своєї праці, це дуже тішить.
Пригадую, як спочатку було дико, коли переїхала з великого міста у село: не було такого спілкування із людьми, до якого я звикла. Я працювала у податковій у Вінниці, звикла до спілкування. А тут у селі роботи немає ніде, вдома та й вдома. В селі все змінилося. Та, незважаючи ні на що, я задоволена своїм вибором.
Життя у місті воно таке: робота, гола зарплата й все. А у селі, дивись, і зелень виросла, і помідорку можна зірвати, картопелька своя, то не ринок. Колись я все це бачила тільки з прилавків, а зараз і сама торгую. Щоб мені хтось колись сказав, що я буду на ринку продавати – не повірила б. Але Бог веде нас правильними шляхами», - розповідає пані Раїса.
Жінка зізналася, що вони з чоловіком аграрної освіти не мають. Чоловік за професією столяр, а вона – бухгалтер. Із чоловіком їздили на заробітки до Польщі, Чехії, Словаччини, бо хотіли добитися свого, щоб не на пана працювати, а на користь рідної країни. Зараз Леонід час від часу їздить у Німеччину.
Перший досвід садівництва здобули в Польщі
«Коли ми їздили на заробітки у Польщу, один раз були на яблуках, інший – на полуниці. Потім працювали на виробництвах. Коли працювали на пана у місті Груєць, то пан був нами дуже задоволений, просив їхати до нього ще. Ми доглядали 12 гектарів яблуневого саду. Як приїхали вперше, то він дав нам секатори, щоб дерева обтинати, а ми нічого не знали, думали, як будемо працювати. Але він сказав: «Пані, не бійтеся, я всього навчу». Та показав як і що. Так ми здобували свій перший досвід у садівництві. Тоді вдвох садили по тисячі саджанців у день, руку добре набили. Нашою роботою поляк був дуже задоволений, підняв зарплату й багато разів ще запрошував. Так ми побачили як працюють з міндобривами, як обтинають дерева.
Тоді вирішили ризикнути та посадили 300 своїх дерев удома. Подумали, що яблука та груші є чи не в кожному садку, а от персиків дуже мало, тому й зайняли цю нішу.
Втім, персик має інший підхід до догляду, ніж яблуня та груша. Почали це вивчати, поглиблювали знання, читаючи багато літератури, та експериментували в своєму садку. Не соромилися питати у людей та Інтернету. Щороку вдосконалюємо свою справу», - веде далі пані Раїса.
Посадити сад у грудні? Запросто!
«Свій садок ми садили саме в грудні. Тоді сусіди дивувалися, казали: «Боже, що вони роблять? Добряче ризикують». Але ми реально оцінили ситуацію, побачили, що зима тепла, без приморозків, виорана. Пригадую той день: земля буда свіжа, ми як в чоботях залізли туди, то по завершенню ледь вийшли. Понабирали повні чоботи землі. Тоді ми посадили 300 дерев. Сорт був такий, що наступного року плодів не було. Ми дуже тішилися й чекали на свій урожай», - додає чоловік Раїси пан Леонід.
Але не так сталося, як гадалося.
«Ми поїхали на заробітки в Польщу. Тоді за качками доглядали. На початку домовилися за час роботи, щоб встигнути повернутися додому, аби зібрати персики. Втім, погодні умови були аномальними, занадто багато передчасного тепла й персик достиг на два тижні раніше, ніж мав би. А ми не могли раніше поїхати, бо нікому було на наше місце прийти, домовленість була, що працюватимемо до середини липня. Тому ми так і лишилися на заробітках. Коли приїхали додому, - урожай був втрачений, весь персик впав, був під деревами та згнив. Десь тонн 5 ми втратили врожаю. Звісно, було дуже прикро, але ми рук не опустили», - веде далі пан Леонід.
Персик – вибагливий фрукт
«Нині уже 4-й рік, як ми займаємося персиками. Маємо близько 600 саджанців, цього року досаджуємо восьмий сорт. Особливість персика у тому, що це дуже делікатне, вибагливе дерево. Буває таке, що садиш, а воно не приймається, всихає, то на ті місця досаджуємо. Садок потребує постійного догляду у будь-яку пору року.
Наприклад, навесні, а особливо у березні-квітні, дерево дуже чутливе до перепаду температури, бо починається сокорух, а вночі можуть бути заморозки, натомість, вдень до +17 і все, - дерево хворіє. Може скинути листки та наступного року врожаю не буде. Щобільше, хворі дерева можуть заразити сусідні. Таке було цього року, коли за ніч ледь не весь садок був червоний. Я так розхвилювалася, що тиск стрибнув і довелося швидку викликати», - каже Раїса Гнатюк.
Чоловік підхоплює розмову.
«Знаєте, за деревом, як за дитиною, треба пильнувати. Видивлятися усі нюанси, щоб якась хвороба не взялася, а як таке трапляється, то треба бути уважним, аби не проґавити і його вчасно пролікувати. Та й кропити не так просто, адже ми можемо це робити до появи маленької горошини плоду, щоб вже під час формування фрукту не поглиналися зайві речовини. Лікування дерева – складна процедура, адже треба знати, чим ти його кропиш і коли це не можна робити, або коли після цього не можна зривати персики. Тут варто зважувати все. Адже за 30 днів до того, як ти будеш збирати плід – його нічим не можна обробляти, щоб все було екологічно чистим. Це дозволяє нам їсти прямо з дерева і давати онукам, бо знаємо, що шкоди не буде.
Також ми побачили для себе, що ефективно боротися з недугою, якщо на початках зривати хворі листочки, які починають скручуватися і вивозити їх із садка. Цього року таких тачок зо 30 ми вивезли. Не всі знають, що таке листя, падаючи на землю, розносить інфекцію. Тому, або в окреме місце вивозити чи спалювати, але в жодному разі не можна його зберігати на перегній. Щоб той шкідливий грибок не розмножувався у комфортному для нього середовищі.
До речі, якщо на дереві з'являється гнилий персик і падає, то ми його там не лишаємо – все вивозимо, щоб не поширювався грибок. Усе має бути чисто й охайно», - розповідає пан Леонід.
«Не боїмося питати та експериментувати»
«Зі світу по ниточці й голому сорочка, - як кажуть. Так і ми – де є можливість, там і черпаємо знання: щось шукаємо в Інтернеті, щось з книг. Також спілкуємося з людьми, які вже мають у цій сфері досвід, у них запозичуємо знання. Але багато що – це власні гулі, не все, що пишуть у всесвітній павутині – правда. Тому ми експериментуємо.
От буває говорять, що добре, якщо дерева мідним купоросом покропити. Ми проекспериментували й обробили ним два рядки. Але ж ні, як показав досвід – це погана ідея. Бо, по-перше, його важко розводити, потім забиваються форсунки. А взимку дерева стояли голубі. І потім дали вони плодів 300 кілограмів, хоча до цього давали 1,5 тонни раннього сорту. Бачимо, що результат незадовільний – от і здобули досвід, рухаємося далі.
Також цього року застосовували обробку для трьох дерев, щоб вони мали захист та необхідні поживні речовини, щоб фрукти не гнили. Бачимо цього сезону, що дійсно – ефект позитивний, бо після дощів інші дерева мали зіпсовані плоди, а цим нічого не бракувало. От так щороку щось пробуємо й щось нове додаємо.
Щодо поливу, до додаткового ще не проводив, здебільшого достатнього природного. Але я звернув увагу, як було торік літо спекотним, то плоди окремих сортів були менші за розміром. Тому буду ще спостерігати й аналізувати. Мабуть, для окремих дерев це буде необхідним», - говорить господар.
Та переймається, адже у цій нелегкій садівничій справі, як виявилося, найважче не виростити, а продати.
«Найважче продається якісне»
«Пригадую, як ми свій перший урожай продавали: вивозимо на ринок, нас ніхто не знає, з обережністю ставляться до персиків, беруть по пару штучок на пробу і все. А персик достигає, з'являються інші сорти, збути ніде – дуже хвилювалися, важко працювали. Все це давалося не просто. Адже о 2 ночі виїжджали на Варшавський ринок у Луцьку, щоб здати гуртовикам. Бо сам стаєш торгувати – волиняни не беруть своє, волинське, а купують чернівецькі, одеські, турецькі. То я так за день міг продати 50 кілограмів, не більше. Втім, із часом люди розпробували, «сарафанне радіо» спрацювало й нині я можу за день й 200 кг продати.
Персики реалізуємо у Луцьку. Вже є багато фірм, які нас знають і купують. Спочатку беруть потрошки, а коли розпробують – купують багато. Приміром, їдемо ми в Луцьк, нам уже дзвонять з мікрорайону Львівської, просять приїхати, бо хочуть купити персиків.
Та, чомусь, з продажем персиків є проблеми. Ми уже і документи в ЦНАПі на торговельний дозвіл подали, а нас все одно виганяє муніципальна варта і не дає продавати. Я показую їм копію, що документи роблять, а вони кажуть, що це не дозвіл на торгівлю, тому не можна. Вони нас зняли на відео, бо ми почали сперечатися: чому не можемо продавати свій товар. Для чого ж я тоді брав копію, що підтверджує, що мої документи в обробці. От нещодавно подзвонили з міської ради та дали усну відмову.
Я тому муніципалу кажу: поїхали зі мною, поставте мене на старому ринку, де я можу продавати свої персики і я там буду стояти. А місць на ринку нема. Куди мене поставлять? В кінець, куди люди не доходять? Це ж не картопля. Персик не може чекати.
Я хочу потрапити на прийом до мера і просто по-людськи спитати: чому я не можу продавати персики. По місту купа наметів із ковбасою стоїть. Їм же ж дозвіл хтось дав? Мене за живе бере така ситуація, що я не можу продати вирощене на своїй землі. Здається, наркотики продати легше, аніж мої персики», - говорить пан Леонід.
Та він руки не опускає. Поки документи в ЦНАПі робляться, вдячні клієнти приходять за персиками знову і знову, приводячи своїх родичів та знайомих.
Підготувала Анна Панафідіна
Фото з архіву сім'ї Гнатюків
