Українські лікарні ідеально пристосовані для вичавлювання грошей із кишень простих громадян. Ставши пацієнтом однієї з них, автор пережив "білохалатний" фінансовий прес на власній шкурі.
Невідкладна меддопомога за свій рахунок
У лікарню мене привезла «швидка допомога». Медики, що чергували в приймальному покої, поставили діагноз: «жовчево-кам’яна хвороба, загострення хронічного калькульозного холециститу». Після чого мене почали оформляти на госпіталізацію.
Процедура тривала близько півгодини. Весь цей час я сидів на брудній лікарняній підлозі, корчився від больового нападу і просив медперсонал вколоти мені знеболювальне. Однак ніхто не реагував. Зате мене встигли кілька разів перепитати, чи здав я добровільний благодійний внесок – 50 гривень «на лікарню».
У відділенні хірургії, куди мене оформили, «тортури болем» продовжувалися ще довше. Це при тому, що я вже не мав сил терпіти – вив, кричав, лаявся. Медики, бачачи в якому я стані, відводили очі і обходили мене стороною. Невідкладна медична допомога мені була надана лише після того, як чергова медсестра неквапливо склала список призначених лікарем медикаментів і дочекалася, коли моя дружина придбає ці препарати в лікарняній аптеці.
Через кілька днів, викликавши її на відвертість, я взнав, що медичну допомогу мені повинні були надати негайно – за рахунок лікарні. І що у відділенні хірургії є всі потрібні ліки, зарезервовані для таких випадків. Але працівники лікарні беруть до уваги «інструкції» керівництва, мовляв, треба економити.
«Вампіри-комерсанти» в білих халатах
Наша палата – похмуре, давно не ремонтоване приміщення. Облізлі стіни і стеля, обідрані проіржавілі батареї, облуплене підвіконня. У палаті вісім ліжко-місць. Окрім ліжок і тумбочок, нічого «зайвого». Найважче обходитися без кнопоки-виклику, а також без стільців і табуретів. Родичі, що відвідують хворих, змушені або стояти, або присідати до них на ліжко. І це тоді, коли більшість пацієнтів перенесли складні операції і потребують абсолютного спокою.
…Познайомився із сусідами «по ліжку» – 40-річним Миколою і 75-річним Іваном Васильовичем. І той і другий – «старожили»: обидва найближчими днями закінчують лікування.
Микола – одноногий інвалід. У лікарню ліг через загострення шлункової виразки. Щоб його госпіталізували, змушений був заплатити 200 гривень черговому лікарю. «Він ті 200 гривень взяв як якийсь папірець, ніби зовсім не гроші», – цю фразу Микола повторює кілька разів на день. Після чого починає розповідати про свою жебрацьку інвалідну пенсію.
Іван Васильович – ветеран МВС, львів'янин. У лікарню його привезли з розірваним апендицитом. За операцію заплатив 300 доларів (гроші пішли анастезіологу і хірургу), за десятиденне післяопераційне лікування (коли всі необхідні ліки доводилося купувати за свої гроші) – 6 000 гривень. Медиків пенсіонер називає «вампірами-комерсантами» в білих халатах».
Аптечний товар приносить навар
Усі розмови у відділенні, про щоб не починались, неодмінно завершуються «безкоштовною» медициною – обговоренням цін на операції, ліки, послуги лікарів і медсестер. Особлива тема – численні «дріб'язкові» побори (у відділенні, наприклад, поголовно береться плата за аналіз крові – з пальця 5 гривень, з вени –10 грн). Головний лейтмотив цих обговорень – лікування пацієнтів буквально їх оббирає до нитки .
Здавав аналіз крові. Поспілкувався з молодою родиною – 19-річним Ігорем і Юлею. У Юлі той же діагноз, що у мене, двотижневе перебування в лікарні їй обійшлося в півтори тисячі доларів. Не більше і не менше.
– Найбільше грошей ми витратили на придбання ліків в лікарняних аптеках, – розповів Ігор. – Це я вже потім з'ясував, що можна було заощадити: в інших аптеках, що неподалік лікарні, аналогічні медпрепарати вартують в середньому на 10 відсотків дешевше. Багато довелося викласти за операцію – видалення жовчного міхура. Хірург «заломив» 400 доларів, анастезіолог - 700 гривень, операційна сестра - 100 гривень. Понад усе здивувало, що ці розцінки медики називали абсолютно відкрито.
Взявся перевірити почуте. Ціни в інших аптеках справді виявилися на відсотків 10 меншими, ніж в лікарні. «Переварити» це було складно. Відразу подумав про пацієнтів «нашого» відділення. Більшість з них - пенсіонери, інваліди, учасники війни, безнадійно і важко хворі люди, що рахують кожну копійку…
Віктор Гай, Львівська область.
