У нашому королівському Львові, на жаль, є безліч занедбаних і занехаяних закутів, куди соромно і страшно носа потикати. Сподіватись тільки на владу – марна справа. Наприкінці 2014 року між вулицями Липинського та Лінкольна було влаштовано скверик з дитячим спортивним майданчиком. До того ця місцина багато років заростала чагарниками та потопала у смітті.
Приватний підприємець Олег Рудницький вирішив самостійно навести тут лад і як виявилось, його плідна праця стала успішною, якісною та корисною.
Ви підприємець, у бізнесі головне – прибуток. Навіщо вам це?
Бажання влаштувати дитячий сквер та очистити територію між вулицями Липинського та Лінкольна зродилась давно. З наших вікон ми щораз споглядали ці занедбані, запущені, нікому непотрібні чагарники. До того ж нерідко наші люди, галичани, викидали туди сміття, перетворюючи цю ділянку на справжнє звалище.
Також ми часто спостерігати, як студенти прогулюють там пари, розпивачи спиртне. Але останнім аргументом став випадок, який ставсяз нашим юристом, дівчиною. Між вулицями Липинського та Лінкольна була стежка, якою щодня ходило багато тутешніх мешканців. Одного разу наша юрист теж вирішили скоротити шлях – на неї було вчинено напад. Жінку пограбували, завдавши тяжких травм. Після цього вона перебувала довгий час в лікарні.
Це вже був край. Будували і впорядковували два роки. Це був доволі затратний проект. Але тепер маємо гарний, корисний і безпечний скверик.
Наскільки ми розуміємо, це була ваша приватна ініціатива, а чи мали ви дозволи від Львівської міської ради?
Ні, звісно. Ніхто не квапився нам давати якісь дозволи. Ми діяли на свій страх та ризик. Вже під час робіт підготували відповідне звернення на ім’я міського голови та на ім’я голови Шевченківської районної адміністрації. Про те, щоб виділити частину цієї землі для влаштування скверика. Це був довгий та клопіткий процес. Але все ж таки депутати ухвалили відповідне рішення, згідно з яким цю земельну ділянку, розміром приблизно 2 га, віднесли до земель-скверів Шевченківського району.
Було проведено дуже багато земельних робіт, навозили ґрунту, відвели воду. Потім з’явилась думка про дитячий майданчик, але оскільки витрати і так вже зашкалювали,то звернулися в міську раду, в управління молоді і спорту, яким керує пан Шнайдер. Там передбачили 95 тис. грн на придбання дитячих снарядів, які нині вже встановлені. Деякі докупили власним коштом.
Також, як на мене, зараз гостро постає питання паркування машин біля дитячих майданчиків. Тому і проблема місць для паркування автомобілів є добре продумана у нашому будівництві.
Загалом ми витратили приблизно 1,5 млн грн. власних коштів.
Але це ще не все. В майбутньому плануємо збудувати фонтан замкненого циклу, щоб потішити малечу. Є пропозиція встановити фігуру Божої Матері, але це обов'язково погодимо з церковною громадою.
Викласти бруківку вишиванкою, це хто придумав?
Ідея моя, а надихнула мене інформація з Інтернету про те, що саме так викладено бруківку на одному з перехресть у Кам’янці-Подільському.Гадаю, це дуже красиво та символічно.
Чи допомагала вам громада, яка живе поблизу скверика ?
Так, ми закликали людей допомогти нам. Відгукнулось кілька небайдужих сімей з нашого будинку, Лінкольна 10а, за що їм велика дяка і пошана, а загалом були лише критика, поради та рекомендації.
А які відгуки тепер?
Позитивні. Особливо в соціальних мережах, щоправда і є заздрощі, сарказм, критика, алеце нас не зупиняє, те, що запланували, ми обов’язково доводимо до завершення.
Тобто, ми маєте намір створити ще один сквер?
Не зовсім так. Ми тут зробили гарну інфраструктуру, тому гадаю, її варто розвивати і далі.Якщо подивитися звул. Липинського, то ліворуч від скверика є частина занедбаної території. Тому у насвиникла ідея збудувати тут дошкільний заклад для дітей віком 3-6 р. Миподали запит в міську раду на ім’я Андрія Івановича Садового щодо виділення землі для будівництва. Наразі підтримки та порозуміння з боку влади не отримали. Натомість три місяці тривало листування і зрештою, одержаливідмову. Аргументація така – нема вільної частини землі для створення таких закладів, до того ж, лише на аукціоні можна її придбати.
Це повний абсурд, адже цей дитячий дошкільний заклад ми будемо будувативласним коштом, зрозуміло, він буде збитковим, а ще купувати землю на аукціоні, я вважаю, це повне безглуздя.
Задум такий: садочок орієнтовано на 100 місць, з урахуванням усіх європейських вимог. З басейном, де дітки зможуть плавати разом з батьками, з гуртками вокалу та хореографії. Також уроки іноземних мов, робота з психологами, логопедами.
І невже Андрій Садовий проти?
Я неодноразово говорив Андрію Івановичу, чи не хочеться йому, та й не тільки йому, а усім, хто обіймає високі посади у міській раді, робити щось таке, про що б потім люди з вдячністю згадували.Оця захаращена земля пролягає паралельно вул. Липинського, це дуже близько до центру, а територія така засмічена та занедбана, що соромно дивитися в той бік.Тому мені просто не є зрозумілим, чому цю позбавлену догляду територію не віддати приватним інвесторам, які захочуть там збудувати там кориснийдля міста об’єкт. Це не обов’язково має бути сквер чи дитячий садок, можна ж започаткувати там якийсь бізнес, створити нові робочі місця.
Звичайно, є законна процедура виділення вільних земельних ділянок, але вона така зарегульована та корупційноємка, що просто руки опускаються. Слід передбачити якусь прозору і просту схему, коли мова йде про спільний інтерес міста. Власне, важливим є бажання наших можновладців, але, на жаль, такого бажання у них нема.
Звідки у вас гроші на соціальні проекти?
З бізнесу. Компанія «ЛЕВ». Вона була започаткована у далекому 1993 році, однакїї власниками ми стали лише 2003-го. Мої батьки придбали фірму з правом орендитериторії, де нині збудовано готельного-ресторанний комплекс «Писанка». Попередникипланували тут спорудити ринок, але ми все ж таки постановили розвивати ресторанний бізнес, а також збудували багатоповерховий будинок поруч.
Тепер у ваші вікна долина дитячий лемент. Не заважає?
Навпаки, я дуже люблю дітей. Люблю дивитись, як вони там бавляться та бігають. Знаєте, це відвертає від проблем, додає сил, зникають перепони. Це гарне почуття.
Розмову вела Тетяна Яценко. Фото - автора.
