Є певний тип людей, які отримали демонічний образ в епоху соціальних медіа - завдяки анонімності вони мають можливість поширювати екстремальний або відверто образливий контент. Джеймі Бартлетт, директор британського Центру аналізу соціальних медіа, вирішив поговорити з людьми, які ховаються за масками.
Моє серце прискорено билося, поки я чекав на Пола на залізничній зупинці. Я спілкувався з ним протягом якогось часу - але лише через інтернет. Пол був різким, агресивним неонаці, який все своє онлайн-життя створював та поширював White Pride пропаганду.
Він - один з тих, з ким я зустрічався протягом останнього року під час підготовки своєї книги. Я вирішив дослідити шокуючі та приховані інтернет-субкультури, занурившись у електронні світи самонищення, ринку наркотиків, інтернет-тролів, засуджених за сексуальні домагання та цифрових неонацистів.
У новинах часто говорять про такі небезпеки життя-онлайн. Однак самих героїв цих дивних "підземель" у сюжетах завжди бракує. Тож мені захотілося знайти, зустрітися й зрозуміти людей з іншого боку екрану. Ось чому я прийшов на зустріч з Полом.
Із 15-хвилинним запізненням з'являється красивий, привітний юнак. Він радий зустрітися з Джеймі, "якого я бачив по телеку".
У нього є татуювання - того модного типу, що йдуть від шиї до обличчя, а не похмуро бовваніють з товстих передпліч.
Чи дійсно це той цифровий бунтар, що сьогодні нападав та жахав представників меншин в мережі, приховуючись за зловісним аватаром? Адже цей Пол - ввічливий та уважний чоловік, якого легко розсмішити. Ми поладили дуже добре.
Ми з Полом цілий день блукали його невеликим, депресивним містечком на півночі, й він розповів про своє життя.
У 2011 році Пол не цікавився політикою, йому більше подобалося ходити по нічних клубах.
Пізніше він дізнався про групу, яка займалася антиісламістськими протестами - English Defence League (EDL). Один з друзів Пола "лайкнув" їхню сторінку на Facebook і він так само її "залайкав", після чого почав писати коментарів до їхніх дописів.
Пол дотепний та гарно добирає слова. За кілька тижнів його запросили стати адміністратором Facebook-групи EDL. Це дало йому право видаляти пости інших людей, вирішувати суперечки та загалом керувати групою. Робота "адміна" стає все більше важливою у сучасній політиці.
Позиція адміністратора в групі, ймовірно, найбільш вагома посада, яку Пол коли-небудь займав. Люди дослухалися до нього. Він отримав певну повагу, владу, самоствердження. Йому це сподобалося і він почав проводити більшу частину дня у групі. Він читав статті, які публікували інші члени групи, або ж які він сам знаходив з питання небезпеки ісламу для Великої Британії.
Він почав здійснювати віртуальні атаки на Facebook-сторінки мусульман, вони атакували його у відповідь. Сторони радикалізувалися.
Пол почав жити у захопливому маніхейському світі друзів та ворогів, правильного й хибного - де він сам став головним героєм. За кілька років він вже називав Андреаса Брейвіка - ультраправого терориста, що вбив 77 людей в Осло у 2011 році - "героєм".
Одного разу він проходив повз зібрання групи прихильників EDL, що було досить незвичним явищем для його містечка, але не заговорив до них. У мережі він був поважним учасником націоналістичної спільноти, з друзями по всьому світу. Однак реальний Пол був безробітним, нервовим, самотнім чоловіком за тридцять. Не дивно, що він пройшов повз та якнайскоріше залогінився до свого комп'ютера.
Фактично існувало два Поли. Це дозволяло йому поводитися онлайн так, як він би не поводився у реальному житті. Подібний феномен вперше помітив психолог Джон Сулер у 2001 році. Він назвав його "ефект онлайн розгальмування".
За екраном ми не бачимо й навіть не думаємо про людей, з якими спілкуємося, і як наслідок, відчуваємо себе на диво вільними від суспільної моралі, норм та правил, що зазвичай керують нашою поведінкою.
Ймовірно, найбільш "без гальм" стали інтернет-тролі - люди, яким подобається ображати незнайомців у мережі. "Тролінг", як стенографія, супроводжує образи чи погрози в інтернеті. Але за "тролінгом" ховається набагато більше, ніж зловживання.
Заку трохи за 30. Я зустрівся з ним в пабі, де він одразу ж вразив мене, як й інші різкі, вдумливі, начитані самоучки - своєю природною сором'язливістю.
Він тролить незнайомців вже десятиліття.
"Тролінг" - це не залякування людей. Це розмикання ситуації, створення нових сценарії, розширення кордонів, тестування ідей, вирахування кращого способу провокування реакції у відповідь", - пояснює Зак.
Він роками удосконалював свою тактику. Його улюблена техніка - прийти на форум групи, яка йому не подобається, від самого початку наробити примітивних граматичних чи правописних помилок, дочекатися, поки хтось зверне увагу на його правопис, а потім спробувати втягнути групу у брутальну суперечку щодо політики.
Він показує один з останніх прикладів.
Він опублікував безневинний коментар з помилками на одному популярному веб-сайті правого спрямування, у якому стверджував, що насправді прихильники правих поглядів не сповідували б їх, якби більше читали.
Хтось із розгніваних користувачів відповів, а також опублікував оголене зображення, яке Зак запостив раніше на іншому форумі під таким самим псевдонімом. Тоді Зак опублікував кілька власних відео, де образи на адресу "правих" були пересипані цитатами Шекспіра та Сервантеса.
Зак розповів мені, що це була перемога. "Він був настільки нездатний дати нормальну відповідь, що вирішив залізти у історію моїх повідомлень, які б осоромили мене, але мене не так легко осоромити", - каже Зак.
"Але я думав, що ти намагався викривати групи крайніх правих", - кажу я.
"Коли публікуються оголені фото дискусія привертає увагу всього сайту. Це сутність "тролінгу" - створення сцени, яка б привертала увагу якнайбільшої кількості людей до піднятої теми", - відповів Зак.
"Думаєш, тобі вдалося?" - запитую я.
"Не знаю, але було весело", - чую у відповідь.
Існує багато видів тролів. Декому приносить задоволення чіпляння до незнайомців. Інші переймаються поглядами якоїсь спільноти.
Але для інших, вдумливих як Зак, це поєднання спорту, філософії та політичної активності. Адже Зак вважає, що людей треба навчити думати, щоб бути незалежними та нести відповідальність за свої дії.
Він боїться мовчазного та слухняного суспільства, де всі сприймають себе надто серйозно, та дуже легко ображаються. Це призводить до самоцензури та смерті свободи вираження. Тролі на зразок Зака вбачають свою роль у тому, щоб постійно розширяти межі образливості й таким чином тривожити суспільство.
Іноді "онлайн гальма" втрачають люди, від яких цього було б важко очікувати.
Наприклад, Майкл - 50-річний чоловік, який живе у щасливому шлюбі та має дочку. "Успішний бізнесмен та цілком нормальний гетеросексуальний хлопець", як сам він себе описує.
Одразу перед тим, як я з ним зустрівся, Майкла звинуватили у зберіганні на своєму комп'ютері трьох тисяч протизаконних зображень - переважно дівчаток у віці від шести до 16 років.
Майкл розповідає, що почав дивитися легальну порнографію, але йому автоматично пропонувалися спливаючі вікна з зображеннями дівчат у віці 15-18 років.
У якийсь момент він натиснув на подібне вікно, і його затягнуло. З часом вік почав зменшуватися до 14, потім 13, потім 12 років.
"Це відбувалося дуже поступово. Я справді не пам'ятаю, коли перейшов від підлітків до дітей", - розповідає він зі сльозами на очах.
Майкл вважає себе глибоко моральною людиною, й кілька разів повторив, що не зробив нікому шкоди, особливо дитині.
"Чому мені так просто було знайти це?", - запитує він. "Якби цього не було в інтернеті, я ніколи навіть не задумався про такі речі", додає він.
Я вважаю, що Майкл каже правду.
"Перший закон технології Кранцберга наголошує, що технологія є ні гарною, ні поганою, ні нейтральною". Інтернет занижує бар'єри, спрощує можливості для задоволення будь-якого інтересу, для того, щоб сказати чи зробити щось, що ми б не робили у реальному житті. Іноді він стимулює поведінку, яка в іншому випадку залишалася "у сплячці".
Я не намагаюся виправдати цих людей. Я знаю, яку біду вони спричиняють. Неважливо, чи знають вони це чи ні, але ці люди морально спустошують інших. І звичайно, є значно гірші особи, ніж згадані троє, які ховаються в мережі й користуються анонімністю.
Але вони не завжди такі злі демони, як про них можна подумати. Але важливо зрозуміти, як люди доходять до тієї стадії, на якій вони знаходяться. Це може допомогти зменшити шкоду, якої вони завдають.
Але мова не лише про них, а й про нас також. У своєму есе "Пригадуючи війну в Іспанії" Джордж Оруелл писав, що йому довелося воювати проти ворога, який тікав, намагаючись утримати власні штани: "Я ж їхав сюди вбивати "фашистів", а цей чоловік, що ледь тримає штани, - який він "фашист", просто хлопець на зразок мене, і як в нього вистрілити?!"
Більшість героїв моєї книги я спочатку зустрів в інтернеті, а потім - у реальному житті. І вони завжди мені більше подобалися у реальному світі.
Інтернет дегуманізує людей. Наша уява перетворює їх на монстрів, вони страшні, бо перебувають у тіні.
Щоразу як натрапите на "цифрового монстра", пригадайте, що за ним стоїть реальна людина, яка навряд чи буде такою, як ви її уявляєте.
Після того, як ми розпрощалися з Полом того похмурого листопадового вечора, я стояв і дивився, які він сумно бреде до свого сірого будинку. Коли мій потяг рушив й повіз мене назад до мого життя з друзями, я отримав повідомлення: "Радий знайомству, мені справді було приємно".
"Я також", - відповів я. І це дійсно так.
