Слухай онлайн
Політика  |  Cуспільство

Костянтин Єлісєєв: Дипломатичний тренд "нічого про Україну – без України" - під загрозою

Костянтин Єлісєєв – відомий український дипломат з майже 30-річним досвідом. Його спеціалізація – європейський вектор зовнішньої політики.
Костянтин Єлісєєв

Останні 4 роки він був заступником голови АП Порошенка з питань міжнародних відносин, зокрема займався питанням євроінтеграції та лобіював необхідність надання Україні томосу. В інтерв’ю Гал-інфо Єлісєєв поділився своїми думками щодо дипломатії Зеленського, дав кілька порад новообраному президенту та розповів, як велась зовнішня політика при Порошенку.

Про першу розмову президентів

Я оцінюю цю телефонну розмову між Зеленським та Путіним з точки зору загальнодержавних інтересів. Думаю, що тут великої сенсації немає. Рано чи пізно такий контакт мав би відбутися. Єдине, треба подивитися, який буде розвиток подій далі, після розмови. Та інформація, яка є в пресі, не дозволяє нам судити в якому стилі, в якому форматі, чи навіть тоні, велася ця розмова. Бо на мій погляд, як дипломата, це не менш важливо.  

Пригнічує, на жаль, що це перший випадок, коли пресслужба Кремля першою повідомила про цю бесіду. Це свідчить про те, що ми певною мірою втрачаємо ініціативу. За часів Порошенка наша пресслужба завжди видавала факт телефонної розмови швидше і сама розповідала про теми розмови між президентами. Треба на майбутнє першими вистрілювати, бо складається враження, що видала спершу російська сторона, а ми просто, щоб не мовчати, засвідчили факт телефонної розмови. Потрібно бути більш ініціативними, креативними і навіть більш наступальними.

Про ймовірне обговорення звільнення російського журналіста «РИА Новости» Вишинського. Я б не хотів гадати на кавовій гущі. Це питання, думаю, варто спрямувати в Офіс президента. Що стосується самого Вишинського, то тему цього журналіста російська сторона порушували неодноразово ще за часів Порошенка. Але наша позиція завжди полягала в тому, що звільнення має бути, скажімо так, зроблене в контексті взаємності. Щоб Росія теж звільнила українських громадян. У нинішній ситуації додались ще 24 моряки. Це питання треба вирішували в комплексі. У нас є цілі списки людей, яких треба звільнити і на території РФ, і на території ОРДЛО.

Про «надо поговорить» і та український інфопростір

Теорія про те, що телеміст – політтехнологія однієї партії, має право на життя. Мене в цій ситуації непокоять дві речі. Чому зараз повилазила п’ята колона з підпілля? За часів Порошенка було важко уявити, що всі скопом повилазили б. Дехто набрався пихатості і мітить в народні депутати. Це по-перше. По-друге, непокоїть повзуча анексія українського медіапростору з боку російського капіталу. Всі знають останній випадок з каналом Zik. Я думаю, що вони зрозуміли, що якщо не вдалось завоювати нас збройним шляхом, то вони завоюють наші голови через телебачення.

Тут своє слово мають сказати регуляторні служби, які повинні діяти більш рішуче, а не посилатись на якісь там технічні чи юридичні обставини. У нас є яскравий приклад Литви. Країна, не зважаючи на те, що вона є членом ЄС і поважає демократичні цінності, вирішила закрити всі російські канали, які визнала загрозою для національної безпеки. І цей факт був нормально сприйнятий з боку ЄС. Тому я думаю, нам треба йти таким же шляхом і не дати узурпувати український інфопростір.

Про ПАРЄ, яке можна було врятувати

Я думаю, що шанси не допустити провал в ПАРЄ були, тому що шанси є завжди. І це не просто смілива бравада з мого боку. Я роблю висновок. Це тлумачення мого досвіду. У Порошенка теж були ситуації, коли нас ставили перед фактом. Яскравий приклад, який спадає на думку – сумнозвісний нідерландський референдум щодо ратифікації угоди про асоціацію з ЄС. Тоді подзвонив прем’єр-міністр Рютте і сказав: «Є референдум, це рішення народу. Я вас ставлю перед фактом і більше нічого не можу зробити. Ми не будемо ратифіковувати угоду». Це означало кінець всій угоді. Усі ці жертви заради угоди про асоціацію були принесені дарма. Але ми, завдяки наполегливим діям, неможливе зробили можливим. Нідерланди зрештою ратифікували угоду і вона набула чинності.

Можна завжди із неможливого зробити можливе. Головне –  не жалітись і робити максимум. Замість того, щоб їздити, проводити зустрічі чи телефонні конференції, не робилось нічого. На жаль, це не єдиний факт. Другий факт, це  коли перед самітом G20, наприклад, були двосторонні зустрічі, які відбувались без України і за нашою спиною намагались домовлятись, паплюжачи таким чином той тренд, який ми заснували в останні роки – «нічого про Україну без України».

Про міжнародну суб’єктність

Зі свого досвіду скажу, що завжди перед великим подіям, як саміт G20 або G7, Порошенко проводив інтенсивні телефонні консультації з ключовими партнерами – Канадою, США, Францією – для того, щоб просунути і забезпечити свою позицію. Після таких заходів з нами був і зворотній зв’язок. Телефонували і розповідали, що відбулось. Таким чином країна поступово перетворилася на активного міжнародного суб’єкта.

На жаль, цей статус ми зараз поступово втрачаємо. Перетворюємось, по суті, у футбольний м’яч, яким інші гравці міжнародної спільноти будуть грати. Дуже сподіваюсь на громадськість, активне суспільство, журналістів, щоб не дати цьому статись до кінця. Потрібно бити в дзвони, щоб не втратити міжнародну суб’єктність,  щоб за нашою спиною не вирішували нашу долю. Ми це вже проходили. Історія знає ці трагічні сторінки, тому цього не можна допустити. Ми маємо далі активно діяти, щоб напрацювання попередньої влади в міжнародній сфері, не розпилювались, а розвивались.

Про санкції та загрози їх послаблення

Знову ж таки, переконаний в тому, що ситуацію з ПАРЄ можна було врятувати. Протягом всіх 5 років у нас постійно були проблеми, але ми знаходили аргументи і сили, щоб відстояти українську позицію. У цій же ситуації я бачу найбільший негатив в тому, що це була, так би мовити, перша пробоїна в механізмі міжнародних санкцій проти Росії. Надалі це може створити небезпечний прецедент. Наприкінці січня наступного року ЄС має приймати рішення задля продовження на наступні півроку секторальних санкції проти Росії, які є дійсно дієвими. Про це свідчить минулотижневий візит Путіна до Італії, де він просив італійців зробити все можливе, щоб послабити санкційний режим.

До речі, я не виключаю, що останній візит Путіна і вирок нашому громадянину Марківу, можуть бути пов’язані. Це, звичайно, поки що теорія, але й одна із версій.  

Зазгроза втратити дипломатичну суб’єктність є і вона існувала, починаючи з 2014 року. Кажу як людина, яка займалась зовнішньою політикою з самого початку, коли були запроваджені санкції проти Росії. Але зараз загроза сильніша, ніж була колись. І цією слабкістю можуть скористатись, щоб вийти з режиму санкцій, відновити стосунки з Росією та просто поставити нас перед фактом.

За останні 5 років у наших партнерів перед Порошенком були певні зобов’язанні, як і були в нас перед ними. Завдяки їх дотриманню зберігався механізм міжнародних санкцій. Сподіваюсь, що все-таки не вдасться допустити ерозії міжнародного санкційного режиму, в іншому випадку це означатиме умиротворення агресії і спонукатиме Росію більш агресивно діяти проти України. Звичайно, тут своє вагоме слово має сказати українська дипломатія, якою згідно Конституції керує президент. Він має продемонструвати лідерські риси, тому що багато питань мають вирішуватись на найвищому рівні.

Про європейських партнерів

Наші європейські партнери вичікують тому що, скажімо так, перебувають в ейфорії від 73% підтримки, яку набрав Зеленський. Для них це дійсно був певний шок. Поки що вони зайняли вичікувальну позицію і особливо не критикують. Вони хочуть подивитися як новообраний президент матеріалізує рівень підтримки в реальні справи.

Але зараз почались певні занепокоєння. Останні буквально на днях. Посли G7 висловили занепокоєння через ініціативу запровадження так званої «люстарації гідності» з боку команди президента. Я думаю, що це тільки перший дзвіночок і за ним можуть бути інші заяви. Тому для того, щоб такого не відбулося потрібно чітко діяти відповідно до своїх міжнародних зобов’язань і не ламати те, що було створено позитивного з часів Революції Гідності.

Наші партнери будуть вичікувати, як мінімум, до моменту, поки новообраний парламент не сформує коаліцію та уряд. Вони глянуть на пріоритети Кабміну. Потім будуть певною мірою реагувати – або вітати або застерігати. Поки що в нової команди є кілька місяців, щоб щось зробити.

Розширення Зеленським закону про люстрацію мені це нагадує відому пісню радянських часів: «весь мир разрушить до основания, а затем…» Вони намагаються слідувати цій комуністичній логіці, але, думаю, що треба забути про комуністів і використовувати європейську логіку поваги до людських права. Не все погане, що було до нас. Спочатку треба зробити щось добре для того, щоб порівнювати з минулим

Про Томос, Філарета та російську пропаганду

Отримання Томосу про автокефалію – це революційний крок, який, на жаль, поки що недооцінений. Але історія розставить крапки і дасть належну оцінку. Хотів би всім тим, хто був причетний, хто допомагав, подякувати. У тому процесі була не одна моя роль, але й особиста роль Порошенка і членів його команди. І, до речі, деяких міжнародних партнерів, серед яких я б відзначив президента Туреччини Реджепа Ердогана.

Діяльність Філарет я б не хотів коментувати. Будь-який мій коментар може бути використаний російською пропагандою для того, щоб підірвати довіру до Філарета, який дійсно історична постать, яка багато що зробила для нашої церкви, яку шануємо і поважаємо.

Нам зараз треба сконцентруватись не на тому, що говорить Філарет, а робити те, що належить робити для затвердження і повноправного зміцнення церкви. Необхідно досягнути визнання ПЦУ іншими патріархатами. Це те ж саме як для новоствореної держави досягнути визнання інших країни. Над визнанням церкви треба активно працювати, тому що таким чином вона буде міцнішою, тим більше тремтітимуть вороги, тим менше буде спокус підірвати до неї довіру.  

Повірте мені, російська пропаганда і далі цю тему буде використовувати, тому що для них отримання Україною Томосу – одне з найпотужніших потрясінь, ударів по концепції «русского мира» та імперській ідеології. Було відновлено історичну справедливість і ми маємо пишатись, що Росія позбавилась ще одного інструменту випливу на нас. Тому вони так нервують і не збирають залишати це просто так. Вони продовжуватимуть провокувати сутички, йти на піар-технології для того, щоб знівелювати значення автокефальної церкви.

Вирок Марківу це ще не доконаний факт. Має бути апеляція. 

Тут, я гадаю, своє слово має сказати українська дипломатія. Власне, однією з її функцій є захист прав українських громадян закордоном. Наскільки я розумію, докази у справі не є стовідсотковими, тому, на мій погляд, треба зробити все можливе, щоб людину звільнили з-під арешту. Справа з нацгвардійцем Марківим – яскравий приклад того, що навколо нас є багато країн, які поки не розуміють, що відбувається на Донбасі. Сприймають це як громадянський конфлікт. На жаль.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");