Люди, які йшли до цієї церкви, зазвичай мали складні життєві проблеми. Однак замість розради і підтримки, отримали ще більшу біду – залишилися без грошей і можуть втратити житло. У кількох колишніх прихожан квартири вже позабирали, тепер ці люди – бомжі.
Ті, хто у цьому винен – пастори «Посольства Божого» – сьогодні на лаві підсудних. Їхня справу готуєтьсярозглядати Пустомитівський районний суд. Однак це ще зовсім не означає, що вони понесуть заслужене покарання…
Посольство шахраїв…
Наживо пасторів-шахраїв я вперше побачив 6 червня – під час підготовчого судового засідання. Четверо керівників «Посольства Божого – Леся Олексюк, Олександр Олексюк, Сергій Лардугін і Роман Ревок на лаві підсудних сиділи спинами до постраждалих і у їх бік не поверталися навіть тоді, коли із залу звучали гнівні та образливі репліки.
Заворушилася ця «компанія» лише один раз – коли суддя зачитав моє клопотання про надання дозволу на проведення фото і відеозйомки. Пастори виступили категорично проти. Мотивувалося це тим, що вони не впевнені в об’єктивному висвітленні процесу з мого боку. А також тим, що«до цього» журналісти про них писали одну брехню…
Аби бути гранично об’єктивним, постараюся опиратися на найбільш важливі документи і «живі» свідчення.
На підготовчі судові засідання потерпілі ходять вже півроку.
Досудовим розслідуванням (цитую обвинувальний акт) встановлено, що «Олексюк Леся Романівна, будучи засновником та пастором (керівником) релігійної громадської організації «Церква «Посольства Благословенного царства Божого для всіх народів» (надалі – Церква «Посольство Боже»), маючи вищу економічну освіту та досвід роботи в банковській сфері, переслідуючи корисливі мотиви, з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, направлених на протиправне заволодіння майном та грошовими коштами громадян, шляхом обману та зловживання довірою, під виглядом здійснення господарської та інвестиційної діяльності, за попередньо. змовоюгрупою осіб спільно із своїм чоловіком – пастором Церкви «Посольство Боже» – Олексюком Олександром Олександровичем, пастором зазначеної Церкви – Лардугіним Сергієм Володимировичем, пастором зазначеної Церкви – Ревком Романом Степановичем, який одночасно являвся керівником Львівської філії ТзОВ «Ліонебанк Україна», в також іншими, невстановленими на даний час досудовим розслідуванням особами, які залучалися на різних етапах злочинної діяльності, діючи упродовж 2007-2008 років на території м. Львова та Львівської області, вчиняли заволодіння грошовими коштами громадян шляхом обману та зловживання довірою в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб».
Від душерятувальних бесід до лохотнону (історія Артура Глущенка)
– Більшість постраждалих – це люди які опинилися в важкій життєвій ситуації, – розповідає колишній парафіянин церкви, житель Пустомит Артур Глущенко. – За розрадою і допомогою в «Посольство Боже» досить часто зверталися наркомани і алкоголіки (також - їхні родичі), жінки-вдови, одинокі пенсіонери, люди, що втратили роботу, у яких виникли сімейні негаразди. Пастори переконували їх в тому, що «з божою допомогою» все ще можна налагодити, змінити на краще. І за допомогою психологічного тиску, маніпулятивного впливу «наставляли» на «шлях істинний» – змушували брати банківський кредит. У результаті зомбовані прихожанийшли в банки і укладали кредитні договори, залишаючи під заставу своє нерухоме майно. Кредитні кошти передавали пасторам – для інвестування в церковний бізнес. Весь підготовчий процес – оформлення потрібних документів, пошук фінансових поручителів, «лояльних» фінансових установ керівники церкви, як правило, брали на себе.
Артур Глущенко, який "інвестував" в "Посольство Боже" 30 тис. доларів.
– Якщо говорити про мою історію, то все почалося в 2004 році, – продовжує Артур Глущенко. – Це був період, коли я мав певні проблеми з алкоголем. Дружина мене відвезла в реабілітаційний центр, про який дізналася з вуличного оголошення. Це була звичайна квартира на вулиці Пулюя, знімали її місіонери «Посольства Божого» Леся Олексюк та Олена Лардугіна – молоді симпатичні дівчата, які у Львів приїхали «голі й босі» і мали намір взятися за розбудову церкви.
Розбудова тривала кілька років. Після реєстрації відповідної релігійної громади Леся Олексюк стала головним пастором. Була створена духовна рада, куди увійшли Олександр Олексюк, Олена Лардугіна, Сергій Лардугін, Роман Ревок. При церкві створили і громадську організацію «Посол Плюс» – для того, щоб працювати з тими, хто підозріло ставитьсядо різноманітних релігійних сект. У цей період церква почала активно поповнюватись новими прихожанами. Не в останню чергу за рахунок того, що перед кожним «членом» було поставлене завдання привести в реабілітаційний центр двох-трьох «підопічних». В 2007 році, коли Сандей Аделаджа дав вказівку своїм пасторам поліпшувати фінансовий стан «Посольства Божого», «нас» було вже близько 200.
З цього часу почалося «найцікавіше». На проповідях нам постійно вбивали у мізки, що церкві потрібно займатися бізнесом. Тому що ми повинні впливати на політику, на життя держави, посідати лідерські місця, а без грошей це нереально. У Києві тоді з’явився Клуб тисячі мільйонерів, у Львові – відкрили його філію. Окрім цього, з’явилася філія ТзОВ «Ліонебанк Україна», у якому директором стає Роман Ривок. Пастори почали вести проповіді про бізнес служіння, активно рекламували компанію «Кінгз Кепітал», закликали вкладати в церковні бізнес-структури гроші. Кошти для цього пропонували здобувати, беручи в банках кредити. Все це підкріплювалось «наочними прикладами». З Києва почали запрошувати «успішних бізнесменів» - з числа прихожан, які розказували, якими бідними і нещасними вони були раніше, і якими стали завдяки «Посольству Божому».
Я на «бізнес-заклики» не піддався. Бачив, що відбувається щось не те. Рівень благополуччя пастирів різко пішов вгору «на голому місці». Вони почали купувати дорогі іномарки, елітну нерухомість – квартири в центрі міста, заміські особняки, їздити відпочивати за кордон. У них вдома прихожани прибирали, пильнували їхніх дітей. І все це за копійки або задарма. У головного пастора Лесі Олексюк, окрім всього,з’явився навіть власний водій – також з числа прихожан. Нам це втлумачувалось так. Ми слухаємось Бога і Бог нас щедро благословляє. Якщо ви хочете, щоб і вас благословив, слухайтесь нас, йдіть в банк, беріть кредит, ми знаємо, що з цими грошима робити, у нас маса перспективних напрямків.
Я не хотів слухатися, відчував, що добром це не закінчиться. Тодідо мене та до моєї сім’ї пастори знайшли індивідуальний підхід.
Керівники церкви знали, що раніше я був професійним спортсменом, неодноразовим чемпіоном Радянського Союзу по мотокросу, майстром спорту міжнародного класу, працював в спортивному клубі армії. Коли все розвалилося, спорт закинув і зайнявся ремонтом автомобілів. Дуже сильно з цього приводу переживав, особливо, коли через кілька років побачив, як перемагають на спортивних змаганнях мої колишні колеги, ті, кого я завжди залишав позаду…Пастори мене переконували, що талант свій заривати не можна – Бог цього не пробачить. Радили взяти у банку кредит – на купівлю мотоцикла (для того, щоб організувати при церкві мотогурток для молоді, а з часом повернутися у спорт). А частину коштів – інвестувати в церковний бізнес. Коли я не погодився, почали обробляти мою дружину – лякати її тим, що я можу повернутися туди, де був раніше – знову почну пити. Потім переключилися на тещу, яка теж була прихожанкою церкви.
У пенсіонерки Регіни Саноцької пастори видурили 45 тис. дорарів. Ці кошти жінка взяла в банку під заставу однокімнатної квартири.
Врешті-решт свого вони добилися. Кредит у розмірі 42 тисяч доларів було взято під заставу квартири моєї тещі, договір оформили на мою дружину. З цієї суми мені виділили 10 тисяч доларів на придбання мотоциклу, решту я віддав пастору Роману Ревку, який розповів, що гроші підуть на купівлю колгоспу в Старосамбірському районі (оскільки церква там задумала розвивати своє підсобне господарство), і пообіцяв виплачувати по кредиту всі відсотки.
Виплати по кредиту пастор здійснював три місяці, а потім припинив. Коли я до нього звернувся з цього приводу, відповів, що грошей нема, і він нічого платити не буде, оскільки все «з’їла» фінансова криза. Я тоді висунув вимогу, щоб на мене переписали частину купленого колгоспу. Мені відповіли, що це неможливо, оскільки буде дуже багато мороки і витрат з переоформленням документів. Тоді я поїхав на цей колгосп подивитися. На його місці побачив порослі бур’янами розвалини – те, що лишилося від колгоспу, який діяв ще за радянських часів.
Що турбує постраждалих?
За матеріалами слідства, пастори заволоділи коштами 27 осіб – на суму 3 мільйони 587 тисяч гривень. У той же час колишні прихожани переконані, що і грошових втрат, і постраждалих є набагато більше. Стверджують, що частина з них в правоохоронні органи не звертається, оскільки до сих пір боїться своїх «духовних наставників», інші – не вірять, що їх захистять, що можна щось змінити на краще.
Найбільше постраждалих хвилює підозра, що страву проти керівників «Посольства Божого» можуть банально розвалити. Для таких побоювань є самі серйозні підстави. Одна з них – заяви слідчих та прокурорів про те, що більшість матеріалів кримінального провадження у цій справі була знищена під час «ночі гніву» у Львові: частина згоріла в приміщенні обласного УМВС, частина – в обласній прокуратурі.
Постраждалі у такий збіг не вірять. І розповідають, що львівські правоохоронці шахрайство з боку пастирів «Посольства Божого» не помічалидосить тривалий час. Їхні заяви міліція «футболила» майже два роки, а коли кримінальну справу все-таки порушили, ще два роки «пішло» на проведення розслідування.
Далі буде.
Віктор Корнієнко. Фото автора.
Доповнення від Гал-інфо. Цікаво, що серед нинішніх так званих громадських лідерів Львова, які активно намагаються світитись з приводу і без, справді можна надибати чи то колишніх, чи то й теперішніх підручників Посольства Божого. Так би мовити, виконують пастирські настанови про захоплення лідерських з позицій. Питання, навіщо? Щоб вкотре цинічно нажитися на духовному піднесенні громади.
