У Львові розпочав роботу світ дитинства та казок – Львівський музей іграшок. Гал-інфо завітало в гості на виставку та поспілкувалось з директором та ініціатором проекту Павлом Морозовським. Тож, чого очікувати львів’янам та гостям міста у часі відвідин експозиції, читайте та дивіться далі.
Переступивши поріг унікального у місті та області Львівського музею іграшок, Вас ніби затягує часовий вихор. І Ви опиняєтесь у 20 столітті – у такому водночас близькому та далекому відтинку часу.
Перед очима постає історія декількох поколінь у дитячих забавках. Загалом колекція налічує близько 2 000 предметів, проте на першій виставці презентовано орієнтовно 300 іграшок. Та саме вони дозволяють якнайкраще ознайомитись з усім асортиментом дитячих товарів, які колись були представлені на поличках крамниць.
У невеликій кімнаті вмістили цяцьки як для хлопчиків, так і для дівчаток, як механічні, так і статичні пластмасові. Від металевих автолегенд до м’яких іграшок з тирси чи набитих соломою, від дерев’яних орлів, які були в кожному серванті, до поліетиленових лебедів. Чого тільки варті сувенірні ляльки з молдавської фабрики.
Кожен має право на дитинство
Ми маємо різні долі: комусь в житті пощастило пізнати смак безтурботного дитинства, а дехто з малечку мав тяжку працю. Тож, аби подарувати кожній людині право на дитинство, ГО «Львівський музей іграшок» запрошує всіх, без вікових обмежень, поринути у казковий світ: хтось згадає свої емоції від знайомства з лялькою, а хтось вперше доторкнеться до майже столітньої історії.
«Ми орієнтовані на допомогу дітям-сиротам»
Львівський колекціонер Павло Морозовський є засновником та директором музею. У розмові з Гал-інфо він розповів про соціальну місію проекту та провів екскурсію на виставці.
«Ми орієнтовані на допомогу дітям-сиротам. Тобто частину коштів, які ми отримаємо з продажу квитків, скеруємо на допомогу малечі, що росте без батьківського піклування. Це, наприклад, хлопці та дівчата з Івано-Франківської (місто Перегінськ) та з Львівської області (місто Стрий).
До речі 30 серпня була екскурсія для діток зі Стрия. Серед маленьких гостей з сиротинця, мені запам’ятався хлопець, який дуже добре знав історію. Він зауважив, що один з представлених годинників орієнтовно 1960 року випуску. І це дійсно виявилось правдою. Мова йшла про годинник «Весна».
Все почалось з ялинкових прикрас
«Загалом все почалося ще п’ять років тому з колекції ялинкових іграшок, яку я купив самостійно. Але зараз вони тут не представлені. Наразі плануємо організувати окремо виставку перед Новим роком, присвячену зимовим святам. Тоді й покажемо ватні іграшки та дідів морозів з 30-х років з пап’є-маше і розмальованих крейдою. Також маємо дитячий одяг тієї епохи, календарики, значки, вітальні листівки. Та не розкриватиму всі таємниці, і залишу залаштунки призакритими.
Отож, після першої знахідки на пошук раритетів я вирушив на один, другий аукціон. Потім відвідував різноманітні барахолки, наш Вернісаж, площу на Федорова. Згодом, після дописів у соціальних мережах, мені почали надсилати іграшки з усієї України. Попри те, що забавки я отримував переважно радянські, до нас надходили іграшки, які зійшли з фабрик Німеччини, Франції, Австрії, Чехії тощо. Серед них є ельфи чи то гноми – та люди й самі не знають, коли віддають. Це ж 50 років тому купувалось».
Книга вчить, як на світі жить
«На вересень-жовтень, коли діти підуть до школи, ми хочемо зробити шкільну експозицію, адже вже назбиралась достатня кількість експонатів. Буде представлена шкільна література минулої епохи. Покажемо школу 60-х років у мініатюрі: дерев’яні парти, буквар 1980 років. Думаю, що дітям та батькам буде цікаво подивитися, які були дитячі книжки, журнали тощо».
Чому зняли з виробництва целулоїдні іграшки?
«Більшість представлених експонатів були вироблені ще у 1950 та 1960 роках. Іграшки 50-х виготовляли з матеріалу, який називається целулоїд. У той час він був дуже популярним, хоч і водночас рідкісним. Однією з його переваг була вага – легкий, як пір’їнка. Але через токсичність його вилучили з виробництва. Натомість почали випускати поліетиленові іграшки. Їх форма була вже більш спрощеною, без виразних рис обличчя. Проте важливо те, що їхня головна характеристика звучала так – екологічно чисті. А для діток, чий організм та імунна система тільки формуються, це першочергова умова».
Діти випробовували іграшки на міць
«Раніше практикували таке поняття як експерт з іграшок. Тобто був Інститут іграшки, де працівники вибирали експертами дітей. Тобто, наприклад, коли фабрика хотіла випустити нову іграшку, то діти тестували забавку перед виходом її у світ. Сьогодні такого вже нема. Колишній Інститут іграшки працював у Києві на Кловському спуску. А тепер там з 2005 року працює постійно діючий музей.
Для мене особливою є іграшка, подарована моєю бабцею. Це була каталка-коники. Вони з поліетилену/пластмаси. Я завжди хотів її знайти, тому що це пам’ять про моє дитинство. А в результаті знайшов не лише її, але й багато інших цяцьок, які зараз представлені на нашій експозиції.
Сьогодні представлені такі іграшки, щоб максимально показати дітям та дорослим весь спектр тогочасної епохи. У нас є трохи механічних іграшок, трохи целулоїдних, є поліетиленові. В музеї дуже багато каталок – це іграшки на колесиках, якими дітки бавились замість машинок, бо останні були дорогими.
Забавки передавались у спадок
«У радянські часи було прийнято передавати іграшки з покоління в покоління, до них бережно ставились, за ними доглядали, їх у жодному разі не викидали. І вони виживали, адже були виготовлені не тільки з екологічно чистих, але й надійних матеріалів. Навіть той же поліетилен проходив тестування. Ці іграшки не виділяли шкідливих речовин. Що вже говорити про дерев’яні іграшки, які були зроблені з пресованої тирсової стружки. Проте ті мали великий недолік, бо діти любили мити їх, наприклад, купати ляльок. А, як відомо, від купання тирса набирала вологу, набухала й тріскалась. Тобто у підсумку вони інколи пошкоджувались».
Залізне правило виставки – жодної зброї
«До речі, наш музей ще також унікальний тим, що в нас зовсім не представлено ніякої військової зброї, солдатиків. Це пов’язано з тим, що у моїй сім’ї сталась трагедія і з цього моменту ми вирішили цієї теми взагалі не торкатись. До того ж, ми стараємось допомогти діткам воїнів АТО. Це ще одна причина, чому на виставці не представлені пістолети, кулемети, танки та інші предмети військової тематики. Дитинство перш за все має бути часом добра та щастя.
У минулу епоху були такі загально прийняті норми у суспільстві, згідно з яких дівчаток готували до того, щоб вони мають бути хорошими жінками-господинями для своєї сім’ї. У той час як хлопців ще змалечку привчали до військової справи, аби ті були професійними солдатами, захисниками Вітчизни. Відповідно для дівчат робили всілякі інтерактивні і не інтерактивні іграшки, серед яких швейні машинки, в’язальні машинки, праски».
Відчувається запах радянської епохи
«Окремо ми представили на виставці кухонний гарнітур. Найпопулярнішим був синій – «Анютка». Все було інтерактивним. У холодильник вставлялась батарейка і він світився при відкриванні дверей, на плиті загорався вогонь на конфорках у вигляді лампочок. А також з краника текла вода, для цього позаду мийки був встановлений міні-бачок для води.
Думаю, що цікаво буде розглянути одну з найстаріших частин ще одного гарнітура – холодильник «Малиш» 50-го року виготовлення. Він зроблений на зразок всім відомого холодильника «Донбас». Виробники іграшки постаралися на славу, бо відтворили все начиння до дрібниць, навіть полички всередині.
Кожна дівчинка з минулого століття хотіла б мати кухню у своїй колекції іграшок. На той момент це було дорого. Гарнітури були лише у тих дітей, чиї батьки справді заробляли, наприклад, у партійних. А в простих громадян отакі дерев’яні гарнітури були в ряди-годи, і то тільки у садочках. Це було єдине місце, де діти могли побавитись такими дорогими іграшками.
До нас приходили виховательки, які розповідали, що у садочку вони повинні були дуже ретельно слідкувати за двома ляльками – Наташа та Василина, які у той час були найвищими – 76 сантиметрів. Вони коштували десь 10-11 рублів. Це була дуже велика сума.
Бачимо неподалік від кухні вітальню, де стоїть дерев’яний телевізор і радіо 1960 років. А це – іграшкова пральна машинка з віджимом. А ось сидить маленька дитинка, вона з 50-х. Вийшла у світ з харківської фабрики.
Переглянувши ці експонати, можна зробити висновок про те, що держава виховувала жінок з дитинства як майбутніх домогосподарок».
Ленінград був центром виробництва радянських іграшок
«По всій території Радянського Союзу було дуже багато фабрик. Переважно, іграшки виготовляли в Санкт-Петербурзі, зокрема, на заводі «Красный треугольник», який славився на весь світ. Завод був заснований ще за Петра І. Спершу на ньому виготовляли калоші. Згодом виробництво перепрофілювали на резинові іграшки, які представлені в нашій колекції.
Імпортні
Серед експонатів виставки також можна роздивитися швецьких гномів 1946 або 1948 року випуску. Хочу зауважити, коли ми порівнюємо вітчизняні забавки з імпортними, то бачимо, що на закордонних іграшках обличчя дуже відрізняються від наших.
Наші найстаріші іграшки – дерев’яні скаути ручної роботи. Це – хлопчик і дівчинка, яких змайстрували ще у далеких 30-х роках. Їх нам надіслала старша жіночка з Англії. Вона розповіла, що її дідусь вирізав їх для забави.
До речі, на виставці представлено німецьку сім’ю з візочком. Одна з ляльок виготовлена з пап’є-маше у 1946-1948 роках. У радянські часи німецькі іграшки були дуже ексклюзивні та дорогі. А це – чехословацькі дерев’яні кубики з 30-х років, найстаріший експонат серед настільних ігор.
Сьогодні у музеї також є велосипед 1960 року, найпопулярніший пластилін з 1969-го. На ньому навіть ще є ціна 30 копійок.
Маємо також більярд, лото та калейдоскоп. А це – місяцехід 1970 року – інтерактивна іграшка на пульті. Його нам за невелику суму продала одна жіночка.
Спортивна пропаганда
А цього ведмедика-спортсмена з пресованої тирси виготовив ленінградський (петербурзький) скульптор Лев Сморгон. А ще, з цієї ж серії є зайчики-спортсмени. Можна помітити, що була пропаганда спорту та здорового способу життя. Коли діти бачили ведмедя, то вже знали, що потрібно йти кататися на лижах.
А ці мавпочки також авторства Лева Сморгона. Ще він зробив ось цю ляльку – баба на чайник або грілка на чайник. Її садили на самовар як декор, коли пили чай з бубликами. Вона ексклюзивна тим, що змінює емоцію.
У нас все в робочому стані. Наприклад, музичні шкатулки та каруселька. Скільки вже років пройшло, скільки поколінь бавились цим, а воно ще досі працює.
Хочу звернути увагу на ексклюзивну іграшку, яку виготовили за прототипом Юрія Нікуліна. Це було в 1971 році до 50-річчя артиста».
Діафільми як магія для дітей
«Тут ще карболітові телефони 60-х років. А цей фотоапарат-бризкалка називався «Ну, погоди!». В нього наливали воду і казали: «Ставай, я тебе сфотографую», а потім бризкали з нього.
Гості нашої виставки також зможуть дізнатися, як виглядали діафільми, фільмоскоп та діапроектор. Ці експонати десь з 1959 року. Зображення з цих пристроїв, завдяки світлу, проектувалося на біле простирадло. Там йшли кадри один за другим і потрібно було читати з екрану.
У кожної радянської людини в серванті були штучні квіти та сервіз, з якого ніколи не пили. А ось в такій статуетці у вигляді жінки ховали горілку, коньяк та інші зігріваючі напої.
Пригадаю, як до нас приходили вихователі з дитячих садочків і розказували, що їм сказали всі радянські іграшки повикидати, бо це все – совдепія і нікому не потрібні речі. Натомість, вони все сховали.
«Повернутися в дитинство – це реально»
Отже, закликаємо людей не викидати іграшки минулих поколінь. Приносьте їх у Львівський музей іграшок, щоб наше нове покоління мало нагоду вивчати історію. Подумайте, можливо саме вашої іграшки не вистачає в нашій виставці. Запрошуємо всіх охочих поринути в казковий світ дитинства.
Як написала про нас львівська письменниця Леся Кічура: «Повернутися в дитинство – це реально». Її правда.
