З Анатолієм Форманюком ми зустрічаємося в центрі Луцька, в офісі Віктора Грисюка і Команди принципових. Незважаючи на те, що чоловік молодий, має досвід у різних професійних галузях.
– Анатолію, знаю, що ви – учасник бойових дій, працювали у поліції… Власне, для тих, хто вас не знає, розкажіть, чим ви займалися і займаєтеся?
– Власне, так і є, я – учасник бойових дій, працював у поліції. Також відкрив свою справу і заснував кав’ярню «Старе місто» на вулиці Драгоманова у Луцьку біля аптеки-музею, і хоч власники кафе вже не ми, рекомендую зайти і підтримати нових. А щодо того, яка я людина, то варто судити не за моїм твердженням, а за тим, що я зробив кому доброго, а кому – поганого. Сподіваюся, останнього не було.
– Якщо говорити про кав’ярню, як сталося, що у неї змінилися власники, і чому?
– Цю справу я розпочинав з одним своїм побратимом. Ми з ним познайомилися на школі лідерства для учасників бойових дій. І разом ми відкрили цю кав’ярню. А спільний бізнес – це така тонка річ, не завжди можна знайти саме того партнера, який тобі підходить, адже в кожного – своє бачення розвитку бізнесу. Тому ми замість того, аби сваритися, прийняли рішення розійтися, і так сталося, що ні в нього, ні в мене не було коштів, щоб викупити кав’ярню повністю. Ми вирішили продати обидві свої частки, тим паче, що трапилися покупці, з якими я був знайомий раніше, для мене було важливим, аби кав’ярня збереглася. Це мій творчий задум, це моє дітище… усі рішення щодо дизайну – мої. Залишилася і назва. Зараз через коронавірус і карантин їм дуже важко. Я сподіваюся, що лучани їх підтримають, тим паче, що зараз там працюють хлопці із синдромом Дауна. У нас соціальне підприємництво на дуже низькому рівні… Я сам часто заходжу туди, аби випити кави і тим самим підтримати.
– А чим займаєтеся зараз?
– Нині я, оскільки в нас на носі вибори, то я вирішив підтримати команду Віктора Грисюка, який балотується на мера міста Луцька. А кав’ярня «Старе місто» дала мені багато знайомств із людьми, яким не байдуже місто. Їм не байдуже до того, що коїться в Луцьку, і як ми далі будемо жити. І от, познайомившись із Віктором, ми обговорили ці питання і зрозуміли, що наші погляди співпадають, співпадає концепція розвитку Луцька. Мене також влаштовують його принципи, тому я вирішив з ним об’єднатися і йти на вибори разом. Ми будемо намагатися змінити Луцьк на краще.
Ви ж бачите, що відбувається, можна прокинутися якогось дня, і в нас не буде ні Старого міста як такого, у нас не буде фасадів, які обсипаються, у нас просто нищать культурний Луцьк. Одного разу побачимо в місті суцільні висотки… Тобто все можна побачити в будь-якому місті. А що ви потім покажете туристам, який і так небагато? Я сказав би, без образ, але промоція Луцька – на нулі.
– Власне, чи будете ви йти на вибори, балотуватися в депутати?
– Нині я у штабі, можна сказати, з ранку до ночі, бо загальна справа – перш за все. Звичайно, я хочу, аби Віктор переміг, я буду докладати до цього максимум зусиль. Я б, можливо, я не йшов у депутати, тим паче, що в нас не оплачується депутатство на місцевих рівнях, тобто треба буде займатися якоюсь своєю справою, аби мати на прожиття. Але я розумію, що без політики в Луцьку нічого змінити не можна. Ми, наприклад, і клумби робили, і вали Луцького замку впорядковували… куди не поткнемося – всюди в нас політика. Є в нас закон про звернення громадян. Я написав 5 петицій, на які отримав банальні відписки. Наприклад, я пишу у зверненні: «Давайте збережемо ялинки в Луцьку», відписали: «Будемо бачити за їхнім станом». Тобто фактично – ні так, ні ні. А потім буде, як із Лесиним ясеном – впав і впав – нема його.
У Луцьку негода знищила унікальну пам’ятку – Лесин ясен
Так само фасади міста – всі помальовані графіті. Роками ніхто їх не стирає. Кажу: давайте замалюємо! Давайте зробимо програму «Чисте місто» і зобов’яжемо людей, які відповідальні за ці фасади, дотримуватися вимог. Фасади – це ж обличчя Луцька. Прийшла відписка, що так, це нормально, але «це не наша компетенція» і т.д.
Перед виборами графіті в Старому місті позамальовували, я йшов, радів… а через кілька днів на тому замальованому – знову графіті. Це означає, що боротися треба системно, встановлювати камери… аби поліція працювала з цим. У нас реклама наркотиків – по всьому місту! Тобто хто з молоді розуміє, що це за надписи, купити наркотики дуже просто. Питання: а чому ніхто з цим не бореться?
– Якими ви бачите стратегічні рішення тих проблем, які існують у Луцьку?
– Людям у місті повинно житися комфортно. Коли я влітку їду маршруткою, тому дує, тому відчиніть, тому зачиніть… У ХХІ столітті можна ж обладнати маршрутки кондиціонерами. Що заважає зобов’язати перевізників надавати необхідний сервіс?
Щодо пільгових категорій – загальноукраїнська проблема. Якщо до нас пільговик приїде з іншого населеного пункту, він не може скористатися своїм правом на пільговий проїзд. І це є порушення закону. Чомусь у Луцьку це упустили, і ми з цим живемо.
І щодо загальної концепції Луцька. Місто будується – тут воно таке, там інакше і ще десь – ще інакше. Дуже різнобарвний Луцьк. Коли людина приїжджає, людина не може скласти загального враження.
Крім того, в нас є питання щодо сміття, це відсутність сміттєпереробного заводу. І якщо ми вже говоримо про сортування сміття… А потім приїздить машина і забирає все сміття разом з різних контейнерів… Треба ж поважати тих людей, які сортують сміття, і екологія їм не байдужа.
Виникає дуже багато питань.
Програму розвитку нашого міста ми всі будемо писати разом. Аби кожен спеціаліст у своїй галузі зміг прописати від нього залежний пункт професійно. І колектив буде працювати й надалі, на виборах життя не закінчується.
– Як ви збираєтеся змагатися з умовними «політичними мастодонтами», які розкручуються не один рік?
– У кожному мінусі є свій плюс, його треба вміти побачити. Давні політичні гравці вже приїлися лучанам. Люди втомилися від незмінності системи. Коли йдеться про децентралізацію, влада не повинна диктувати, куди тобі рухатися.
Анатолій розповідає, що хоче жити у країні, де поліцейський почувається захищеним і його життя застраховане. Розповідає історію зі свого минулого, коли був поліцейським: отримали виклик про крадіжку, виявилося, що вкрали гаманець у жінки, яка з дитиною їхала транзитом через Луцьк. Взяли свідчення у потерпілої. І фактично на цьому обов’язки поліцейських завершилися. Але ж, каже Анатолій, жінка з дитиною без грошей у чужому місті… Власне, чоловік відвіз жінку з дитиною до себе на квартиру, аби вони перебули ніч у безпеці, сам же повернувся на чергування. А вранці дав жінці гроші на дорогу, аби вона з дитям могла повернутися додому.
Розмовляла Леся Вишневська
