Слухай онлайн
Культура

Мар’яна Савка: в історії з книгою “Благоволительки” ми мали збалансовану позицію

Що загрожує українському ринку книги та як дорослим читати дитячі книжки? Відверта розмова з головною редакторкою та співзасновницею “Видавництва Старого Лева” Мар’яною Савкою.
Мар'яна Савка

Книговидання, як бізнес: яка зараз ситуація на книжковому ринку України?

Якщо ви пригадуєте 90-ті роки, коли тільки зароджувався український ринок, і коли він був несформований, “дикий”, в чомусь спонтанний та бідний, то в росії за книжковий ринок стрілялись - це були величезні гроші. Власне було зрозуміло, що книжковий ринок може давати величезні доходи, але це залежить в першу чергу від його масштабів, від кількості проданих позицій і від того, хто є господарем на ньому.

Насправді книжковий ринок має багато різних підводних течій. Те, що ми бачимо зовні, дуже часто не відповідає дійсності. Власне коли ми тільки починали, ринок був неукраїнським за означенням, більшість власників мереж були росіяни. Відповідно вони задовольняли інтереси своїх інвесторів, втягували в Україну саме ті книги, які мали інтерес тут продавати. Дуже довго українські видавці мали мало мотивації щось робити на українському ринку, адже вони тут просто провалювались. І вижив той, хто мав достатньо терпіння і креативу, щоби робити щось неординарне і тим самим  виділитися, за щось зачепитися й не пропасти.

Видання, які вижили, змогли створити конкуренцію росіянам?

Так. І при тому, це все відбулось досить швидко, але уже після 2014 року. Коли на досить короткий термін була заборона на ввезення російських книжок в Україну, в цей момент всі трейдери, торговці, дуже хвилюватися, що ринок впаде, що вони будуть змушені позакривати свої книгарні, адже більшість асортименту було російського, російськомовного. Вочевидь, у когось бізнес пішов униз, але до честі українських видавців, вони досить швидко зорієнтувалися, що треба напрацьовувати свої позиції, купувати іноземні книги, перекладати їх українською і випускати їх на ринок. Буквально за кілька років ми побачили, що в нішах, які раніше були порожніми, почали з’являтися українські продукти. Одночасно піднявся й український ринок професіоналів - людей, які створюють продукт, - перекладачів, редакторів, художників. 

Тоді український ринок ожив. Він, звичайно, має свої проблеми, адже Україна у нас різна. Одна частина людей досі не згідна, що з ринку пішли російські книжки, бо це їм було комфортно, це була їхня сила звички. Змінити їхні думки, переконати їх, щоб вони почали читати українською мовою, для цього потрібен час. Але не лише час, на це потрібна політична і культурна воля держави, потрібна велика робота еліт та політичних лідерів. 

У нас наразі не було міцної політичної волі, щоб зберегти український ринок саме українським. Досить швидко відкрились “дверцята”, які називаються ліцензуванням російських книг і все почало відновлюватися. Дуже швидко ми знову відчули, що український ринок під загрозою. 

Загрози ринку є різних рівнів. Є внутрішні загрози, які пов’язані з нестачею коштів у видавців, а з іншого боку ті ж російські видавці розпочали відкривати тут дочірні підприємства, вже з українськими документами, але ми знаємо, що вони друкують і куди йдуть їх гроші.

Також ми маємо дуже велику загрозу - російський контрафакт. Коли ми говоримо, що величезна кількість російських ліцензій є загрозою ринку, нам у відповідь кажуть, що загрозою є контрафакт - піратські копії, які ввозяться без ліцензій. Ок! Давайте тоді запроваджувати якісь регуляторні чинники, які будуть встановлювати певні бар'єри для присутності продукту, який би він не був, на полицях.

Те, що з липня будуть встановлені певні квоти, на мою думку, є чи не найкращим чинником. Звичайно, співвідношення 50/50 є не найкращим для країни, яка називається Україна, але це однозначно краще, ніж просто заборона, яка викличе багато негативних реакцій, піратство. В умовах, коли книжкові мережі та інтернет-ресурси будуть регулюватися на наявність 50% україномовної книги, буде достатньо для того, щоб українська книга принаймні знову не втратила своїх позицій.

Водночас коли ми говоримо про українського покупця, ми мусимо розуміти, якою є мовна ситуація в країні. У нас є міста-мільйонники, які практично є російськомовними. До прикладу, у нас є одненька книгарня в місті Дніпро, яка фактично працює для “української діаспори”, якої є замало для того, щоб ця книгарня себе добре почувала. Ми не можемо жити одноосібно, будь-який бізнес повинен мати зворотний зв'язок: нема читачів - нема покупців - немає бізнесу. 

Якщо говорити про державу, про те, як вона повинна в такій ситуації поводитись, то, на мій погляд, найважливіше - це “розкачувати” читацьку аудиторію, підіймати її освітній, інтелектуальний, україномовний та національно-патріотичний рівень: “Я читаю, адже я Homo sapiens, людина інтелектуальна, адже це потрібно для мого розвитку. Я читаю українською мовою, адже я живу в цій країні й це моя державна мова”.

А що саме зараз читають українці? 

Загалом це не зовсім до мене питання, я не є експертом з того, що саме читають. Це більше завдання соціологічних служб. 

На моє відчуття, дуже залежить про якого читача ми взагалі говоримо. В країні, де на душу населення припадає менше, ніж 2 прочитані книжки на рік, це означає, що більшість людей взагалі не читає нічого.

Ми говоримо про свідомого читача, про того, який купує книги, а не просто звантажує їх з піратських ресурсів. Ідеальний читач - це читач, який любить або художню літературу, або Non-fiction. Є люди, які можуть мати цілі колекції non-fiction і воно їм заходить, а є люди, які не можуть читати 5 книжок на одну тему, вони читають одну й шукають щось інше. Читачі художньої літератури насамперед шукають те, що є зараз у світових ТОПах, те про що говорять. Взагалі для людей важливо не лише читати, а й обговорювати, ділитися враженнями.

Чого зараз більше не вистачає видавцям: читачів чи авторів? І чи існує таке поняття, як боротьба за автора?

Передусім нам таки не вистачає читачів. Навіть для тієї кількості авторів, а вона могла б бути й більшою, нам бракує читацької аудиторії. Наші наклади, до прикладу, не порівняти з накладами французьких видавців. Ми, наприклад, видавали французького автора Давіда Фоенкіноса. Його екранізацію, фільм “Ніжність” ви, мабуть, знаєте, він дуже відомий. Книжка у нас продалася невеликим накладом, а у Франції вона продалася мільйонним тиражем. Як? Як вони можуть цього досягнути? 

Як можна продати в Україні книжку мільйонним тиражем? Я не знаю. Я знаю, як можна продати книжку 100-тисячним тиражем, але для цього треба, щоб це були або розмальовки, або щоб це була книга якогось топового автора, який ще й серйозно відпрацює ці продажі: в поїздках, на зустрічах з читачами. Це велика робота. 

У нас, наприклад, можна вважати бестселерами, скажімо, дитячі книжки авторства Галини Вдовиченко. Це наклади понад 50 тисяч і це великі наклади. У нас добрі наклади - понад 10 тисяч, таких у нас понад 200 позицій. Це свідчення того, що наше видавництво має на ринку одне з найвищих місць за рівнем продажу накладів. Але з іншого боку у нас є книги, які продаються по 500-1000 примірників і все. І це класні книги, просто вони для людей з отієї маленької бульбашки, яка потребує саме цієї літератури.

Один з продавців книжок, розповів мені, що зараз він виживає практично завдяки коміксам.

Комікси - це окрема ніша. Я свідомо не йшла у нішу коміксової літератури тому, що цим треба дуже цільово займатися. У нас універсальне видавництво. Ми в якийсь час зрозуміли, що нам потрібна саме ця універсальність - книги для всієї родини. Адже спочатку у нас були тільки дитячі книги, вони були чудові, але коли батьки купували книги своїм дітям, то їм не було чим себе задовольнити. Тоді ми зрозуміли, що нам потрібні й дорослі книжки. 

Але ми не заходимо у вузькоспеціалізовані ніші. Сегментованими зазвичай є невеликі видавництва, а великі здебільшого є універсальними. Ми зараз працюємо в доволі пропорційній системі, у нас є 60% дитячої та 40% дорослої книги. Дитячі позиції у нас дуже добрі, вони продаються роками. З художньою літературою так не виходить.

Готуєтесь до цьогорічного форуму видавців?

Насамперед ми готуємось до “Книжкового арсеналу”, який буде наприкінці червня. Поки що незрозуміло, як це все взагалі буде, ситуація з пандемією все змінила. Багато видавців перестали вірити, що виставки дадуть якийсь прибуток.

А як взагалі пандемія вплинула на видавничу справу? Мені здається, що люди таки почали більше читати.

Для малих видавців це була катастрофа. Малі видавці зазвичай не мають власних потужних сайтів, які могли б давати їм нормальні продажі. Маленький видавець з невеликою кількістю позицій розносив їх по книгарнях. Магазини взяли і зачинилися, тож нічого не продається.

Продавати через інтернет складно. Великі ресурси для продажу, такі як “Книгарня Є”, “Yakaboo”, працюють насамперед із головними гравцями та головними позиціями. Книга маленького видавця опиниться далеко внизу і її ніхто не помітить.

Минулого року книжковий ринок врятувала допомога від держави. Вона була пропорційна для всіх видавців. Хтось пропав, але більшість вижили. В нашому випадку ми перейшли в онлайн.

Зараз на ринку непроста ситуація. Якщо в попередні періоди пандемії люди купуванням книжок для “заїдання стресу”, то зараз такого немає. Крім того, люди звикли, що можна купувати книжки з величезними знижками. І це для нас велика проблема, адже так великі мережі демпінгують ринок і, відповідно, падають наші результати.

Але є такі речі, які неможливо прорахувати. Ми мусимо це все робити, бо ми в такий спосіб підіймаємо рівень культури в Україні й задовольняємо інтереси вибагливого читача, який є. І ми розуміємо, навіщо ми це робимо.

Згадаймо ще історію з публікацією роману «Благоволительки» Джонатана Літтеля. Що таки трапилось? І хто написав післямову, яка не підійшла автору книги?

Я навіть не знаю, чи варто це говорити. Цей історик є відомим у світі й він має одночасно зважену та проукраїнську позицію. Предмет його вивчення є саме Друга світова війна й участь у ній українців.

Це Львівський історик?

Ні. 

Чому ми взагалі не коментуємо цю ситуацію? Ми намагаємось цього не робити, бо коли ми віддали ці права, автор має повне право розпочати з кимось комунікацію і таки видати книгу в Україні. Я не хочу робити на цьому ні PR, ні хайп і так зашкодити видавцеві, який захоче це зробити

З іншого боку я хочу пояснити, чому ми не видали цю книгу. Ми мали домовленість з автором, ми хотіли написати передмову, але автор дав дозвіл тільки на післямову. Ми зробили післямову, автор її прочитав і сказав, що відмовляється від цієї післямови. 

Ви розумієте, в цій книзі підіймають дуже дражливу для українців тему очима автора книги. Я вважаю, що в умовах, які зараз є в Україні, ми мали абсолютне право на таку збалансовану позицію, а з іншого боку - автор мав право відмовитись. Так і сталося.

Як ви сказали, у вас дуже багато дитячої літератури. Колись не було такого різноманіття дитячих книг. Починаєш заздрити сучасним дітям.

Треба читати з дітьми, читати з онуками, тоді не соромно, що ти читаєш дитячу літературу. Це дуже класно розуміти, що читають твої діти, адже ти можеш обговорити з дитиною, що вона читає.

Поділитесь планами на найближче майбутнє?

Очікуйте дуже і багато всього класного. Цього року у нас чи не найкращий видавничий план. Багато цікавих книжок, світових бестселерів. Вже почали з'являтися цікаві новинки, багато перекладної, дитячої літератури, non-fiction. Вже швидко вийде книжка про булінг та нова книга Дорджа Бату, інші.

Розмовляв Андрій Маринюк

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ