Сучасна Росія продовжує плекати радянські міфи про «великую победу». Однак, заглиблюючись у розсекречені в Україні матеріали репресивних радянських органів, часто, усі ці міфи розбиваються на дрібні шматки.
Працівники Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» продовжують опрацьовувати розсекречені архівно-кримінальні справи, які зберігаються в архіві Управлінням СБ України у Львівській області в рамках співпраці з Управлінням СБУ по вивченню документів архіву.
Разом із науковцями Гал-інфо ознайомилося із 12 вироками військових трибуналів щодо червоноармійців, які в роки Другої світової війни були засуджені за відверто сумнівними звинуваченнями. Часто абсурдність обвинувачень просто шокує. За одним розчерком пера під розстріл відправляли десятки людей. Пропонуємо читачам ознайомитися із матеріалами.
Вороже налаштовані до радянської влади
7 січня 1945 року Військовий трибунал виніс вирок у справі у якій фігурувало семеро рядових Червоної Армії. Усі підсудні мешканці Львівської та тогочасної Дрогобицької області.
З матеріалів справи випливає, що у 1944 році фігуранти справи були мобілізовані до Червної Армії. До цього вони мешкали на окупованій німцям території. Двоє із обвинувачених, начебто, близько року служили в німецькій армії, але після відступу німців залишилися мешкати на «звільненій» території.
«Були вороже налаштовані до радянської влади, не бажали служити в рядах червоної Армії».
Слідчий стверджує, що врядах Червоної Армії вони, начебто, поширювали «німецькі фашистські листівки» і «вели між собою змову про груповий перехід на сторону ворога».
Щоправда не наведено жодних доказів, які засвідчували б правдивість обвинувачення.
Відтак, згідно з вироком, двох солдатів розстріляли з конфіскацією майна, а ще п’ятьом дали по 10 років виправно-трудових таборів та повна конфіскація майна.
Масовий розстріл
Справа від жовтня 1941 року, яку розглядав Військовий трибунал Харківського військового округу на закритому судовому засіданні
Слідство начебто встановило, що один із підслідних Островський-Артельт (1917 р.н.), мешканець Львова, був «агентом Гестапо» і «займався виготовленням сльозогінних газів з метою застосування їх у війні проти СРСР». Також його звинуватили у тому, що він проводив серед студентів Львівського медичного інституту антирадянську агітацію.
Окрім того, він у 1940-41 роках був у рядах Червоної Армії і проводив там антирадянську агітацію «скеровану на провокування недовіри до радянської влади, Червоної армії та підриву військової дисципліни». Він начебто постачав інформацію німцям.
З початком війни, за версією слідства, Островський-Артельт створив у 772 Окремому будівельному батальйоні антирадянську організацію. «Схиляв червоноармійців до зради» та «переходу на сторону ворога».
26 червоноармійців, як членів цієї організації, засудили до найвищої міри покарання – розстрілу. Серед страчених – українці, росіяни, білоруси, поляки та один єврей.
Цікаво, що ще одного фігуранта справи Райнгольда Гамера (1928 р.н.) з Саратовської області виправдали. Начебто, його наміри зрадити батьківщині нічим не доведені.
Груповий перехід на сторону супротивника
7 січня 1945 року Військовий трибунал розглянув справу на рядових 537 СП, 121 Гв. стрілецької дивізії. У справі фігурувало сім чоловік. Усі вони уродженці Львівської та тогочасної Дрогобицької області.
Як і у інших справах звинувачення подібні. Йдеться про те, що начебто, двоє із обвинувачених влітку 1943 року добровільно вступили до німецької армії і близько року служили там. Вони приховали свою службу і залишилися жити вдома. Інші також мешкали на окупованій німцями території.
Усіх їх звинуватили у тому, що ті не бажали служити в рядах Червоної армії та, начебто, в період з жовтня по листопад 1944 року «серед бійців свого підрозділу читали та поширювали німецько-фашистські листівки і вели між собою змову про груповий перехід на сторону ворога.
П’ятеро визнали себе винними, а ще двоє винними себе не визнавали, але «за показами інших повністю викриті у скоєному ними злочині».
Двоє із обвинувачених були розстріляними 24 квітня 1945 року з конфіскацією усього майна, а іншим «через молодий вік» дали по 10 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна.
«Таємна військова організація»
У 1941 році в м. Одеса, в приміщенні НКВД, військовий трибунал на закритому судовому засіданні розглянув справу по звинуваченню 13 червоноармійців. Усі вони вихідці із Західної України.
Начебто, звинувачені з 1940 по 1941 рік, перебуваючи в рядах Червоної армії та «будучи вороже налаштовані до радянської влади» створили організацію під назвою «Таємна військова організація». За версією слідчого, вони «збиралися разом і обговорювали перехід на сторону ворога».
Усіх звинуватили у «зраді батьківщині» та приговорили до розстрілу без конфіскації майна, через відсутність такого.
Справа на командирів
У вересні 1941 року військовий трибунал 49-ї Армії резервного фронту, на закритому судовому засіданні розглянув справу по звинуваченню молодших командирів та червоноармійців 673 полку 220 дивізії. У справі фігурувало 12 осіб, мешканців Західної України. Серед них також був один поляк.
Слідство, начебто, встановило що у серпні 1941 року підсудні, «вороже налаштовані до радянської влади» організували антирадянську контрреволюційну групу. Звинувачені, за версією слідства, мали намір «зрадити батьківщині» та «перейти на бік ворога», але не встигли цього зробити, бо їх викрили.
Окрім того, були ще й абсолютно абсурдні звинувачення такі як: «клеветали на совецкую печать».
Усіх 12 обвинувачених приговорили до розстрілу без конфіскації майна, через його відсутність.
Антирадянський наклеп на умови служби у Червоній армії
У вересні 1942 року Військовий трибунал 7-ї окремої армії на закритому судовому засіданні розглянув справу по обвинуваченню червоноармійців 140-гоокремого мосто-будівельного батальйону. У справі фігурувало 16 осіб – українці та двоє росіян.
Їх звинуватили у небажанні служити в Червоній армії та «захищати радянську державу». Обвинувачені, начебто, змовлялися, аби перейти на бік ворога. Окрім того у вироку присутні стандартні звинувачення у «антирадянських розмовах», «антирадянській агітації», а також у схвальних відгуках про умови життя у «колишній Польщі». Окрім того, обвинувачені, за версією слідства, «наговорювали на умови служби бійців Червоної армії».
Один із звинувачених, росіянин Кузнецов, взагалі посмів розповідати у 1942 році про жахливі умови життя колгоспників.
Десятьох із них було розстріляно, а інших засуджено до десяти років таборів.
Морально не стійкі
У 1941 році військовий трибунал Південної групи військ 7 Армії на закритому судовому засіданні розглянув справу по обвинуваченню червоноармійців 116 стрілецького полка 21 стр. дивізії. У справі фігурувало 8 осіб, вихідці із Західної України.
Обвинувачення стандартне – група осіб вступила у змову, будучи невдоволеними службою у Червоній армії, та вирішила здійснити зраду батьківщини.
У матеріалах зазначається, що бійці були «морально нестійкими особистостями» і переодягнувшись у цивільний одяг вирішили вдатися до дезертирства, але були затримані.
Двох із них розстріляли, а інших засудили до 10 років позбавлення волі в таборах.
Одиночне звинувачення
У червня 1942 року на закритому судовому засіданні Військовий трибунал розглянув справу на червоноармійця Степана Цибульського (1919 р.н.), уродженця Західної України.
Його звинуватили у тому, що перебуваючи в районі бойових дій 26 травня 1942 року він «мав намір здійснити зраду батьківщини, «втечу на бік ворога», але при переході був затриманий».
Йому винесли вирок – вища міра покарання, розстріл.
Вирок виконали 17 червня 1942 року.
Вихваляли службу в німецькій армії
У 1944 році Військовий трибунал 13 Армії на закритому судовому засіданні розглянув справу по звинуваченню військовослужбовців 600 стрілецького полку. У справі фігурувало четверо осіб.
Обвинувачені, начебто, були «контрреволюційно налаштовані», «хвалили службу в німецькій армії» та хотіли перейти на бік супротивника. Двоє були засуджені до розстрілу, а ще двоє – до 10 років таборів.
Не хотіли воювати
У грудні 1944 року Військовий трибунал 13 Армії на закритому судовому засіданні розглянув справу за звинуваченням червоноармійців 388 стрілецького полку. Фігурантами справи стали двоє мешканців Західної України.
Їх звинуватили у тому, що вони, начебто, «не бажали брати участь у війні проти німецько-фашистських загарбників, домовилися, щоб перейти до супротивника».
Одного з них засудили до розстрілу, а іншого – до 10 років таборів.
Розкуркулений
У 1942 році Військовий трибунал Південно-Західного фронту на закритому судовому засіданні розглянув справу по звинуваченні червоноармійця 23 окремої вогнеметної роти Андрія Яворського (1911 р.н.) із Західної України. У вироку вказано, що він був сином священика та мав вищу освіту.
Також вказано, що його батька розкуркулили в 1940 році. У Червоній армії Андрія Яворського був з 1941 року.
Його звинуватили у тому, що він був невдоволений радянською владою та « проводив контрреволюційну агітацію скеровану проти заходів партії та радянської влади щодо сільського господарства». Також він, начебто, висловлював думки про поразку та хотів «зрадити батьківщині».
Його засудили до розстрілу, без конфіскації майне через його відсутність.
Терористичні наміри
У січні 1945 року Військовий трибунал 13 Армії на закритому судовому засіданні розглянув справу по звинуваченні рядових 1010 стрілецького полку 6 Гв. стр. дизідії. У справі фігурувало шестеро осіб, усі мешканці Західної України.
Обвинувачення зазначило, що усі вони мешкали на території окупованій німцями, потім були мобілізовані у Червону армію. Начебто, вказані особи, були вороже налаштовані до радянської влади і «не бажали захищати батьківщину». Слідство стверджувало, що вони «проводили контрреволюційну агітацію» у своєму підрозділі та «схиляли до переходу на бік ворога» та «висловлювали терористичні наміри».
Двох осіб розстріляли, а решті обвинувачених дали по 10 років трудових-виправних таборів.
Відомий український історик, директор Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий так прокоментував ці вироки:
«Наївно думати, що в тоталітарній державі може бути інша армія. Вона теж була тоталітарною. Чекісти вправно виконували свою роботу не тільки серед цивільних. В армії вони теж активно вишукували «ворогів народу», «змовників», «зрадників Батьківщини». Під час війни маховик репресій не зупинявся.
Сталін ніколи не шкодував людей. Живими вони вождеві не були потрібними. Вони мали померти у боротьбі за виживання тоталітарної системи, яку вождь вибудував. Родини репресовнаних червоноармійців теж вважалися «зрадниками» і їх також переслідували. Позбавляли пільг, роботи, прав, депортовували.
За весь період війни в 1941-1945 рр. у Червоній армії репресували за надуманими звинуваченнями 300 тис. солдатів. Сталін та його командири ставили знак рівності між відвертою зрадою і трагедією солдатських доль. Наприклад полонених вважали «боягузами і зрадниками». В 1941 р. в полон потрапило 2 млн. червоноармійців, а в 1942 р. 1млн. 339 тис., в 1943 р. – 487 тис. Влітку 1941 р. Сталін віддав жорстокий наказ №270. Серед іншого в цьому документі йшлося про те, що причиною потрапляння в полон чи здачі є нестійкі, слабодухі та «зрадливі елементи». Ось ці «елементи» чекісти й вишукували до кінця війни в армії і без кінця розстрілювали. Це ще одна із трагічних сторінок війни, мало вивчена, майже не відома і в часи СРСР ретельно приховувана та замовчувана».
Підготувала Анна Джунківська.
