Майдан часто називають країною мрії: і не тільки тому, що люди можуть там просто так поїсти, попити та послухати музику, а ще й тому, що тут вони почуваються справді потрібними та важливими. Тут взаємодопомога, взаємоповага, гідність – не просто слова, тут це наповнені змістом відчуття, до яких можна майже доторкнутися через інших людей. Майдан створив паралельну дійсність, де люди справді почувають себе людьми.
Однак, що краще на Майдані – то важче повертатися до дійсності. А до неї повертатися потрібно. Кожен сотник із Самооборони Майдану чи координатор Майдану неодмінно вимагає від своїх підопічних кожних п’ять днів їхати додому, щоб не втрачати почуття реальності.
Комендант Майдану Андрій Парубій, переконаний, що з дому люди приїжджають більш психологічно стійкими і готовими до більшої праці. Майдан, на його думку, - потужний енергетичний струмінь, і це добре, що багато людей можуть з нього споживати. Однак відпочинок потрібен всім, і що робити на місці вдома – питання складне, кожен повинен вирішувати сам.
Серед протестувальників, які повертають додому найпоширенішими є два почуття: намагання принести в реальність ті піднесення, взаємодопомогу, повагу та довіру, здобуті на Майдані, та почуття провини перед тими, хто залишається там стояти.
Протестувальник Михайло Гебер запевнив, що в момент від’їзду з Майдану заздриш киянам, які можуть щодня приходити туди, і відчуваєш провину перед тими, хто залишається, особливо тепер, коли на Майдані «несуть вахту» люди старшого покоління.
Найбільш вражаючим він називає дух Спільноти і Силу духу, які там панують, а дрібні справи та проблеми вдома цей дух гублять. Тому воліє повертатися до однодумців на Майдан.
Психолог, завідувач психологічної служби Львівського національного університету ім. Івана Франка Юлій Верста вважає, що перебування на Майдані дозволяє особі почуватися вище за обставини.
Юлій Верста:
Людина відчуває можливості змінювати реальність та керувати змінами, «я - пан своєї долі», так можна описати відчуття на Майдані. Тут все кольорове. Разом з тим, перебування в натовпі може також мати наслідком деіндивідуалізації людини: вона втрачає ідентичність, ототожнюючи себе з групою осіб навколо.
Коли ж особа повертається, то буденність залишається сірою, людина ніби зменшуються, а обставини стають більшими і доводиться відповідати на питання «хто я?» Саме тому продуктивними будуть пігулки прагматизму.
Отож, слід розрізняти інформацію та інформаційний шум, вчитися раціонально оцінювати та змінювати обставини. Повернення з Майдану нагадує повернення з відпустки, щоб пом’якшити цей процес, важливим є вербалізація власних почуттів: поговорити з друзями, священиком, публічно викласти власні міркування. Також намагатися розрізнити емоції від рації. Звичайно, громадяни привозять зі собою прагнення змін, впровадження практик Майдану в повсякденне життя.
На думку психолога, це нормальна практика, і деяким людям вдається це зробити, в першу чергу, це вдається особам зрілим. Найкраще, щоб позбутися почуття провини чи розчарування, слід роботи малі кроки, там, де ми здатні керувати, не міркувати про стратегії та глобальні зміни, а просто робити добрі справи. Наприклад, відмовитися від хабарів інспекторам ДАІ, не давати шоколадки за довідки.
Побудувати суспільство довіри – складне завдання. І його сповнення залежить значною мірою від кожної особи, від твердості намірів після повернення додому бачити в кожній людині – людину.
Фото з Фейсбуку.
