"В історичній частині Львова, де кожен будинок – пам’ятка історії та архітектури, а часто ще й житловий будинок, у якому живуть звичайні втомлені за тиждень люди – ви можете почути зі сцени, яка встановлена у вас під вікнами, джаз чи фольк, а як пощастить, то й рок. Від останнього відвідувача ресторану Казанова можете почути надзвичайно виразно (під ранок прекрасна акустика!) усі відгуки про наше прекрасне місто та його мешканців".
Кожне місто має свій неповторний шарм, який визначається його самобутністю. Поза усіляким сумнівом – наше місто Львів є самобутнім. Мало хто з наших співвітчизників та зарубіжних гостей не чув про його давню історію, чудові архітектурні та мистецькі пам’ятники, про його традиції та легенди, запашну львівську каву й, звичайно ж, гостинність його мешканців. Зрештою, красномовним підтвердженням світового визнання Львова є статус міста “під егідою ЮНЕСКО”. Мабуть усього цього цілком достатньо для того, аби хоч раз побувати у Львові. Тому й не дивно, що останнім часом Львів став туристичною меккою.
Однак, з якими враженнями залишають його щасливі туристи? Думаю, що далеко не з тими, які вони собі сформували, начитавшись інформації про Львів у численних туристичних путівниках. Варто подивитися на княжий Львів у вихідні. Уся історична частина міста – суцільний фаст-фуд, де заклопотаному пошуками історичних пам’яток туристу запропонують від італійської, грецької до… японської кухні. А щоб надати кухні національного колориту й підкреслити дух українського П’ємонту – вас мило обслуговуватимуть офіціантки (ну справжні тобі Роксолани) в українських строях, а запорізькі козаки – прямо таки посеред алеї, що веде до славетного Оперного театру – почастують правдивим козацьким кулешем, звареним тут-таки на центральній алеї парку.
Для шанувальників гостренького – а ля бандерівська Криївка, де хтось із упівських вартових обов’язково перепитає, чи не має серед присутніх бува москалів! Але побачивши в руках відвідувачів гроші, (краще неукраїнські) змінює гнів на милість й гостинно припрошує до закладу. Тут же відвідувачам кав’ярні навпроти Історичного музею розкриється дуже переконлива серія плакатів про злочини комунізму, з якими ви можете ознайомитись, не відриваючись від запашної львівської кави. А поруч виставка… живих метеликів.
Тут як у стародавньому Лондоні ви можете прокататись на екскурсійному паровозику. Й почути, як і у Кракові, сурми з вікна міської ратуші, зайнятись вуличними танцями – сальсою чи танго – як у Ріо-де-Жанейро. Посеред служби Божої відвідати Домініканський собор, який є “зменшеною копією собору Петра та Павла у Ватикані”. А якщо пощастить – навіть прийняти участь у хресній ході, яку із завидною (але достойною іншого застосування) регулярністю влаштовують релігійні фундаменталісти навколо міської ратуші, а можете просто приєднатися у релігійному екстазі до танців буддистів, які облюбували собі місцину біля пам’ятника Шевченка. Якщо ж ви справжній український патріот – вам на інший бік майдану – тут (як у кожному порядному селі) збираються шанувальники української народної пісні. Якщо ж ви рокер – вам на Шевську!
Для любителів античності панянки у строях (чи то бальзаківських “баришень” чи то рязанських матрьошок) люб’язно запропонують льодяники, а корабейники з велокрамом, що нагадують китайських рікш, – морозиво та мінералку. Тут ви можете також замовити собі екскурсію на запряженому справжніми кіньми фіакрі (якщо, звичайно, вас не знудить від стійкого запаху кінського лайна), а також покататися чудо-автомобілем по Ринковій площі, який приводиться у рух зусиллями десятка “заведених” пивом туристів, маршрут якого чомусь збігається з пішохідною зоною. Щоправда пішохідна вона лише в тих місцях, де ще не заставлена столиками ресторанів (як у Італії).
В історичній частині Львова, де кожен будинок – пам’ятка історії та архітектури, а часто ще й житловий будинок, у якому живуть звичайні втомлені за тиждень люди – ви можете почути зі сцени, яка встановлена у вас під вікнами, джаз чи фольк, а як пощастить, то й рок. Від останнього відвідувача ресторану Казанова можете почути надзвичайно виразно (під ранок прекрасна акустика!) усі відгуки про наше прекрасне місто та його мешканців. А від озброєних гучномовцями екскурсоводів (уже вкотре за день!) – усі легенди, пов’язані з вуличкою та будинком, в якому ви мешкаєте.
Міський голова надзвичайно пишається такими здобутками Львова – адже в кожному туристі він бачить насамперед потенційного інвестора. Однак уся ця попсова, низькопробна масова культура, яка видається як ноу-хау молодої команди, радше псує імідж міста, аніж сприяє його “просуванню”. За усіма цими комерційними проектами (дешеве пиво і якась родзинка на вибір) втрачається унікальність міста, яка тільки й має справжню цінність та самобутність. Таке утилітарне розуміння культури – орієнтована не на надто культурного (а відтак і малозабезпеченого) споживача. А їх надмір – лякає справжніх меценатів, яких можливо й менше, але вони куди цікавіші та багатші інвестори.
До того ж в усьому цьому бедламі в гонитві за наживою забули про… мешканців міста, а вони – якою б дивиною це не стало б для багатьох чиновників з міського управління культури – бажають жити таки у місті під егідою ЮНЕСКО. Нагадую – це комісія у справах освіти, науки та культури ООН, а не в цирку Шапіто чи то Садового!
Юрій Шведа – політолог, мешканець Львова.
Фото - Павло Паламарчук, Гал-інфо.
