Крим. Як багато змісту у цьому слові. Для одних він став трофеєм у нечесній боротьбі, для інших – коліщатами, які затягують і перекривають кисень. Після анексії, життя на півострові змінилося, із туристичної перлини України він перетворюється на занедбану військову базу окупантів – Росії, але попри це Крим – Україна і час його розквіту в лоні блакитно-жовтої ще настане!
Про тонкощі та труднощі проживання у Криму розповідає спеціально для читачів Інформаційної агенції "Гал-інфо" волинянин за місцем проживанням, кримчанин за покликом душі Андрій Павляшик.
У КРИМУ ЗНАЙШОВ НАЙЦІННІШЕ – КОХАННЯ
«Я народився у Ковелі, закінчив у Луцьку історичний факультет і якийсь час працював за спеціальністю. Потім одного літа поїхав на відпочинок до Криму. Там знайомився з людьми та розпитував про роботу – так вже там сподобалося. Мені порадили роботу екскурсовода. Наступного літа я уже працевлаштувався на фірму і надалі співпрацював з ними. Професії екскурсовода та історика подібні: маєш знати минуле, мати добре підвішений язик, вміти гарно розмовляти, реагувати на емоції. І так я 7 років, до 2013-го, працював там щоліта, десь з травня до вересня. І на останніх екскурсіях познайомився з моєю майбутньою дружиною.
Вона сама з Криму, сіла в автобус, якими у нас була екскурсія до Севастополя, сіла поруч, це була чергова екскурсантка, з якою ми просто поспілкувалися. А потім була друга екскурсія, ми продовжили спілкування, я їй дав посилання на свою сторінку в соцмережах, де публікував історичні нариси про екскурсії, життя. Так закрутилося-завертілося, ми почали зустрічатися. Пригадую восени поїхав на конференцію до Польщі, там зламав ногу і повернувся з гіпсом. Це був якраз період, коли ці всі події в Криму розгорталися. Після цього я вже екскурсоводом не працював», - розповідає пан Андрій.
А ще він додає, що перед тим, як змінити місце проживання, то сім років працював екскурсоводом, відповідно, вже мав чимало знайомих, зокрема у туристичній сфері.
«Я їздив з екскурсіями по всьому Криму, тому знайомих було чимало в різних куточках. Мене вже добре знали. І коли я вже там почав жити з дружиною, то половина селища на мене казала: «А, це Андрій – екскурсовод». Тому проблем з адаптацією та соціальними зв'язками не виникало. У Криму жив постійно починаючи з 2013 року і донині. У травні цього року – виїхав», - каже Андрій Павляшик.
ЯКЩО МАЄШ ДРУГА ТАТАРИНА – НЕ БІЙСЯ ТРУДНОЩІВ
Історик розповідає, що кримчан можна розділити на три категорії: це кримські татари, які завжди були такою своєю групою, друга категорія - це умовно сільське населення, яке жило в степовій зоні, здебільшого це діти українців, які переїхали жити в Крим за радянських часів, і російськомовне населення - чиї діди і бабусі приїхали туди після Другої світової війни.
«Загалом жителі Криму нічим особливо не відрізняється від решти українців, але є такі дві риси, які можна проглянути. Серед татар те, що вони показують дуже велику підтримку один одному, тобто якщо ти маєш друга татарина, будь впевненим, що можеш розраховувати на нього у будь-який складний момент. Друга риса проглядається серед населення: отримати більше грошей за будь-яку ціну, інколи відбувається певне перегинання палки, тобто немає стратегічного погляду на перспективу, боротьби за постійного клієнта, а там так щоб у короткий час заробити максимум грошей, а далі хоч гори.
Крим – це регіон, де дуже багато людей, які приїхали звідусіль, корінного населення дуже мало, адже майже всі у другому третьому поколінні були туди переселені. А вже коли відбувалися ці всі події в Криму, то у 2014 році міг почути: «а ти з Волині – значить Бандера». У такі періоди з'являються певні стереотипи, але так само швидко потім і зникають», - розповідає Андрій Павляшик та продовжує.
ХОРОШИЙ ЕКСКУРСОВОД = ФІНАНСОВЕ І МОРАЛЬНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ
«При Україні не важко було працювати екскурсоводом, головне гарно розмовляти, мати контакт з людьми. Адже в нашій сфері працювали навіть і студенти біологічних факультетів. Звісно, вони менше говорили про історію, їхні екскурсії мали біологічний нахил. Вони акцентували на флорі й фауні. Пізніше з'явилася вимога, щоб був диплом екскурсовода. Їх видавали після проходження курсів. Але тоді й турфірми давали запити та за певну суму ці дипломи можна було отримати.
Гарний екскурсовод заробляв досить непогано, його цінували, він міг обирати собі, в яку фірму піде, в ту чи іншу. Бо люди йшли на екскурсовода. Було, що мав рейс на теплоході Судак-Ялта, два різних рейси на тиждень від різних фірм, то приходили люди та питали коли можна піти саме з Андрієм.
Як і в кожній професії – це має бути покликом душі. Адже крутий екскурсовод той, після зустрічі з яким хочеться сказати: «вау», потиснути руку і потім ще раз прийти. Тоді і заробітки будуть високі. Тому, коли любиш свою роботу, то й маєш прибуток і в матеріальному, і в моральному. Головне - орієнтуватися на людей.
Для прикладу розкажу: їхали ми на Ялту, ще при Україні. Тоді зарплата була 300 грн, не багато як на той час. Але було ще таке: у мене на теплоході було 100 людей, я беру з них гроші за вхідні квитки у різні локації, дають, наприклад, 100 грн і потрібно дати здачі 5, 7 чи 8 грн, а люди кажуть, що не потрібно давати здачу, хай залишається на чай. Ну плюс там був за домовленістю умовний відсоток від туроб’єктів. Як результат, наприкінці в тебе у кишені лежить 1-3 тисячі гривень. Я розумів, що заробляю, але й хотів щось подарувати людям, тому часто купував пару пляшок хорошого вина й розігрував серед групи. Мені приємно було робити подарунки і їм пам’ять лишалася», - веде розмову.
ІСТОРІЯ ПОЄДНУВАЛА КРИМ І УКРАЇНУ
«Ще студентами ми вчили, що було таке собі Кримське ханство і запорізькі козаки. Вони постійно між собою воювали. Я виріс з думкою, що Крим - наша земля, але там жили татари, з якими постійно воювали. А потім я в одному із радянських довідників знайшов цифри, які мене вразили, що в Криму більшість населення були українці, які ще понад 160 років тому приїжджали з Полтавщини, Херсонщини, Київщини. Вони розбудовували села, які є зараз кримськими містечками. А потім після Другої світової війни, коли завезли росіян, ті не знали, як виживати в Криму. І недаремно ще при Сталіні підняли питання, аби віддати Крим Україні, що є закономірно, зокрема щодо подачі води, соціальних зв'язків. А далі у 60-70-х роках дуже багато українців туди привозили, аби вони підіймали півострів. Тому для мене є чітке усвідомлення, що це наша земля з різними народами: з кримськотатарським, українським, російським, вірменським, болгарським, які там жили сотні років. Так, Крим відрізняється від материкової України, де 70-90% проживають етнічні українці, але при цьому в Канаді є Квебек франкомовний, який є частиною Канади», - веде далі Андрій.
«ПІСЛЯ ПОДІЙ У КРИМУ – В МЕНЕ БУВ СТУПОР»
«До всіх подій і навіть до Майдану, Крим орієнтувався на проросійських політиків в Україні, типу Партії Регіонів, ОПЗЖ. Але вже тоді люди почали виступати проти розкрадання Криму, забудови віллами пляжів. Людям це набридло, вони хотіли змін. Далі активізувалися російські пропагандисти, особливо після Майдану. Була така історія, ніби кримчан, які їхали з Майдану, розстріляли в лісі. Хоча справді жодних фактів підтвердження цієї історії не було. Тоді пропаганда почала працювати на всю. Частина населення була шокована від того, що відбувається, інші чекали, що буде далі, адже звикли, що хтось має давати вказівки, як далі потрібно робити. Коли вже стало багато військової сили, то настрої почали з'являтися більше промосковські. Хоча були такі приклади: зараз люди кажуть, що сорочку порвуть на собі за Росію, раніше у них у фейсбуці можна знайти пости, як вони щиро люблять Україну і не дадуть розхитати човен. А тут хоп – і через три дні говорять інше.
Довгий час я був у ступорі, спостерігав за всім, що відбувається, і складалось таке враження, що ніби все оце – вже дно, а далі за ним – ще одне дно. Картинка світу дуже швидко змінювалася і дивувала позиція відсутності активних дій світової спільноти, якийсь момент у мене був страх, аби взагалі зберегти незалежність. При цьому було відчуття, що це рано чи пізно закінчиться і далі потрібно буде жити та думати, що робити далі. Я зрозумів, що в Криму не буду залишатися, бо не бачив там ніяких перспектив. Думав, куди-небудь потрібно їхати, навіть розглядав в Польщу, приглядався там до варіантів роботи, навчання, аби виїхати.
Пам'ятаю, коли знайшов свою фотографію 2013-го року і написав, що мій Крим, яким він був, його вже немає… його забрали, але він повернеться», - каже Андрій.
Історик додає, що зараз розглядає варіант перевезення своєї сім’ї з Криму.
«Я розумію, що перспектив на півострові дуже мало. Екскурсії за часів України давали хороший заробіток. Хоча він був відносно і нестабільний. Зараз там дуже сильно зменшилася кількість туристів. Для прикладу статистика показує, що при Україні в піковий період у Крим приїжджали 6 мільйонів туристів, з них понад 80% це були українці. Зараз українців є лише кілька тисяч, зазвичай це родичі, знайомі, ділові поїздки. Відпочивальників дуже мало. Тому туди їде 99% росіян. Загалом змінилася економічна ситуація в регіоні. Мені здається, що кримські татари, які пережили Радянський Союз, переживуть і це. Бачимо, що частину активістів вивезли, були арештовані, винищені фізично. Але вони чекають. Це та велика частина Криму, яка буде відстоювати свої позиції до кінця, а на даному відрізку їхні позиції та позиції України – тотожні. Велика частина кримчан російськомовних розуміють, що ситуація за останні 8 років значно погіршилася. Люди обирають два виходи: одні йдуть у фанатичний патріотизм, закривають речі на очевидність, кажуть, що війни немає, покажуть Америці «кузькіну мать» і вірять в те, що цар спасе їх від бояр. А інші просто мовчать, не хвалять. Мені здається, що вже немає тих людей, які вірять у кращі зміни. А гайки закручують сильно, особливо останні два роки, це відчувалося навіть помісячно. Життя постійно стискається й ти відчуваєш себе ще не у клітці, але у тісних рамках. Для вольнолюбних людей це дуже важко», - каже Андрій Павляшик.
ЖИТТЯ ТРИВАЄ
Чоловік розповів: «Сьогодні зранку перевіз із Ковеля до Луцька речі на орендовану квартиру. Взагалі, я не планував лишатися на Волині, хотів їхати у Польщу, але якось так збіглося, що трохи затримався тут, з'явилася одна пропозиція, потім інша. Мені стало цікаво, як екскурсоводу, що тут на Волині робиться, адже досвід є. І коли дивишся на знайомі тобі речі ще зі студентських років, але з багажем знань, то розумієш, який тут величезний не розкритий потенціал. А це моє, те, що подобається, це мій життєвий шлях, який дав свій відклик. І дуже швидко з'явилися люди, які запропонували співпрацю. Так у мене зараз є проєкт «Екскурсії з істориком», для себе виявив, що доля жінок Волині, України, Русі мало вивчена, а історії просто неймовірно цікаві. І на останній зустрічі я про це розповідав. Навіть місцеві екскурсоводи казали «ВАУ!» Чому ми про це не знали раніше.
Зараз мої екскурсії дещо інші. Обираю затишну кав’ярню, Луцький замок, виїжджаємо в експедицію в Остріг. Зараз тема жінок в історії, перед тим була історія Луцька від першої згадки. Розкриваю тему в одному тижні, наступного її продовжую. Зараз як розкладуся в Луцьку, то буду складати довготриваліший план і думати більше над новими проєктами.
ОНЛАЙН КРИМ ДОСТУПНИЙ ВСІМ
Торік восени я організував групу в соцемрежах «Екскурсії з істориком». До цього записався на курси прокрутки власного бренду, дізнався що це таке і як це треба робити, бо був дуже далекий. Так зрозумів, що можна успішно поєднати досвід екскурсовода та історика. На той момент я був ще в Криму. Написав одну історію, іншу. І мені друзі з України пишуть: «Вау, як там класно, як ми скучили за Кримом, як давно там не були». Я кажу, що давайте зніму для вас відео, виліз на гору і зняв. І я відчув цю енергетику, які писали позитивні відгуки й просили поїхати в ті чи інші місця й зняти їх. Я зрозумів, що є запит. Враховуючи, що ми з дружиною і її донькою трохи поїздили Кримом, знімав відео, яке буду використовувати. Та і взагалі, варто знімати, бо хтозна, як буде далі, для прикладу, є Воронцовський палац, який є перлиною Криму, а сьогодні він обвалюється, бо виділили гроші на ремонт і їх розкрали.
Мої найулюбленіші місця в Криму – це Воронцовський палац, адже він дуже атмосферний. Також біла скеля Ак-Кая у степовій частині Криму, мені друзі про неї багато говорили, шкода тільки, що я туди пізно поїхав – лише у 2012-му році. Вона на стільки вражає, що так є відчуття космосу та історії, мов летиш на небесах і ти тут дивишся на столицю Скіфів, яку поруч розкопують. А на Волині – це Батьківщина, де ти виріс, народився – мамине село на кордоні з Польщею Старовойтове і таткове Журавлине у колишньому Старовижівському районі. А зараз я б сказав, що моє улюблене не місце, а відчуття теплого вересневого вечора десь у селі. Я б хотів це відчути, зв'язок із минулим сильний.
«ПРОГУЛЯНКИ – МІЙ СТАН НІРВАНИ»
Я обожнюю прогулянки! Відчуваю гармонію навіть прогулюючись вулицею без мети.
У Криму вийшов, 3 метри пройшов, ти в горах, дві години погуляв і відновився. Так і тут, можу 2-3 години ходити без будь-якої цілі, це певний такий стан нірвани. Дружина теж любить ходити зі мною, але просить, щоб я ішов повільніше. Коли живеш у Криму, то їздиш відпочивати в інші місця, і було що їхали з-за кордону та за день могли 20 кілометрів находити, цікаво відкривати щось нове, цікаве, гарне – це на все життя. Можеш місяць-два бути вдома, а потім тіло тобі каже – «Іди кудись, хоч у сусіднє село».
І ще знову почав багато читати, дуже це люблю. Можу їхати на зустріч і в машині 2 години не відриватися від книги. Остання книга, яку читав, з нею і сміявся, і плакав, це Дорж Бату «Моцарт 2.0». Це справді книга, яка написана з любов’ю. І ще історична книга дуже сподобалася покійного білоруського письменника Костянтина Тарасова «Погоня на Грюнвальд» про події зв’язані з Грюнвальдом і з’їздом монархів у Луцьку. Вона написана дуже душевно, цікаво й історично справедливо», - завершує розмову екскурсовод та історик Андрій Павляшик.
Анна та Вадим Панафідіни, для Гал-інфо
