Слухай онлайн
Економіка  |  Cуспільство

Навчально-сервісний центр для військових чи нещадний дерибан?

Львівський автомобільний ремонтний завод, головне завдання якого капітальний ремонт озброєння та військової техніки, в умовах війни на сході країни виявився непотрібним. Для держави, зміцнення її обороноздатності.

Етапи його новітньої історії – знищення виробництва, масштабна розтрата майна, ліквідація.

Водночас, ще є шанс, що дерибан майна підприємства, яке належить до структури Міноборони та розташоване у Львові за адресою вул. Личаківська, 152, вдасться зупинити.

На підприємствах залишилися охоронці та борги...

Історія заводу останні 14 років пов’язана із Концерном «Техвоєнсервіс», засновником якого є Міноборони.

Вона почалася після того, як на підставі наказу Міністра оборони України від 06.07.2006 року було визначено припинити діяльність державного підприємства «Львівський автомобільний ремонтний завод», реорганізувавши його шляхом приєднання до державного господарського об’єднання Концерн «Техвоєнсервіс» (основний вид діяльності якого - ремонт військової техніки, виконання замовлень Збройних сил України). З того часу підприємство як структурний підрозділ об’єднання отримало назву Філія Концерну «Техвоєнсервіс» «ЛАРЗ».

Якщо коротно описати діяльність в останні роки «Техвоєнсервісу» та його філій (загалом їх 8), це звучатиме десь так. Налагодження виробництва ні керівників Концерну, ні чиновників Міноборони (передусім посадовців головного управління майна та ресурсів) не цікавило. Натомість головною метою було зменшення числа працівників, щоб з часом виробничу діяльність взагалі припинити. І щоб в один момент у структурних підрозділах Концерну залишилися лише охоронці та борги. Чого в принципі і вдалося добитися.

Неефективне управління держмайном, фінансові зловживання, зокрема, імовірно умисне нарощування заборгованості (насамперед кредиторської) призвели до того, що Концерн «Техвоєнсервіс» фактично було доведено до межі банкрутства. Відтак 16 серпня 2019 року було видано наказ Міноборони про ліквідацію Концерну «Техвоєнсервіс» - «у зв’язку з проведенням у Міністерстві оборони України організаційних заходів».

Як дерибанили майно у львівській Філії

У боргах як у реп’яхах напередодні ліквідації опинилася й Філія Концерну «Техвоєнсервіс» «Львівський автомобільний ремонтний завод», якою з середини 2018 року почав керувати Тимчина Анатолій Мирославович.

За останньою наявною інформацією, станом на 21.02.2019 року, заборгованість із зарплати у Філії складала 820,5 тис. грн., по сплаті обов’язковвих платежів до державних цільових фондів – 1 367,9 тис.грн., заборгованість до бюджетів – 1 464,3 тис.грн., по обов’язковим платежам до Концерну – 2 648,8 тис.грн.

Фактично у цей період набуває обертів «дерибан» арештованого в рамках виконавчих проваджень рухомого та нерухомого майна Концерну (дані провадження були відкриті на виконання рішень судів, пов’язаних з погашенням боргу із зарплати перед звільненими працівниками).

За лаштунками цього процесу - імовірні зловживання службовим становищем з боку конкретних посадових осіб Міноборони, які, знаючи про арешти майна, дають добро на його реалізацію, Що здійснювалась, як правило, шляхом виведення майна, обладнання з експлуатації та необгрунтованого списання (без відповідних фахових експертних висновків).

Не оминуло ця чаша й Філію Концерну «Техвоєнсервіс» «ЛАРЗ», де було демонтовано та продано на металобрухт велику кількість станків, запчастин, підйомно-транспортних засобів, спеціального стендового обладнання, знищено майно спеціального бомбосховища.

Те, що на підприємстві незаконно реалізовувалось майно, підтверджують, зокрема, матеріали кримінального провадження № 12019140000000303 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.191, ч.3 ст.368 КК, що було відкрито львівськими правоохоронцями 12.03.2019 року.

У ході розслідування цієї справи було встановлено, що працівниками Філії, а також невстановленими особами, за відома та дозволу службових осіб підприємства здійснювався вивіз запасних частин, металоконструкції, які в подальшому реалізовуються на пункти прийому металобрухту. При цьому вказані запчастини та металоконструкції видавалися службовими особами працівникам підприємства в якості заробітної плати, однак реалізовувалися за цінами значно вищими ніж ті, які були зазначені у документах про їх вартість.

З матеріалів судового реєстру, які стосуються даної справи, також відомо, що 21.06.2019 року на підставі ухвали про надання дозволу на проведення обшуку, було проведено обшук Філії Концерну «Техвоєнсервіс» «Львівський автомобільний ремонтний завод», за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152. В ході обшуку було виявлено та зафіксовано факт реалізації майна підприємства, а саме автомобіля УАЗ за ціною 36800,00 гривень, які у готівковій формі були одержані службовими особама та працівникама підприємства. При цьому, згідно з документацією підприємства, вказаний автомобіль був облікований як окремі запасні частини на загальну вартість 15000 гривень.

За наявною інформацією, на підприємстві (по вказівці його керівника) також було продано автомобіль-бензовоз ЗІЛ-131 (ФЦЗ-4), який перебуває на спецобліку в Міноборони для виконання особливих завдань.

Навіщо Концерн доводять до повноог краху?

Тобто вийшло так, що Львівський авторемонтний завод, головне завдання якого капітальний ремонт озброєння та військової техніки, в період тривалого збройного конфлікту виявився непотрібним. Для держави, зміцнення її обороноздатності.

Хоча, як стверджують фахівці, виробництво на підприємстві можна було зберегти навіть у ситуації украй складного фінансово-економічного стану.

20-30 працівників на підприємстві цілком реально було тримати за рахунок доходів, отриманих від орендарів та зберігачів (враховуючи, що за послуги з оренди та зберігання Філія продовжувала отримувати доволі значні кошти). Насамперед можна було зберезти мобільну робочу групу, яка раніше регулярно виїзжала на схід країни і привозила звідти для ремонту поламану та понівечену у боях техніку. Водночас все це було б можлиим за умови, якби кошти від орендарів та зберігачів, що надходять в касу підприємства, належним чином котролювалися. Якби не було численних порушень, пов’язаних з нарахуванням орендної плати. Однак такий контроль останнім часом відсутній.

Якщо говорити про загальну ситуацію, то вона виглядає так, ніби Концерн з усіма його філіями до повного краху доводять свідомо та цілеспрямовано. В таку логіку повністю вписується діяльність ліквідаційної комісії, яка не вживала та не вживає заходів для виведення підприємства з боргів. Стає зрозумілим і те, чому не було запроваджено процедуру досудової санації та не надано пропозиції до Кабміну про реструктуризацію кредиторської заборгованості. З тим, аби у подальшому провести модернізацію підприємства відповідно до вимог сучасних реалій.

Що за усім цим криється?

Подібні історії інших підприємств, військових містечок, які звершилися оборудками з їхньою територією, землею, дають підстави припускати, що кінцевою метою знищення Концерну може бути «те саме». Що стане можливим після того, як з-під державного управління будуть виведені земельні ділянки, які знаходяться в користуванні філій Концерну для ведення виробничо-господарської діяльності. Йдеться у тому числі й про земельну ділянку у Львові на вул. Личаківська, 152 (площею 10  га), Державний акт на право постійного користування якою Концерн отримав в 2009 році.

Як врятувати те, що лишилося?

Як за таких умов врятувати державне майно, налагодити ефективне управління цим майном, реалізувати проект, який би був спрямований на зміцнення обороздатності держави? Або іншими словами: що буде з тією «білою плямою» на вул. Личаківській у Львові, на яку давно поклала око міська влада та місцеві забудовники?

Кілька років тому ініціативна група, до складу якої входили у тому числі колишні працівники Львівського авторемонтного заводу, розробила концепцію раціонального використання площі військового містечка за адресою: м. Львів, вул. Личаківська, 152, пов’язану із створенням навчально-виробничого, виставково-сервіснго військового центру в комплексі з будівництвом житла для військовослужбовців.

Під діяльність центру, який би міг стати осередком співпраці у галузі безпеки між Україною та НАТО, а також експозиційним центром Міноборони, на площі понад 20000 кв.м. пропонувалося провести реконструкцію та переобладнання старих приміщень в сучасні виробничі, .навчально-виставкові приміщення військового напрямку. На земельній ділянці площею близько 4 га пропонувалося збудувати 70 тис. кв.м житла для військовослужбовців силами Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України. Аби Міноборони отримало 100% житла, а не 10%, як пропонують комерційні забудовники.

Однак тоді, на жаль, посадовці Міноборони дану ідею не сприйняли. На що можна сподіватися у нинішній ситуації? Вочевидь, лише на державницьку позицію вищих керівників країни, які мають вжити невідкладних заходів для збереження та раціонального використання майна військових підприємств. У тому числі – Львівського автомобільного ремонтного заводу.

Історія підприємства:

Підприємство розташоване у колишніх австрійських казармах першого полку уланів ландверу. У 1920—1939 роках тут знаходився польський 14-й полк уланів (так званих «Язловецьких»). У 1939—1941 роках розміщались радянські танкові частини, зокрема, 4 механізований корпус генерал майора Власова. Після 1944 року казарми зайняла кавалерія Червоної армії, а дещо пізніше у військовому містечку було влаштовано 28-й авторемонтний завод Міноборони СРСР (в/ч А-3733).

Віктор Корнієнко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ