У найголовнішій країні світу, яка визначає розвиток міжнародних трендів, завершився восьмирічний період правління Барака Обами, а разом із представником американської демократії з політико-економічної сцени США зійде і тенденція неолібералізму. У січні 2017 року настане період Дональда Трампа і новий економічний напрям під патронатом американських республіканців. В Україні 2016 рік минув під знаком провального для Кремля проекту «Надія Савченко – героїня України», а також не фартового для України очікування на «Європа без візи».
Несподіваний Донні
Головною та найбільш ошелешеною світовою подією стало обрання Дональда Трампа на посаду президента США. Колишня державна секретар Гілларі Клінтон програла політичному опонентові, за неї не проголосували навіть у декількох штатах, які традиційно підтримують демократів, хоча за загальним числом виборців Клінтон набрала більше голосів.
Українців, недостатньо обізнаних у тонкощах американської політики, особа новообраного президента США дещо відлякує через його гучні заяви стосовно Путіна і про зближення з Росію. Більшість політологів вважають, що Дональд Трамп після 20 січня 2017 року, коли він офіційно увійде у Білий Дім, започаткує та активізує курс на примирення з Путіним, якого називає «розумним хлопцем», та ініціюватиме послаблення економічних санкцій.
Незначне гроно політологів-оптимістів переконані, що задушевної любові між президентами США і РФ не відбудеться, адже Трамп прагматично набирає в свою команду більшість прибічників жорсткого антикремлівського курсу, а не тільки ініціаторів порозуміння з Кремлем.
Врешті, головне гасло Трампа – «Make America great again!» (Зроблю Америку знову великою) – вказує на такі політичні тренди, яких експерти чомусь не беруть до уваги:
• першочергово Трамп дбатиме про добробут американців, а питання Росії чи України будуть для нього побічними;
• при обіцяній сильній Америці роль Росії та її значення для США буде другорядним, якщо не нижчим. Трамп дивиться на світ крізь призму економіки, а в РФ що економічний ВВП, що сам ВВП не вражаючі;
• після бундючної заяви Путіна, що він найбільший ядерний перець у світі, Трамп жорстко його присадив і попередив, щоби не чванився, бо вийде йому на гірше. У Кремлі зрозуміли й притихли.
Неочікуваний Brexit
Другою несподіванкою, після обрання Трампа, став великобританський Brexit. Під час референдуму з цього питання прихильники табору «Leave» (вийти) набрали 52%, а проти виходу проголосували 48% британців.
Девід Кемерон, який ініціював референдум, пішов у відставку через відмову респондентів туманного Альбіону від формальної приналежності до ЄС. Консерваторка Тереза Мей стала наступним прем'єр-міністром Великобританії, а Борис Джонсон, колишній мер Лондона й головний агітатор за вихід із ЄС – міністром закордонних справ. Процес виходу Англії з Європейського Союзу офіційно почнеться у березні 2017 року.
Скандальні Нідерланди
Третя несподіванка – Нідерланди. У країні тюльпанів політичні популісти взяли гору, а їхнім першим політичним здобутком стала капость Україні щодо асоціації з ЄС. Нідерландці лицемірно запевняють, що проти України особливих застережень у них нема, а їхнє «ні» Україні насправді означає «ні» бюрократії Брюсселя і всьому ЄС, яким Нідерланди незадоволені. Проте, якщо з якихось причин голландці стали євроскептиками, ніхто не заважає їм вийти із ЄС за прикладом Великобританії й не паскудити тим, хто хоче бути економічною і політичною часткою Європи.
Що характерно, Brexit і антиукраїнський референдум у Нідерландах стали результатом зростання у Європі симпатій до популістів, оплачуваних ззовні, а обрання Дональда Трампа – бунтом білих американців робітничого й середнього класу проти економічних прорахунків неолібералізму та зарозумілість американської еліти.
Україна – пріоритет для ЄС
Незважаючи на демарш Нідерландів і наростання популізму, одним із пріоритетів на 2017 рік для Федеріки Могеріні, Верховної представниці ЄС із зовнішньої політики і безпеки, буде продовження зусиль для реформ в Україні та співробітництво зі «Східним партнерством». Про це сказано у розміщеному на її сайті переліку завдань, які для себе визначила представниця європейської дипломатії.
Могеріні написала: «Цей рік (минулий – ред.) був роком постійної роботи для підтримки реформ, економічного зростання, миру і стабільності на східних кордонах ЄС. У першу чергу – в Україні, де були здійснені великі спільні зусилля з реформування країни, боротьби з корупцією, як теж, звичайно, зусилля, які докладаються з метою повної реалізації Мінських домовленостей і припинення конфлікту на сході країни. Із Україною і Грузією ми зробили важливі кроки у напрямку лібералізації візового режиму».
Верховна представниця ЄС наголосила, що Брюссель і надалі співпрацюватиме з усіма країнами проекту «Східне партнерство» для його подальшого розвитку. «Ми робимо це в повній відповідності з історією, пріоритетами і політичним вибором кожної країни і суспільства. Це партнерство призначене для реформ, для наших громадян, а не «проти когось». Воно є важливим елементом у напрямку кращого регіонального співробітництва», – повідомила Федеріка Могеріні.
Міжнародний програш Кремля
Путін програв боротьбу за призначення «своєї людини» новим генеральним секретарем ООН замість раніше мотивованого Пан Гі Муна, поблажливого до військових злочинів РФ у Сирії та Україні. Цю посаду отримав Антоніу Гуттеріш, колишній прем'єр-міністр Португалії. 12 грудня він склав присягу, а 1 січня 2017 року почав виконувати свої обов'язки.
Антоніу Гуттеріш наголосив, що найголовніше його завдання – змінити діяльність ООН, переформатувати організацію з клубу для світських бесід і перманентних висловлювань глибокої стурбованості на механізм запобігання кризам і практичного вирішення кризових ситуацій.
Фіаско анти-агента 007
В останній тиждень грудня президент США Барак Обама наклав на РФ санкції, які образно можна порівняти з бетонною стіною. Санкції стосуються силових структур ФСБ і ГРУ. Потрапивши під американські санкції, ФСБ і ГРУ автоматично стали «токсичними» для міжнародних розвідок та силових відомств США, для всіх союзників США, включаючи всі країни НАТО, а не тільки британські МІ-5 та МІ-6.
Слава Рабінович, російсько-американський фінансист і аналітик, вважає, що крах настав не тільки для ФСБ і ГРУ, але і для Путіна та всієї його ОЗУ – кооперативу «Озеро». Тому що реальну, а не вигадану інформацію, яка стосується питань безпеки, добувала і напрацьовувала здебільшого агентура ФБР, ЦРУ та МІС, а не філери ФСБ і ГРУ. Потім зазначену інформацію частково надавали РФ, наприклад, яка стосувалась або загрози тероризму з боку ісламських фундаменталістів, або наркотрафіку тощо.
Знаючи «професійний рівень» силових структур, – пише Рабінович, – обмежений баночками зі сечею і мобільними крематоріями, можна констатувати, що завдяки злочинам Путіна та його ОЗУ, російське народонаселення тепер залишається сам на сам зі всім тим злом, проти якого апріорі ФСБ і ГРУ повинні боротись.
Від героїні до відступниці
Спочатку українці, яких пропаганда Кремля непомітно привчила обожнювати Савченко, активно домагались її звільнення із в'язниці. Мітинги на підтримку полонянки привернули увагу світової спільноти, яка разом із українцями пошилась у «кремлівські дурні».
Однак прихід Савченко у велику українську політику відразу розставив політичні акценти й зумовив неоднозначну реакцію в Україні на її вчинки. Скромне від природи IQ (рівень інтелекту) Савченко сплутало кремлівські плани, а погано закамуфльована фальш кремлівської валькірії остаточно провалила багато очікуваний проект Суркова. А далі леді Ю, ображена до глибини душі, навіть до кісткового мозку, лицемірством Кремля і зміною компрадорських пріоритетів, витурила прокремлівську суперницю зі свого політичного гнізда.
Амбітна і не покладиста Савченко оголосила, що має намір розвивати власний політичний проект. Проте очевидно, що великого успіху вона не досягне, стане розмінною монетою для політичних сил усередині України та за її межами. А ще стало відомо, що Віктор Медведчук є лише одним із наставників колабораціонізму Савченко, а другий її промотор – Віктор Пінчук. Саме йому підконтрольні ЗМІ творили зі Савченко образ жінки-воїна ще до її спланованого полону.
Недосяжний європейський безвіз
Окрім розчарування Савченко, в Україні також були прикро вражені й європейськими бюрократами, адже уряди Яценюка і Гройсмана зробили все, що було необхідно для отримання безвізового режиму з ЄС.
Хоча є позитив: відтепер вітчизняне законодавство відповідає європейським стандартам, створені антикорупційні структури, прийняті закони, необхідні для боротьби з хабарництвом, запроваджено електронне декларування майна чиновників. А найголовнішим політичним фактором став остаточний вибір громадян України – рух і консолідація з цивілізованим світом, остаточний політичний, економічний і ментальних розрив із азіатською Росією. Залишилась дрібниця – формальне рішення бюрократів ЄС стосовно інтеграції України в європейське співтовариство.
Урядники, які професійно не відбулись
Більшість урядовців-іноземців, на яких на Заході покладали чималі сподівання, залишили свої посади під тиском ряду суспільно-політичних факторів. Першим пішов у відставку Айварас Абромавичус. Далі прокурор Шокін звільнив прокурора Давіда Сакварелідзе, потім звільнили і самого Шокіна, а в квітні подав у відставку і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. Услід за Яценюком з посади пішла і Наталія-Ен Яресько, міністр фінансів України. У верхньому ешелоні політичного істеблішменту відбулось переформатування: Володимир Гройсман зайняв місце Арсенія Яценюка, Андрій Парубій – місце Гройсмана.
Ще одне розчарування року, після Савченко і безвізу, – Міхеіл Саакашвілі, який отримав від президента Порошенка супер карт-бланш, але не справився з покладеними на нього сподіваннями. Підтвердилось припущення, що справжній промотором грузинських реформ був Каха Бендукідзе – професор кафедри інституціональної економіки Вищої школи економіки. А популіст і оратор Саакашвілі був при ньому технічним виконавцем.
Не все гаразд склалось і в Хатії Деканоідзе – представниці команди Саакашвілі: вона подала у відставку на тлі ряду резонансних та системних провалів реформи і становлення нової поліції.
Панамський скандал
Зачепив Україну й Панамський скандал, другий після першого, французького, 1892 року. Мін'юст США відкрив кримінальну справу щодо масштабного ухилення від сплати податків, про що стало відомо після оприлюднення «панамського архіву». Пріт Бхарар, прокурор Південного округу Нью-Йорка, навіть звернувся з проханням про сприяння у розслідуванні до Міжнародного консорціуму журналістських розслідувань (ICIJ).
Розслідування журналісти проводили на підставі документів «Mossack Fonseca», юридичної фірми у Панамі, яка надавала послуги з питань реєстрації та ведення офшорних компаній. У документах фігурують сотні світових політиків, бізнесменів, спортсменів, діячів культури, зокрема і 469 компаній, пов'язаних із Україною. Але в Україні найбільший резонанс викликав факт, активно підігрітий ззовні, що президент Порошенко теж має офшорні компанії, що саме через них він і здійснив реструктуризацію своїх активів у компанії Roshen.
Звинувачення журналістів президент України спростував, заявивши, що не ухилявся від сплати податків, що з усіх сум усе сплачено до копійки. Петро Порошенко вважає, що ніякого офшорного скандалу стосовно нього насправді не було, а мало місце замовне розслідування команди журналістів, які знайшли кілька фактів і раніше відомих.
Втрачені перспективи львівського мера
Разом із трагедією на Грибовицькому сміттєзвалищі, де загинуло чотири людини, позитивний політичний імідж міського голови Львова зазнав відчутних втрат. Його опоненти поширили думку, що Садовий – слабкий господарник, який не зумів упоратись зі звалищем сміття й виконати свою передвиборчу обіцянку. Мер Харкова, наприклад, різко критикував позицію міського голови Львова стосовно ситуації з Грибовицьким сміттєзвалищем під час ефіру ток-шоу «Право на владу». Опонент висловив переконання, що Андрій Садовий поставив мешканців міста у залежність своїх політичних амбіцій.
Геннадій Кернес сказав: «Коли я слухаю мера Садового, то бачу в ньому чистого політикана, який перекладає свою відповідальність на всіх. Він не показав жодного документа, який би свідчив про його реабілітацію. Він говорить про якийсь підпал. Це безвідповідальна експлуатація цього звалища. Садовий каже, що заробляє гроші на депозиті. Йому треба було зібрати позачергову сесію і перерозподілити гроші, відкрити спецрахунок і домогтись фінансування тих проектів, які сьогодні необхідні. А він розповідає, що заробив 25 млн гривень. А скільки люди втратили? А чотири людські життя? Цьому можна було запобігти, але він цього не зробив».
«Паралельна бухгалтерія» Партії регіонів
У травні Віктор Трепак, колишній перший заступник голови СБУ, передав у НАБУ компрометуючі документи, які вказували на чималі суми від Партії регіонів для оплати незаконної фінансової винагороди – хабарів. Оскільки регіонали дуже акуратно ставились до фінансових витрат із «общака сім'ї», тому вели так звану «паралельну бухгалтерію» – записали прізвища сотень осіб, чиї послуги вони оплатили.
Незаконна фінансова діяльність регіоналів має тривалий період, який охоплює правління кількох президентів, а в списках фігурують прізвища та підписи для підтвердження отримання хабарів багатьох посадовців, міністрів, депутатів і суддів. У списках виявили прізвища іноземців – журналіста Ларрі Кінга та лобіста Пола Манафорта, інших осіб, потрібних регіоналам.
Особливий резонанс викликав факт, що регіонали фінансували під час виборів 2012 року партії «Наша Україна» і КПУ, а також виплачували хабарі працівникам Центральної виборчої комісії.
Бенефіс коняра Онищенка
Антикорупційний прокурор Назар Холодницький надіслав у ВР подання на притягнення до кримінальної відповідальності Олександра Онищенка, відомого кіннозаводчика, а за сумісництвом депутата від парламентської групи «Воля народу». Онищенка звинуватили в організації злочинної схеми реалізації видобутого газу під час спільної діяльності з ПАТ «Укргазвидобування».
Кмітливий фігурант, передбачаючи арешт, утік спочатку в Європу, а згодом перебрався на свою батьківщину – в РФ, звідкіля під патронатом ФСБ здійснює інформаційний тиск на вище керівництво України. Під час перебування в ЄС розвідка Кремля переміщала Онищенка з однієї резидентурної квартири на іншу – в Англії, Італії, Іспанії, Німеччині.
Онищенко заявив, що за своє депутатство заплатив $6 млн Давиду Жванії, який під час парламентських виборів 2014 року входив до керівництва виборчого штабу БПП. Скандальний утікач також стверджує, що на прохання високопоставленого чиновника впродовж 10 місяців здійснював дискредитацію уряду Яценюка, витрачаючи на неправомірну діяльність $3 млн щомісяця.
Згодом у мережі з'явився аудіозапис розмови, на якій зафіксовані голоси, що схожі на голоси Онищенка і депутата від «Волі народу» Олеся Довгого, який нібито був переговірником від президенств Порошенка. Сторони обговорювали питання, скільки грошей Онищенко віддав за 2,5 роки Порошенкові, скільки йому пред'являють і як представникові «Волі народу» звести бюджет із адміністрацією президента. Онищенко глибоко думав і вирішив, що за протиправну діяльність в Україні Порошенко повинен йому заплатити круглу суму – $50 мільйонів.
У Мережі оприлюднили відео, на якому невідомі особи інструктують кіннозаводчика Онищенка, як правильно відповідати на запитання під час оприлюднення компромату на президента Порошенка.
Фантастичні статки політиків
Цього року в Україні нарешті запрацював Єдиний державний реєстр декларацій осіб, створений для виконання закону «Про запобігання корупції». Вперше українські чиновники та депутати були змушені заповнити свої декларації в електронному варіанті.
Передбачувано, найбагатшим чиновником є президент Порошенко, який володіє 104 компаніями по всьому континенту від України і до Британських Віргінських островів, і володіє чималою колекцію творів мистецтва.
Інші декларанти вказали, що мають у власності вила, 305 кілограмам готівки, підвал на 450 метрів квадратних, мощі святих, квиток на суборбітальний політ у космос, колекцію ікон, коштовності від святого Миколая, колекцію особливих годинників і навіть приватний храм.
Експропріація приватизованого
Кабінет міністрів, разом із Радою нацбезпеки та оборони України, під час засідання в адміністрації президента дійшли висновку, що раніше приватизоване тепер доцільно реприватизувати. Відтак Коломойському зробили пропозицію, яку він сумирно прийняв. У такий полюбовний спосіб держава Україна, в особі Мінфіну, стала власником 100% акцій «ПриватБанку» і гарантує безперебійне функціонування цієї установи та збереження коштів його клієнтів.
Представники НБУ запевнили, що іншого варіанту не було, адже «ПриватБанк» довели до неплатоспроможності, під загрозою опинились кошти 20 мільйонів вкладників банку. Націоналізований «ПриватБанк» очолив колишній міністр фінансів Олександр Шлапак, а колишній співвласник Коломойський повідомив, що його банк став жертвою свавілля з боку НБУ.
«Унаслідок останньої хвилі клієнтської паніки, спровокованої насамперед діями НБУ, ми були змушені звернутися до Кабінету Міністрів із пропозицією щодо передачі «ПриватБанку» державі. Я вважаю, що прем'єр-міністр і його команда виявили справжню мужність, прийнявши це непросте рішення. Якщо б вони не зважилися на цей крок, це поставило б під загрозу всю фінансову систему України», – так Коломойський охарактеризував власну управлінську непридатність.
Підсумок тенденцій
У висновку можна констатувати, що високосний і важкий рік для України минув більш-менш вдало під знаком протистояння таким головним викликам – боротьбою з корупцією, боротьбою з внутрішніми агентами впливу, зі зовнішньою агентурою на міжнародній політичній арені та збройною боротьбою із кремлівськими терористами і бойовиками. За 25 років незалежності Україна пройшла тернистий шлях свого самостійного розвитку від тотального зубожіння населення у середині 90-х років ХХ століття і до знакових політичних здвигів у ХХІ столітті – Помаранчевої революції, Революції Гідності та війни із Московією за оборону проголошеної самостійності держави.
Ярослав Левків.
