Активні процеси декомунізації кинули виклик радянському минулому в Україні, слід якого не збирався зникати ще довгий час після здобуття Україною незалежності. На перший погляд, може здатися, що декомунізація нарешті поклала край діяльності Комуністичної партії України. Здається, що комуністи просто зникли, і варто зауважити, що так вважає значна частина українців.
Однак виявилося, що КПУ досі зареєстрована як політсила в реєстрі політичних партій України, оскільки всі спроби заборонити її діяльність поки ще не принесли позитивних результатів. Виникає логічне питання: чому партію, діяльність якої прямо пов’язана із антигуманними злочинами радянського тоталітарного режиму, не спромоглися заборонити та ліквідувати за 30 років незалежності?
Вперше спробу накласти заборону на діяльність комуністичної партії в Україні здійснили у 1991 році одразу після здобуття країною незалежності. Тоді КПУ висунули обвинувачення у організації державного перевороту. До того ж такий крок у бік боротьби з комуністами видавався цілком логічним з огляду на те, що образ КПУ як спадкоємиці Радянського Союзу не надто коригувався із гучно проголошеним курсом на демократизацію та лібералізацію новоутвореної незалежної республіки.
Однак мовчання комуністів не було довгим і фактично у 1993 році партія відновила свою діяльність. А вже у 2001-му обвинувачення, висунуті партії 10 років тому, визнали неконституційними, що лише додатково затвердило офіційний статус політичної сили комуністів.
Схожі процеси боротьби, а в більшості випадків, як можемо нині стверджувати, лише картини боротьби з комуністичним минулим охопили і решту колишніх республік Радянського Союзу. Аби не відходити далеко, на Росії та Білорусі діяльність комуністичної партії була припинена у 1991 році. Проте, як не дивно, комуністам вдалося доволі швидко відродитися у політичному плані: в Росії це сталося вже у 1993 році, у Білорусі – у 1996-му.
Було б занадто гучно говорити про впевнені позиції комуністів у білоруському парламенті. Особливості виборчої системи не дають змоги Комуністичній партії Білорусі отримати значну кількість мандатів, однак останнє заважає комуністам підтримувати авторитарні дії президента О. Лукашенка.
На Росії ситуація з Комуністичною партією не настільки однозначна. Востаннє партія перемагала на парламентських виборах у 1999 році. Результати наступних виборів фіксували падіння підтримки КПРФ фактично удвічі, а її роль все більше зводилася до ролі сателіта керівної партії без можливості впливати на політичній процес. Свій задекларований офіційно статус опозиційної партії комуністи повернули у 2018 році, коли виступили проти непопулярної пенсійної реформи. Хоч тоді, попри численні протести, змінити ситуацію їм не вдалося, однак керівні еліти побачили в КПРФ гіпотетичного суперника, з яким варто боротися. Власне ця боротьба, здебільшого у інформаційному плані, зіграла партії КПРФ на руку і на виборах 2021 року її підтримка зросла до 19%.
У азійських пострадянських країнах навіть після заборон комуністи не полишали спроби повернутися до активного політичного життя. Там це ставало можливим після ребрендингу партій – зміни назви політичної сили або ж утворення нових партій, які за своєю суттю мали комуністичне ідеологічне забарвлення. Відомі випадки, коли відроджені комуністичні партії переживали внутрішньопартійні чвари, що призводило до розколів і значно послаблювало їхні позиції. Як наслідок, сьогодні у більшості азійських республік вплив комуністів мало помітний.
Реальні результати боротьба з комуністами мала у Естонії, Латвії та Литві. Їхні партії тут були ліквідовані ще у 1991 році. Комуністи продовжують працювати підпільно, однак важливо, що ні в Естонії, ні в Литві, ні в Латвії компартія після заборони жодного разу не заявляла про свою участь у виборах та жодного разу не була представлена у законодавчих органах влади. Додатково законодавство Латвії забороняє займати державні посади колишнім членам Комуністичної партії Литви.
Простіше кажучи, у Балтійських країнах комуністична партія була позбавлена важелів впливу на політичний процес, що дало змогу новим демократичним силам розпочати якісну перебудову політичної системи з реальним напрямком на демократизацію. Тотальне оновлення еліт, визнання злочинів комуністичного режиму, відсторонення від політичного процесу прихильників Радянського Союзу стали важливими кроками на перших етапах побудови власної державності. На жаль, цього не сталося в Україні. І як би не сумно було про це говорити, але країна, яка достатньо постраждала від комуністичного режиму у минулому, чомусь у цьому напрямку повторила практику Росії та Білорусі.
Комуністична партія України впродовж тривалого часу офіційно діяла та утримувала передові позиції у парламенті. Комуністи отримували найбільший мандат довіри серед виборців на парламентських виборах 1994 та 1998 років. Політична сила, яка винна в численних антигуманних злочинах, продовжувала грати одну з головних ролей на політичному полі країни, що прагнула демократичного європейського майбутнього.
Поступове падіння рейтингу партії зафіксували за результатами виборів 2002 року, коли партія увійшла до парламенту другою за кількістю отриманих мандатів, хоч і все ще з суттєвим відсотком підтримки виборців. Стрімкий спад підтримки фіксуємо у 2006 році, коли партія спромоглася набрати лише 3% голосів.
Однак зважаємо, що більша частина колишніх прихильників КПУ тепер становила електорат «Партії регіонів». Тому передчасно говорити про те, що таке падіння статусу КПУ було позитивною тенденцією для України. Приблизно таке ж становище КПУ підтвердили і парламентські вибори 2007, 2012 та 2014 років.
Каталізатором до остаточного падіння авторитету компартії стали події Революції гідності у 2014 році. Комуністична партія була заборонена у 2015 році за рішенням Київського Окружного адміністративного суду. Однак комуністи достатньо швидко зреагували на таке рішення і подали апеляцію. Паралельно колишні депутати «Партії регіонів» подали до Конституційного суду позов стосовно того, щоб визнати процес декомунізації неконституційним. Ці кроки фактично заблокували процес заборони Комуністичної партії.
Про перші зрушення з мертвої точки у цьому процесі можемо говорити після відмови Конституційного Суду у 2019 році визнати декомунізацію неконституційним процесом. Однак суди стосовно заборони діяльності партії тривають і досі. На запит від редакції Гал-інфо надійшла відповідь, що розгляд справи відклали у зв’язку з карантинними обмеженнями, а у доступі до копій матеріалів справи відмовили.
Затяжна ситуація заборони Комуністичної партії в Україні демонструє не лише недосконалість та недієздатність судової системи, а й відсутність чітких механізмів заборони конкретних політичних партій. Останнє вважається одним із недемократичних методів наступу на свободу слова та свободу політичних об’єднань. Однак з огляду на причетність комуністичної партії до злочинів авторитарних політичних режимів у низці країн Європи та Азії цей крок є обов’язковим. Така практика наразі працює у Польщі, Чехії, Угорщині, Балтійських країнах та повинна бути апробована в Україні.
У цей час КПУ продовжує легально існувати. У реєстрі політичних партій України Комуністична партія перебуває у списку офіційно діючих партій. Єдиним аргументом для відмови партії брати участь у парламентських виборах та висувати своїх делегатів на президентських став факт використання партією радянської символіки, яка наразі є забороненою на державному рівні.
Досі працює і сайт комуністів, на якому регулярно оновлюють інформацію стосовно діяльності партії, керівництво партії надає щорічні звіти до НАЗК про свої доходи, до того ж саму партійну структуру активно фінансують і вона має власні представництва та постійних членів на всій території України. Кожен із цих фактів підтверджує те, що, здавалося б, заборонена партія діє у такому собі статусі «недозабороненої». Виникає думка, що навіть нині чинній владі вигідно вірити у те що, Комуністична партія заборонена, в той час, як лідери партії підривають проукраїнські настрої в суспільстві яскраво вираженою російською риторикою.
Аналізуючи випадки заборони комуністичних партій у посткомуністичних державах помічаємо такі тенденції: країни, які одразу змогли порвати з радянським минулим в образі комуністичної партії, показують вищі показники економічного, політичного та демократичного розвитку. Недопуск до управління країною старих політичних еліт та їхня якісна заміна новими компетентними обличчями є хоч одним із небагатьох, але важливих елементів, які здатні якісно впливати на процеси переходу від автократії до демократичного політичного режиму.
Хоч наразі не варто говорити про значний вплив Комуністичної партії на політичний процес, однак питання стосовно подальшої діяльності цієї структури має стати одним із важливих для представників політичної еліти. Відсутність політичної волі серед представників влади щодо цієї проблеми ставить під сумнів їхнє прагнення до якісних та структурних перебудов політичної системи. Як показує практика, звільнення від примар минулого є важливим у контексті питань національної пам’яті та розбудови демократичного майбутнього.
Підготувала Вікторія Виговська
