Слухай онлайн
Cуспільство

Палац Лянцкоронських, що у Роздолі, від грабунку бережуть добровольці

Маєток графів Лянцкоронських у Роздолі перед війною у 1939-му мав розкішний вигляд: зразково доглянуті величавий палац і старовинний парк. Нині будова є унікальною пам’яткою архітектури ХVІІІ-ХІХ століть, а парк має статус цінної пам’ятки садово-паркового мистецтва… Та їхня доля зараз сумна: магнатська садиба перетворилася на справжню пам’ятку… безгосподарності і байдужості, візитку великого дерибану і відмивання грошей.

Про це йдеться у статті Анни Микитин, розміщненної на сатй Миколаївської районної ради.  

І далі: "Власне, починаючи від 1939 року, конфіскований радянською владою маєток Лянцкоронських тільки руйнувався і розкрадався. Але ще більшого знущання зазнав уже за незалежної України, коли був переданий у приватні руки. Тепер власники пропали. Охоронець, не отримуючи плати за послугу, б’є на сполох. Але його намагання – голос волаючого у пустелі. Залишити споруду без догляду не дозволяє совість. Скільки ще охороняти її на голому ентузіазмі – невідомо. Ситуація у країні додає хвилювання. Чи може держава (фактично в умовах війни) думати про пам’ятки? А вберегти маєток, виглядає, настав останній шанс…

Нагадаємо факти з історії. Розкішний кам’яний палац збудувала у 1704 р. родина Жевуських, розбивши навколо нього регулярний присадибний парк. Цим спадково володіли чотири покоління Жевуських, а потім будівля перейшла у власність Лянцкоронських. У 1874 р. вони розпочали реконструкцію старого та зведення нового будинку за проектом ректора Львівської політехніки професора Юліяна Захаревича. У1904 р. французький архітектор Шарль Баужует об’єднав будівлю Захаревича зі старим корпусом та все облаштував із художнім смаком. У палаці із 60 кімнат появилися усі переваги тогочасної цивілізації – електроосвітлення, водогін, телефон. Найкращі часи маєтку пов’язують з останнім власником – доктором права Каролем Лянцкоронським, меценатом і колекціонером старожитностей (його колекція вважалася третьою за величиною в Австро-Угорщині), великим прихильником художників (у палаці були майстерні для митця Яцека Мальчевського), знавцем італійського мистецтва, мандрівником. Він зібрав велику колекцію мармурових статуй, картин епохи Ренесансу, старовинних меблів, килимів, ваз, антикваріату. Наприкінці ХІХ століття він таємно вивіз із Туреччини кілька античних скульптур під виглядом гіпсових копій (шар гіпсу було нанесено на мармур). У 1939-1940 рр. картини ще прикрашали палац, перетворений на будинок відпочинку. Найцінніші експонати син Кароля ще до Другої світової війни вивіз в австрійські і швейцарські маєтки. Частину мистецьких цінностей після війни було передано у радянські музеї, зокрема, у Москву, Петербург, у Дрогобицький краєзнавчий музей, звідки, начебто, передали в Одеський археологічний музей. Але чи насправді вони там є – невідомо.

За радянських часів у маєтку Лянцкоронських діяв санаторій «Розділ» - як філія Моршинського санаторію. У 2001 р. нині покійний директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький виявив у садибі ще низку неабияких цінних мистецьких творів, які поповнили арсенал галереї. Зокрема, чотири античні (ІІ ст.. нашої ери) й одну ренесансну скульптури. Бронзова скульптура путті на фонтані виявилася витвором італійського митця ХV ст. Андреа Вероккіо – учителя Леонардо да Вінчі.

У 2004 р. палац перейшов у недбайливі приватні руки. Причому, кажуть, із порушенням чинного законодавства з охорони пам’яток культурної спадщини і без відома місцевих та обласних структур. Київська фірма «Мережа відпочинку», придбавши будівлі санаторію в «Укрпрофоздоровниці», почала свій «ренесанс». Із ніш знімали цінні барельєфи і вивозили. Місцева громада здійняла галас і було навіть відкрито кримінальні провадження прокуратурою. Але мистецьких цінностей так і не знайшли, а винних і досі не покарано. А нещодавно роздоляни побачили на телеекрані ще одну шокуючу картину: фігура Матері Божої на повен зріст із палацу Лянцкоронських – у маєтку Пшонки… Скільки ще надбань Лянцкоронських «дістали ноги» – невідомо.

У 2005 р. ТОВ «Мережа відпочинку» (начебто) під «благі наміри» таки взялося відновлювати історичний музей і створювати тут відпочинкову зону: отримала в оренду на 49 років ще й 6,5189 га паркової зони, за яку сумлінно платило по 198 тисяч гривень у рік до місцевого бюджету, для якого це – доволі суттєві надходження (майже чи не половина). Однак, від цьогорічного березня плата не поступає, а звернення селищної ради до приватників залишаються без відповіді. Адресат вибув – повідомляють і селищній раді, й охоронцю, які шлють на Київщину листи. Посередник, через якого працювали досі, теж перервав контакти. Власники зникли. Юридичного права охороняти споруду не має ні селищна, ні районна влада. Усе лягло, наразі, на ентузіазм і благородство охоронців, які попри безгрошів’я не покидають будівель.

Хто ж стоїть за ТОВ «Мережа відпочинку»? Керівниками фірми значились Денис Кирилов, Валерій Копилов, Олег Захарченко, Ігор Логунков. Представником власника виступав й Олександр Доктор. Але за усіма цими прізвищами, виглядає, стоїть одна політична сила, яка була при владі до Революції Гідності. Коли ж владу регіоналів у країні було повалено, вона, очевидно, «смикнула на дно».

Паралельно від 2012 року справою займається прокуратура, яка спонукана вируванням місцевих громади і влади, подала відповідні позови до господарського суду, щоби повернути майно у державну власність. У судах першої інстанції ТОВ «Мережа відпочинку» відстоювало свої позиції, але у березні в Апеляційному суді визнало позовні вимоги. Однак справа дійшла до Вищого господарського суду, який 23 червня виніс постанову, якою скасував усі попередні рішення і повернув справу на новий розгляд. Тобто: іде до того, що у наступних судових засіданнях буде прийнято рішення про розірвання угоди купівлі-продажу будівель санаторію, які є унікальними пам’ятками архітектури. Відтак спорудами зможе розпоряджатися Фонд держмайна.

А тим часом, маєтком Лянцкоронських, хоч і занедбаним, уже декілька років цікавляться поляки, які зарекомендували себе на наших теренах хорошими господарями. Йдеться про Товариство допомоги полякам «Велике серце», яке зареєстроване у Новому Роздолі. Діє тут і польська школа імені Кароліни Лянцкоронської. Засновниками є українсько-польське подружжя Мирослави й Едварда Томецьких. Під час зустрічі вони запевнили, що взялися б не тільки відновлювати панський маєток, але і створювати поруч своєрідний культурно-освітній центр. Тобто, об’єкт відкритого типу, об’єкт для усіх. Але взятися за це зможуть тільки після того, як цим зацікавиться Міністерство культури Польщі. Адже в об’єкт необхідно вкладати величезні інвестиції. Пан Едвард зауважив, що уже написав листа редактору польського телебачення, яке у 2010 році зробило одну програму про маєток Лянцкоронських у Роздолі. Він вважає, що зараз настав останній момент, коли можна почати ремонтувати. Якщо Польща згодиться, то вони за це візьмуться. Едвард Томецький також зауважив, що спробує зв’язатися не тільки із польським Міністерством, але із фундацією Лянцкоронських в Англії, із якою має контакти. На відповідь чекати, щонайменше, місяць. А насамкінець мовив: «…Я люблю українців, їм допомагаю, ходжу вільно містом, не ховаюся ні перед ким»".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...