YMCA — християнська асоціація молодих людей, яка дбає про розвиток молоді за принципом рівних можливостей, соціальної справедливості та миру.
YMCA у Львові є частиною світового альянсу YMCA та членом європейської YMCA. Від початку повномасштабного вторгнення організація реалізувала десятки проєктів для допомоги постраждалим від війни та підтримки волонтерського руху і здійснила понад 30 гуманітарних поїздок на прифронтові території. Також YMCA Lviv проводить масштабний проєкт “Посилення спроможностей жіночої мережі волонтерок у Львівській області” (#Волонтерки.Львів). Більше про діяльність організації під час повномасштабного вторгнення та їхні проєкти розповідаємо далі.
YMCA у Львові: як війна змінює пріоритети роботи
Головною метою YMCA є фізичний, розумовий та духовний розвиток молоді за принципом рівних можливостей, соціальної справедливості та миру. Львівська YMCA надає особливу увагу творчим і освітнім програмам для молоді, волонтерській діяльності, допомозі переселенцям, ініціативам учасників бойових дій та їхніх сімей.
До початку повномасштабного вторгнення одним з головних проєктів організації була Опера-міф “Ukraine – Terra Incognita”. Ця опера поєднала архаїчний спів давніх українських пісень, симфонічну музику, фрі-джаз, відео-арт, сучасну хореографію, футурофолкові костюми та новітні технології. Ритуальні, рекрутські, козацькі, чумацькі, колискові, любовні пісні, що сягають корінням сотень років, отримали нове звучання у вишуканій незвичній формі сучасної опери, присвяченій співаку і воїну Василеві Сліпаку.
“Ми думали, що настав той час, коли потрібно робити якісні проєкти, які будуть вшановувати пам'ять. Цією оперою ми зберегли українську культурну спадщину, надали їй гарне оформлення. Нашим партнером стала фундація імені Василя Сліпака, який був оперним співаком і воїном. Ми присвятили цю оперу йому”, — розповідає виконавча директорка YMCA у Львові Олександра Сорокопуд.
Опера-міф “Ukraine – Terra Incognita” на різних етапах реалізації об'єднала довкола себе понад 100 людей. Її презентували у Львівській Національній Опері. Проєкт мав отримати підтримку від Українського культурного фонду для подальшого розвитку, однак війна внесла свої зміни.
“Повномасштабна війна перебудувала нашу діяльність. Частина нашої команди та рідні одразу мобілізувалися до війська, тому ми почали шукати якісь кошти, застосовувати резерви й підтримувати військових. Відповідно до наших можливостей ми закуповували та передавали те, що найбільше було потрібно на фронті. Також ми включилися в інформаційні компанії закордоном, продукували власні меседжі про війну та поширювали їх всіма доступними каналами”, — пригадує Олександра Сорокопуд.
Крім того, оскільки YMCA Lviv є молодіжною організацією, вона займалася прихистком молоді з різних міст Україні. На винайнятій YMCA ще у ковідні часи квартирі жила молодь, яка знаходила у Львові захист від війни.
“За кілька місяців війни ми переконалися, що волонтерська діяльність і допомога військовим лишається нашим пріоритетом. Для опери ми залишили місце закордоном. Цей проєкт став нашим меседжем про Україну, нашим способом пояснити емоції, які відчувають українці. Ми з нашими співачками й співаками їздили презентувати оперу у США, Данії, Румунії, Канаді й бачимо, що вона допомагає західній аудиторії усвідомлювати те, через що проходить Україна”, — ділиться Олександра Сорокопуд.
Наразі ж YMCA Lviv, крім власної волонтерської діяльності, працює над залученням ресурсів іноземних донорів та зосереджує свою увагу на підтримці інших волонтерів, зокрема жіночого волонтерського руху. Також організації працює над розробкою проєктів, котрі будуть спрямовані на реабілітацію та підтримку ветеранів та ветеранок. Паралельно з цим у львівській YMCA організовують гуманітарні місії до прифронтових регіонів, під час яких не тільки передають допомогу мешканцям, а й консультують та підтримують місцевих волонтерок.
“Волонтерки.Львів”: як YMCA підтримує жіночий волонтерський рух в Україні
У рамках проєкту “Волонтерки.Львів” за підтримки ООН Жінки YMCA Lviv проводить навчання для волонтерок, підтримує їхні ініціативи, надає їм фінансові та юридичні консультації, психологічну підтримку. Загалом проєкт охоплює близько 160 жінок з різних організацій.
“У нас є досвід роботи з військовими та волонтерами, починаючи з 2014 року. З того часу ми чудово знаємо, що волонтери “люблять закінчуватися”, тобто через специфіку роботи часто та швидко вигорають. На початку повномасштабного вторгнення у всіх було багато сил, піднесення та енергії. Але ми розуміли, що це не може тривати вічно, тож почали роботу над проєктом для волонтерок. Фактично він є відповіддю на виклики, з якими волонтери стикаються щоденно. Через проблеми вигорання ми надаємо психологічні консультації. Через постійну зміну законодавчих норм організовуємо юридичну допомогу. Це також і своєрідна інформаційна кампанія. Волонтери взяли на себе велику частину зобов'язань підтримувати армію, а суспільство, яке спочатку допомагало їм, з часом робить це все менше. З'являється уявлення, що є волонтери — це якісь міфічні персонажі, але насправді це прості люди, котрі є містком між армією і суспільством. І наша задача їх підтримувати”, — пояснює координаторка проєкту “Волонтерки.Львів” Марія Кісіль.
“Волонтерки.Львів” — це комплексна ініціатива, яка складається з різноманітних проєктів. Одним з них є “Коло Раю”. У рамках цього проєкту волонтери та члени сімей військовослужбовців, близько 50 людей з різних областей, співали разом. Під керівництвом співачки Уляни Горбачевської вони створили великий концерт архаїчних українських колядок.
Іншим проєктом є “(НЕ) тендітні”. Це фотопроєкт про волонтерок, який з’явився в результаті співпраці фотохудожниці Катерини Птахи та волонтерок із різних середовищ. “(НЕ)тендітні” стали водночас майстер-класами, фотосесією та арт-терапією для десяти волонтерок.
Разом з тим завдяки проєкту “Волонтерки.Львів” з'явилася ініціатива “Думки про мир. Голос українських жінок”, покликана розповісти світові про українських жінок: їхнє бачення миру, їхнє прагнення захистити себе і своїх близьких від знищення, їхній біль, їхні надії і їхню силу. “Думки про мир” були написані українськими інтелектуалками: письменницями, акторками, співачками, журналістками, медикинями, волонтерками. За цими текстами опинилися тисячі голосів українських жінок, які прагнуть миру, але мусять воювати, переживати за життя своїх дітей, відправляти на фронт своїх чоловіків, ховати своїх рідних.
“Усі ці проєкти про різне, але їх об'єднує те, що вони створені перш за все для підтримки волонтерок. Волонтерство — це наше унікальне суспільне явище, це люди, на яких тримається багато в час війни”, — наголошує Марія Кісіль.
Вигорання як одна з головних проблем волонтерства: як в YMCA Lviv підтримують волонтерок, що вигоріли
Поняття емоційного вигорання виникло у 1974 році під час досліджень саме волонтерського руху. Це явище передбачає виснаженням емоційних, розумових і енергетичних ресурсів людини. Воно тісно пов'язане зі сферою діяльності “людина-людина”. Ті, чия робота тісно пов'язана з постійним спілкуванням — лікарі, психологи, педагоги, менеджери, робітники соціальних служб, волонтери, мають вищі ризики вигоріти.
“Ми не можемо без людей, але з ними нам одночасно складніше. Це певний парадокс і краса нашого життя. Я маю досвід волонтерства психологинею для військових і я бачила, що виснаження в цій сфері настає доволі швидко. Зазвичай, коли ми говоримо про вигорання, йдеться про 2-3 роки. Для волонтерства в умовах війни цей термін скорочується до кількох місяців через великий стрес і обсяги роботи. Довкола надто багато болю, смертей, надто висока відповідальність, надто висока включеність. Це все значно пришвидшує вигорання”, — зазначає психологиня проєкту “Волонтерки.Львів” Катерина Ковалишин.
Вона додає, що жінки-волонтерки — це переважно дуже мудрі, сильні, глибокі люди, які мають великий життєвий досвід. Це люди, які знають, що таке біль, знають, що така велика біда в житті, і вміють в цьому балансувати. Коли довкола настає небезпека, вони включаються та одразу готові допомагати іншим. У таких жінок дуже швидко вирівнюється внутрішня і зовнішня тривога, вони неодноразово стикалися з емоційно схожими ситуаціями й знають, як діяти. Вони починають фактично автоматично рятувати, допомагати, турбуватися.
“Таким жінкам складно допомогти, бо вони звикли самі всім допомагати. Коли вони приходять на зустрічі, вони єдині, хто приносить печиво, тістечка, чай, питають, як мої справи. Це щиро, у цьому багато тепла. Але моя задача допомогти їм, а не навпаки, тож ми з цими жінками вчимося, як турбуватися про себе. Для того, щоб не вигорати надалі, — це базова навичка, якої нам часто бракує. Вічного двигуна не існує, тож доводиться вчитися чути себе і свої потреби”, — пояснює Катерина Ковалишин.
За словами психологині, волонтеркам часто важко помітити та визнати своє вигорання, тому важлива колективна підтримка. Таку близькість, включеність, братерство, як є у волонтерських спільнотах, рідко можна знайти в інших середовищах. І варто використовувати цей ресурс.
“Вигорання підле тим, що не має ліків. Для покращення потрібен час. Жінкам доводиться пояснювати, що це нормальні фізичні й психічні процеси, що вони не супергероїні, і важливо просити підтримку, турбуватися про себе, брати паузи, говорити “ні”, працювати з почуттям провини за те, що вони нібито роблять недостатньо. Є багато векторів і тем, з якими ми працюємо. Але найголовніше, щоб волонтерки знаходили свої прості речі, які допомагають їм покращувати стан”, — додає Катерина Ковалишин.
Вона наголошує, що психологічна підтримка — це не єдиний можливий варіант впоратися з вигоранням. Важливо підібрати саме свій спосіб та намагатися не нехтувати своїм станом і за потреби давати собі час на відновлення та просити про підтримку.
