До виборів залишився тиждень. Протягом трьох місяців українці мали нагоду «насолоджуватись» політичною рекламою у всіх її проявах. Гал-інфо поцікавилось думкою журналістів з приводу того, як вони сприймають політичну рекламу і чи є вона дієвою. Також ми спитали у звичайних громадян, чи впливає реально політична реклама на їхній вибір.
Роман (Львів). "Політичну рекламу не дивлюсь, бо телевізора як такого не дивлюсь. Все, що потрібно, черпаю з Інтернету. Довго вагався, але зрозумів, що треба дати шанс спробувати себе тим політичним силам, які ще не були у Верховній Раді. Кличку не вірю. От не вірю і все, щось мені підказує, що він не той лідер, за якого треба віддавати голос. Напевне голосуватиму за партію Тягнибока. Якщо чесно, то дуже багато негативного чув про їх роботу у міській раді. Як лідер Тягнибок мені подобається, але щодо роботи його команди… Ще не визначився".
Олена (Донецьк). «Складно відповісти, оскільки я не дивлюся політичну рекламу, лише якісь фрагменти. Я не оцінюю кандидатів за їхніми політичними лозунгами, вони щороку майже однакові. Я скоріше намагаюся зробити вибір за принципом "из двух зол выбирай меньшее". На жаль, опозиція нічого справді значущого не зробила, вони намагаються перемогти за рахунок гучних заяв, звинувачень, різних інформаційних компаній, але все це лише псує імідж країни. Тому я на цих виборах підтримую чинну владу, останні роки були більш менш стабільними, і Євро-2012, незважаючи на купу бруду від опозиції, пройшло вдало».
Тетяна (Луцьк). «Якби я не отримувала інформації ні з яких інших джерел, окрім як з телебачення, то, безперечно, на мене це мало б якийсь вплив, але на щастя я маю звідки черпати інформацію. Щодо рекланих роликів Партії регіонів, то мені здається, їхній зміст суперечить українським реаліям. Прикро, що у телевізійних новинах дуже багато джинси. Думаю, якщо людина дивиться новини, в яких розповідають про численні досягнення уряду, значно перебільшуючи їх, то це впливає на думку виборця. Це питання політичної культури українців. Якщо громадянин, як виборець, неосвічений, то це також впливає на його вибір. Якщо чесно, то мені важко сказати за кого голосуватиму, але точно не за Партію регіонів. А політичну рекламу я навчилася ігнорувати у будь-якій формі".
Оксана (Львів). "Якщо чесно, то мене дуже дратує реклама політиків. Викликає тільки негатив. Я не певна, що піду на вибори, але якщо піду, то напевне зіпсую свій бюлетень".
Маріанна (Львів). "Щодо політичної реклами, то вважаю, що вона, можливо, й зайва. Якщо про кандидата виборець не знав, то добрі слова в 30-секундному ролику, як на мене, його не врятують. Хоча, можливо, у віддалених селах така реклама в більшості випадків дієва. Проблема в тому, що нашим людям ліньки думати, і вони за два місяці до виборів просто зомбуються. Чекаю дня виборів, щоб нарешті закінчилась політично-рекламна діарея".
Журналісти у свої відповідях були значно критичнішими.
Марія Жартовська (журнал «Фокус»). "Під час цих парламентских виборів не вистачає креативу, особливо це стосується політичної реклами партій. Певний креатив є на мажоритарці, скажімо, зі своїм Джеймсом Бондом нещодавно виступив регіонал Владислав Лук`янов. Щодо партійної реклами, то, мабуть, найбільш збалансованою - як за кількістю, так і за якістю - вийшла реклама УДАРу, а найбільш креативна - у КПУ.
Що стосується мене, то тут політична реклама не відіграє жодної ролі. Я голосую за конкретні дії і конкретних людей. Якщо брати владу і об’єднану опозицію, то в команді останніх я симпатизую набагато більшій кількості людей, до того ж, чималу роль відігріє ув`язнення Луценка. Думаю, ця людина не повинна сидіти. Хоча зазначу: вибір не є простим, оскільки з багатьох пунктів об’єднана опозиція відверто злила вибори".
Руслан Заєць (журналіст FM «Галичина»). "До виборчої реклами ставлюся неоднозначно. З одного боку, вона таки впливає на формування виборчих симпатій, а з іншого боку, розумієш: аби кандидати запам`ятався виборцю, політтехнологи такі дурниці вигадують про них, що починаєш сумніватися. Чого тільки вартий «єдиний націоналіст», «єдиний український», «єдиний опозиційний», «єдиний єдиний»...
Спекуляції на теми української мови, історії, так званих послань із-за грат Тимошенко та Луценка, обіцянки повторення Помаранчевого майдану – все це свідчить про те, що реклама стала однотипною. Немає, напевне, кандидатів, які були б оригінальні в цьому. Днями моя бабця запитала мене, чи то Юлія Тимошенко у в`язниці записує рекламні ролики, які тепер транслюють на ТБ... Тут і говорити більше не хочеться.
Єдине, за кого тішуся, так це за працівників поліграфії та рекламні агенції - для них це золотий час. Політична реклама - це хороша нагода перевірити, хто скільки грошей має, з якими амбіціями йде до парламенту і насправді за кого вони, кандидати, мають нас, українців!".
Павло Паламарчук (журналіст «Газета по-українськи»). На цьогорічних виборах жоден із кандидатів, як і жодна політична сила не запропонували виборцю цікавої реклами. Взагалі цьогорічні вибори вражають кількістю бруду, який намагаються вилити партії одна на другу. Можливо, на їхню думку, це показує їхню ж вагомість, але я вважаю, що брутальне обливання брудом лише відштовхнуло виборців від них.
Багато політсил заманюють кричущими гаслами,
але люди вже стомилися від голого популізму. Жодна із партій не може до кінця
пояснити кроків, якими вона буде займатися, переступивши поріг ВР… Вони лише
кричать про те, що хтось когось буде зупиняти. А як зупиняти? А що далі, після
того, як ви їх зупините?.. Ще інші вперто втовкмачують, що подарують нам
подальшу стабільність, але люди вже і так ледве кінці з кінцями зводять за
теперішньої стабільності, подальшої не потрібно. Прикро це визнавати, але політики
не хочуть займатися дійсно важливими господарськими і політичними питаннями. Їм
легше маніпулювати виборцями довкола питань про мову, Бандеру. При цьому ділять Україну на
дві частини.
Приймаючи рішення за кого голосувати, я керуюся
тим, що справді зробила людина для України, свого міста чи села. Чи вона буде корисною... Але наразі за кого голосуватиму із партій та
мажоритарників - не визначився. Серед партій одне суцільне розчарування. Навіть
якщо її і очолює нормальна людина, то далі в списку такі люди, яких при
владі не хотілось б бачити ніколи. З мажоритарниками взагалі ситуація
печальна. На моєму 115 округу у Львові для себе не знайшов жодного достойного,
щоб бути депутатом".
Олександра Купченко (журналіст "Іnternetua"). "У важкі для людської психіки передвиборчі дні, мене, як мешканця Києва, рятує тільки відсутність телевізора. Бо якби вольові і благаючі обличчя політиків змушували б мене «дбати про себе» ще й у стінах моєї фортеці, недополітика засіла б ще глибше. На превеликий жаль, ми не можемо дозволити собі керуватися старою китайською мудрістю, яка нагадує народу, що «найкращий правитель - це той правитель, про якого люди знають тільки те, що він існує». Тому українські владні мужі і використовують нашу необхідність «цікавитись» політикою, і пропонують нам інформаційне лайно під виглядом «усієї правди». Політична реклама, яку зустрічають кияни на вулицях, це особлива історія. Найбільш вражають КПУ («комуністами» назвати їх язик не повертається). «Активісти» цієї «нової» партії в боротьбі за «правое дело» спромоглись навіть на ознайомлення з поезією Маяковського. Хоча ні для кого не секрет, що як Маяковський, так і Маркс для агітаторів КПУ – чорна пляма в шкільній програмі.
Крім цього, звідусіль чатує «покращення». І судячи з рейтингів, свідки «покращення» непохитні у своїх переконаннях.
Візуально політичний продукт, як на мене, у цьому році подають більш продумано. І це стосується не тільки гасел, образів, персоналій і кольорів (стабільний синій, мотивуючий і в міру агресивний червоний) ,які змусять українського виборця, «правильно» проголосувати. Велику роль відіграє і способи подачі «важливої» інформації.
Більш за все мене намагаються переконати в інформаційному просторі Інтернету. Існування маси опозиційних видань, блогів, інтернет-спільнот, на сторінках яких ведеться активний суспільний діалог, обговорюються політичні сили та кандидати, критикується влада, говорить про впевненість громадян в існуванні вибору. Виходячи з цієї передумови, формуються інші форми політичної боротьби в інформаційному просторі.
По-перше, якщо влада ставить себе під загрозу, обмежуючи свободу слова прямо: закриваючи інтернет-ресурси, перешкоджає роботі друкованих видань та телеканалів, тоді вона створює ілюзію свободи слова. На сторінках газет та інтернет-видань, в ефірі телеканалів, з'являється маса непотрібної інформації. Ця інформація може стосуватися не тільки «сільського життя жителів села Х». Це стосується і спеціально спровокованої владою суспільної проблеми, покликаної стати топ-темою всіх соціально-політичних дискусій. Якщо на більш підконтрольному політичним силам телебаченні головним способом створити ілюзію свободи слова виявляється перший спосіб, то в інтернет-просторі, як у більш «вільному», віддають перевагу другому.
По-друге, політична система сама ініціює власну «відкритість». Президент бере участь у громадських заходах на теми захисту свободи слова в країні; чиновників і депутатів зобов'язують вести власні блоги в соціальних мережах і на сторінках суспільно-політичних видань; приймаються закони, що забезпечують гарантії представникам медіа-ринку.
По-третє, головні учасники виборчих перегонів використовують третіх кандидатів для забезпечення власної більшості в парламенті. Ці кандидати в передвиборний період заповнюють медіапростір рекламою власного політичного продукту. Це підкріплює ілюзію вибору і ідею існування доступу до альтернативної інформації. Одним з критеріїв суспільства, яке застрягло в проміжку між авторитаризмом і демократією, є величезна кількість політичних партій. При існуванні кількох ключових гравців всі інші в певних умовах, при гарній фінансовій підтримці, з радістю забезпечать надійний тил для своїх анонімних меценатів. Хтось зіграє роль «нових», привертаючи до себе увагу нічийного електорату, хтось ідейно-близький до конкурентів відтягне у них частину «недовірливих» голосів.
Ось так я сприймаю передвиборчу інформацію і не буду підтримувати жодного кандидата який є частиною цієї єдиної маніпулятивної машини.
Політолог, експерт з виборчого процесу Юрій Шведа у коментарі Гал-інфо зазначив, що політична реклама є обов’язковим і невід’ємним компонентом всіх виборів. У розвинутому суспільстві вона є доповнення, яке дозволяє розкрити моменти політичної програми, акцентувати і донести до виборців найбільш значимі речі. Але в Україні вона перекриває відсутність програм та гасел кандидатів та партій.
За його словами, під час цієї виборчої кампанії не спостерігається серйозних концептуальних підходів, бачення того, як мала б жити країна: «В Україні на цих виборах реклама - це швидше елемент взаємних нападок, коли політична показуютьт недоліки конкурентів. Реклама перетворилася у елемент нечистих технологій».
Політолог зазначив, що така кількість негативу у політичній рекламі змушує виборця голосувати не «за», а «проти».
Юрій Шведа зазначив: зрозуміло, що така реклама виборцям вже набридла, адже головного повідомлення чи якого смислового навантаження вона в собі не несе.
«На Заході така реклама, яку демонструють у нас, є забороненою. Що можуть донести до виборця такі коротко хвилинні ролики? «Голосуй за мене, бо я такий добрий»? Ці короткі хвилинні ролики часто повторюються, вони місять елемент зомбування, а не розкривають зміст програмних засад партії чи кандидата. Звичайно, це зручно для запам’ятовування прізвища чи номера у списку, але що за цим стоїть? Можливо, хтось і розкриває свої програмні позиції на зустрічах з виборцями, але у нас політична реклама цієї функції не виконує», - розповів Юрій Шведа.
Підготувала Анна Новик.
Фото: vorobus.com
