Напередодні 69–річниці «Волинської різні» у Львові, у Галицькому дискусійному клубі «Митуса», зібрались польські та українські журналісти, громадські діячі, аби обговорити перспективи українсько–полького примирення в питанні «волинської різні». Дискусанти намагались знайти форму, аби це не перетворити на чергову дискусію ненависті між поляками та українцями.
«Щороку в цей час поляки згадують про «Волинську різню» і щороку це викликає напругу у польсько–українських стосунках. Чи можливе справжнє українсько-польське примирення? Політичні жести президентів, взаємна скруха церковних ієрархів, заклики публіцистів – загальної ситуації не змінили. А чи можна її змінити і за яких обставин?»,– такими словами розпочав дискусію історик, модератор зустрічі Володимир Павлів.
Головні дискусантами були український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї» Тарас Возняк та публіцист, журналіст «Gazeta Wyborcza» Марцін Войцеховський.
Першим висловився польський журналіст Марцін Войцехівський. Він наголошував на тому, що потрібно змінювати ставлення до трагедії і розглядати «волинську різню» у історичному контексті.
«Волинська трагедія» має бути якимось чином вирішена, але процес ускладнився і затягнувся на 20 років. Це не повинен бути односторонній процес», – сказав він.
«Не треба створювати міфів, що це питання цікавить поляків та польські ЗМІ. Ця тема не викликає якось особливого зацікавлення у поляків. Якщо бути відвертим, більшість поляків це питання не цікавить. У 2008 році було проведено соціологічне опитування, 41% поляків взагалі не знають, що це таке. Так що це міф, що поляки переживають за ці події», – додав журналіст.
Втім, він зазначив, що з іншого боку є група людей, які мешкали, або яких переселили з Польщі, і їх це питання особливо цікавить, ці громадяни і потребують допомоги.
Войцеховський також спробував спростувати міф про те, що поляки хочуть, аби українці вибачились.
«Я думаю, ці часи вже пройшли, бо людей, які це пережили, і які ще пам’ятають про ці події, залишилось дуже мало», – наголосив він.
Окрім того, журналіст наголосив, що для історії є дуже важливий контекст: «Коли починаємо говорити про історію, потрібно згадувати про контекст. Контекст є дуже важливим для розуміння того, що відбулось. Ми повинні розмовляти про це, давати висловитись іншим сторонам, і бути обережними, бо інколи ситуація може вийти з-під контролю».
«Останнім часом, люди не дуже цікавляться історією, їм легше просто поділити на чорне та біле. Це такі часи», – додав Марцін Войцехівський.
Далі дискусію продовжив український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї» Тарас Возняк.
«Десять років тому, ми дискутували щодо цієї історичної події, навіть видали книгу. Чи за цей час щось змінилось?... У польському дискурсі це перемога польської зброї над українцями, яких викинули з Польщі. В українському – української зброї над поляками, яких викинули з України», – сказав він.
«Потрібно зробити вся для того, аби задати словесний фон, тон дискусії, тоді вже можна дійти до певних конкретніших речей. Коли у 2003 році ми запустили ту дискусію з фразами та формулюваннями, які допомогли осмислити цю подію, це вже був великий крок», – сказав Тарас Возняк.
Політолог наголосив, що перспектива входження України в цивілізований світ пролягає через примирення Польщі з Україною: «Коли ми, українці, приступали до осмислення трагедії, ми брали зразок німецько–польського примирення, і за тими поєднаннями стояла перспектива нашого входження в цивілізований світ в ЄС, в НАТО, та на сьогодні ця перспектива закрилась. Головне завдання, якому ми повинні протистояти, зміна дискурсу з теми ненависті. Це розчарування поляків в Україні, як у країні, яка спроможна на якийсь цивілізований розвиток взагалі, і в цьому питання зокрема».
Окрім того, Тарас Возняк похвалив українських політиків. «Все-таки якими дивними нам не видавались наші українські політики, у нас достатньо виважена політика. Леонід Кучма спромігся на важливий крок».
«Не варто заводити одну й ту саму пісню…Аби не перевернути удар зла проти себе»,–багатозначно сказав Тарас Возняк.
Втім, учасники зійшлись на тому, що українцям і полякам потрібно шукати більше спільного. Пам’ятати і святкувати ті історичні дати, коли українці і поляки допомагали один одному.
«Треба відзначити такий день, тих людей, котрі рятували поляків чи українців. Були ж не тільки ті, котрі різали, були й ті, які проявляли людяність», – наголосив Тарас Возняк.
Довідка:
Воли́нська траге́дія (пол. Rzeź wołyńska, «Волинська різанина») — обопільні етнічні чистки українського і польського населення здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині. Складова багатовікового українсько-польського протистояння на західноукраїнських землях — Волині, Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині. В традиційній польській історіографії тенденційно сприймається як етнічна чистка винятково польського населення; в українській — як «дія у відповідь» на звірства поляків щодо українських цивільних.
Причини:
Восени 1942-го німецька влада почала виселяти з території українсько-польського прикордонного коридору поляків і на їх місце вселяти німців і українців. У відповідь АК знищила кілька сот представників української сільської еліти. За це у липні 1943 року УПА почала каральні акції проти мирного польського населення.
Втім, початок конфлікту тягнеться ще з пацифікації 1930-х, зі зневажливих до українців заяв і дій польського уряду, обмеження у правах на освіту і створення окремих місць для українців у гімназіях, руйнування українських храмів. Деякі вчені вважають, що саме польський режим Пілсудського перший використав національний геноцид і перший створив концентраційні табори (концтабір Береза-Картузька). Після початку війни польський уряд у вигнанні видав декілька законів про знищення українців Волині і переселення на Волинь груп поляків з інших регіонів.
Підготувала Роговська Марія
Фото - istpravda.com.ua
