Спершу з`ясуємо дефініції. Термін «презумпція» означає припущення, що ґрунтується на ймовірності. В юриспруденції вживають поняття «презумпція невинуватості», за яким підозрюваного можна назвати злочинцем лише після відповідного рішення суду. Але якщо Всевишній не змилосердиться, а Верховна Рада вкотре бездумно проголосує, то найближчим часом почнемо повторювати в усіх відмінках ще й якусь презумпцію правоти. Ой наплачемося!
Згадую всує Ім’я Господа, бо крім заповіді, що цього не дозволяє, є ще й прислів’я «Як тривога – то до Бога». А переживаю з приводу того, що міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков анонсував тривожну законодавчу ініціативу. Він пообіцяв запропонувати увазі профільного комітету Верховної Ради пакет законодавчих актів. А там, поміж іншого, йдеться й про «презумпцію правоти поліцейського». Оскільки раніше ми з таким дивом не стикалися (правоохоронці лупили громадян і без спеціального закону), то треба дещо пояснити. Тільки хто ж це зробить краще від самого Арсена Авакова? А він у мережі «Фейсбук» розтлумачив усе дуже просто: «Імператив презумпції правоти поліцейських повинен стати соціальною нормою! Спочатку підкоряйся поліцейському – потім оскаржуй!»
Отже, маємо погляд на проблему з дзвіниці громадянина начальника. А є ще й ми – поспільство. Отож, пропоную свій імператив у вигляді творчого припущення. Сигаретний мундштук у моїй руці здається «копу» пістолетом. Тому він на законних підставах кладе мене макіяжем у калюжу, безцеремонно обмацує малодоступні місця і в кайданках доправляє у відділок. Згодом, після кількох дзвінків кращої у Європі захисниці знедолених журналістів Дуні Міятович пану міністру, він може й вибачиться. Через «Фейсбук». Принагідно похвалившись успішною реформою правоохоронних органів і вкотре повторивши, «якщо хтось говорить, що стара міліція нічим не відрізняється від оновлюваної Національної поліції України – той лукавить або відпрацьовує гонорар». І цим завдасть мені ще однієї образи. Бо я так гонорар не відпрацьовую. І не брешу, начебто нічим не відрізняється! А однострої, а значки, а новенькі «тойоти», а піар? Що ж стосується оскарження, то сподіватися він репресивних органів сатисфакції за образу та приниження може лише безнадійно наївний. В житті воно все набагато суворіше.
Картинка з натури № 1. 1996 року за підозрою у скоєнні низки тяжких злочинів затримали ні в чому не повинного мешканця міста Городка Львівської області 26-річного Юрія Мозолу. Оскільки він не признавався в тому, чого не чинив, з нього почали «вибивати правду». Доки не замордували. А незабаром упіймали справжнього серійного маніяка-убивцю на прізвище Онопрієнко. Ось така «презумпція»!
Вже чую гнівні заперечення. Мовляв, 96-й рік, ще живий дух «совка». Далі – ярлики. Скажуть, що я проти реформ, відпрацьовую гонорар і взагалі агент Москви. Тому перегорнемо цю сторінку. І перенесемося на 20 років вперед. Такий термін прийнято вважати часом, протягом якого виростає нове покоління. Вже не «совкове». Отож…
Картинка з натури № 2. Наприкінці цього літа у райцентрі Криве Озеро на Миколаївщині кілька поліцейських жорстоко побили, а потім застрелили з травматичного пістолета притул 31-річного Олександра Цукермана. Вище керівництво когось там позвільняло, не прикривати своїх обіцяло, а хто покараний? Присудили запобіжний захід у вигляді утримування від вартою. Справа, де докази нагорі, а свідки палають бажанням сказати все, що думають про нелюдів, досі чекає суду. Чи чекає, доки емоції вляжуться, а біль рідних притупиться? Ось така правота…
Хоча, хто його знає… Може ми, пересічні громадяни, як завжди чогось не розуміємо, забагато хочемо. Тоді цікаво, чого хоче пан міністр Аваков від нас. Ну, тут йому респект за конкретність, бо виразно сказав, що чекає «добровільної згоди громадянина довіряти поліцейському, якого він найняв для захисту».
Чесно признаюся – не маю довіри ані до силових структур взагалі, ані до нової поліції зокрема. І можу пояснити чому.
1. Будь-яке місце, що дає владу над людьми і можливість нетрудових доходів, завжди буде притягувати до себе не лише аферистів та пройдисвітів, а й злодіїв та бандитів. Місцями навіть садистів та психічно неврівноважених. Тому всі вони будуть прагнути потрапити до числа правоохоронців, але не щоб охороняти наші з вами права, а щоб зловживати правами своїми. Тому при відборі кадрів потрібне дуже суворе сито з бригадами психологів, аналітиків. А ще – з участю широких кіл громадськості, яка повинна мати право, як наймач, виганяти без усілякої презумпції невинуватості та пояснень того, хто тієї довіри не викликає.
2. Мені не подобається слово «поліція» хоча б тому, що його раніше прийняли в Росії. Копіюванням нічого справжнього не створимо. Наскільки гоноровіше звучить «жандар-р-рмерія». Та врешті не у назві справа! Від одного перейменування міліції в поліцію «менти» автоматично у «копів» не перетворяться, бо душа залишається «ментовською». Ця реформа невдала, бо поспішна.
3. Не можу пригадати дня, щоб не потрапила на очі новина на кшталт – поліцейський взяв хабаря, або «кришував» розповсюдження наркотиків, або збив пішохода, або розбив «тойоту», або… Все зрозуміло (див. пункт 1).
4. А от тут доведеться зробити маленький відступ. Прочитала днями в інтернет-газеті «Українська правда» деякі одкровення глави Нацполіції Хатії Деканоідзе. Вона теж говорила про презумпцію правоти. В тім числі й таке: «Спочатку треба підкорятися, виконувати всі вказівки, які вам дає поліція, а потім ми будемо вже розбиратися через прокуратуру і суд, що трапилося».
Все! Як мовиться, коментарі зайві. А користувачі інтернету так не вважають. Цитую коментар, що його дав якийсь taras_bg: «Українці досить наглий народ і йому властивий правовий нігілізм, тому щодо них повинні бути жорсткіші повноваження поліції ніж сьогодні. Інакше самі себе перестріляємо та задавимо на дорозі. Я за збільшення повноважень поліцейських і за те, щоб вони стріляли на випередження в бидлопорушників, незалежно від того, ватники вони чи вишиватники». Найімовірніше, чоловік страждає комплексом національної меншовартості. Але це його проблеми. А наші в тому, що через такий «глас народу» введуть справжню презумпцію безкарності. Тоді багатьох перестріляють. У тім числі й тих, хто себе не відносить ні до «ватників», ні до «вишиватників».
Та найголовніше, зверніть увагу на системну похибку. З одного боку, «досить наглий народ» українці. А хто з іншого, хто ті, які повинні стріляти на випередження? Їм що, не властивий правовий нігілізм? Можливо, пан taras_bg натякає, що у нас і цілим міністерством, і окремо взятою поліцією за дивним збігом обставин керують представники Кавказу? А там народ гарячий!..
Я чомусь помилково вважала, що пані Хатія Деканоідзе колись керувала у Грузії поліцією. Інакше, чого б її поставили очільницею нашої? Але засумнівалася, коли прочитала ось це: «Якщо всі будуть говорити, що думають, коли спілкуються з поліцією, так ми не побудуємо правової держави». Самий що не є правовий нігілізм. От і заглянула у «Вікіпедію». Там написано, що була вона якийсь час ректором поліцейської академії. Пам’ятаєте багатосерійну одноіменну кінокомедію? А найвища посада на батьківщині – міністр освіти і науки. Ну, тоді як дама освічена, могла б швидше вивчити нашу державну мову!
До слова, там же у «Вікіпедії» глянула, що пишуть про Арсена Аракова: «За даними журналу «Фокус» на 2012 рік, займає 70 місце у списку найбагатших людей України зі статками у 189,0 мільйонів доларів». А що, це ідея! Хай буде презумпція правоти. Але в законі написати, що коли поліцейський виявиться неправим, то пан міністр заплатить скривдженому громадянинові мільйон доларів компенсації за моральну травму. Чи думаєте, що надовго тих його грошей не вистачить?
Дарина Мур.
