Слухай онлайн
Політика

Президент між Зеленським, Порошенком та Голобородьком

Протягом останнього тижня Україну найбільше сколихнули заміна уряду Гончарука на уряд Шмигаля, звільнення голови ГПУ Рябошапки, а також наслідки цих змін для економіки та війни на фоні коронавірусу.
Ілюстрація www.radiosvoboda.org

Режим Ахметова-Коломойського замість режиму Пінчука-Коломойського

Головною дилемою позачергового засідання парламенту і наступних місяців для президента є питання: залишитись «Зеленським» чи врешті стати «Голобородьком»? Зеленський у своєму вступному виступі у парламенті міг покращити свої рейтинги. Та його виступ нагадував не стільки «Голобородька» та лише частково Зеленського, скільки «стиль Порошенка». І мова не про рукостискання між Зеленським і Порошенком. Відсутність визнання ключових помилок, зокрема, своїх та загальноподаткових. Створення враження про деякі неіснуючі перемоги і видача деяких токсичних рішень за перемоги. Замість обіцянок серйозних реформ постали традиційні «соціальні мантри». Замість гострого і радикального виступу було послання у «старому стилі» з лише малими вкрапленнями його стилю (про посадки і про провину). Зе намагався перекинути відповідальність на усіх, включно з народом, бо не раз натякнув «в нас все так гарно, а людям усе мало». Насправді ж, люди вже десятки років хочуть базових речей, а кожна нова влада спочатку обманює обіцянками на виборах, а потім шукає винних і причини не виконувати обіцяне. Так стається, коли нема суверенної влади з суверенною командою та політикою. Її визначають або з геополітичних центрів, або певні олігархи.

Чому ж насправді звільнили уряд Гончарука? Президент настільки розхвалив уряд Гончарука, що зробив його звільнення з своєї сторони не цілком логічним, хоча Гончарук і більшість його міністрів втратили посади цілком заслужено. А мова про, до прикладу, автора репресивного медіа-законопроекту Бородянського, міністрів скандально-неприйнятних заяв Соколовську, Новосад та Милованова. Попередній уряд звільнили не лише через секторальні провали у окремих сферах відповідальності уряду (падіння промисловості та сповільнення економіки, невиконання бюджету, невирішення тарифних та соціальних проблем, преміальні скандали, неподолання контрабанди, кризу у вугільній галузі і так далі). Перша причина звільнення Гончарука для Зеленського – це вирок у 6% підтримки серед українців. Гончарук тягнув рейтинг Зе до низу. А низький рівень підтримки – це наслідок не лише економічних, але інших провалів. Друга причина – демарш-шантаж Гончарука в сторону Зеленського. Після «плівок Гончарука» він став «профаном», «кульгавою качкою», до якої президент втратив довіру. Далі виникла конфліктна ситуація щодо «Центренерго». А потім Гончарук ніби-то намагався тиснути на президента з метою залишитись на посаді через ЗМІ і через МВФ. Він звільнений, у тому числі, по тій же причині, що і Богдан. Зеленський не терпить некомандної гри і відсутності належної лояльності. Гончарук не хотів йти у відставку, пручався, торгувався. Його заставили в неї піти. А те як Гончарука захищали в опозиції викликає питання: а це був уряд Зе?

Заміна уряду Гончарука на уряд Шмигаля з огляду на персональні склади їх Кабмінів означає, як видається, зміну уряду Пінчука-Коломойського на уряд Ахметова-Коломойського. Яскравим підтвердження «пріоритетів» президента є те, що він залишив в уряді Авакова, але звільнив найбільш успішного міністра, Дубілета (хоча шанси на повернення є). Не дивно, що дехто одразу, а дехто в останній момент відмовився увійти в «уряд вакансій», бо все менше людей хоче асоціюватись співпрацею з «зеленими». В умовах економічної кризи уряд вперше опинився без економічного блоку посадовців.

Чому саме Шмигаль? Окрім професійності, чиновницького досвіду та лояльності? А Ви впевнені, що так багато людей хочуть стати прем’єр-міністром України у сьогоднішніх умовах? Коронавірус майже запустив нову світову фінансово-економічну кризу, українська економіка в поганому стані і без всяких вірусів, зовнішній фон у США, Європі та на Близькому Сході не обіцяє жодної стабільності, політична турбулентність в олігархічній Україні зашкалює. Тому і складно з «урядовим кастингом». Багатьох нормальних і професійних людей подолає страх. Вже не кажучи, що багатьох нормальних і професійних у владі та уряді ніхто не чекає. А от «старі» чи «олігархічні» кадри завжди раді. Звичайно, якщо домовляться разом з «покровителями» про зручні для себе умови. Тому й гуляли такі прізвища як Тігіпко, Хорошковський і їм подібні. А відсутність в кандидатів політичних амбіцій для Зе йде їм у плюс. Зе боїться зростання політичних конкурентів, а тому обирає менш яскравих. Бажано без партії з регіональною структурою, фракцією та медіа. Тігіпко ж хотів «карт-бланш» на самостійний підбір уряду, який, звичайно, не отримав.

Лише за одну рекордну добу новий прем’єр-міністр Шмигаль напрацював на шквальну критику. На першій же телепередачі заявив, що потрібно подавати воду в окупований Крим. Тобто публічно підтримав цілком проросійське рішення, що йде в розріз не лише з національними інтересами України, але з нормами міжнародного права. Може то незнання ситуації, а може зла воля. Пізніше його фейсбучне тлумачення власної заяви не виправдовує. Поганий початок. З звинувачень, зашкварів та сексистських заяв.

На жаль, на заміну зашквареним новим прийшли зашкварені старі? Це зовсім не те, що обіцяв Зе на виборах. Це зовсім не той «соціальний lift». Тепер замість зашкварів «часів веселого самокату» прийдуть «нудні скандали по-старому»? А спроба позначити суб’єктність держави через звільнення від так званих «соросят» обернулась тим, що українська суб’єктність вкотре потрапила в черговий олігархічний консенсус та капкан. Десуверенітет західних партнерів та дружніх до них олігархів замінили на десуверенітет Ахметова-Коломойського. Саме це демонструють консолідовані кадрові голосування «слуг». І не треба тут приплітати Кремль. Чемодани з грошима просто переїхали до інших. На новий уряд звалилась купа проблем. Не факт, що він протримається довго. Та й багато буде залежати як на звільнення «своїх» відреагують у МВФ, особливо, якщо новий уряд «загубить» законопроект про заборону повернення «Привату» екс-власникам. Судячи з заяв Шмигаля, суттєвої зміни економічної політики окрім «латання дірок і прибирання» не буде. Зміни векторів і радикальних реформ знову не буде. Хіба буде зупинений другий етап впровадження медичної реформи. На фоні Гончарука це може і виглядає непогано в професійному сенсі, але явно не те, чого потребує країна. Зеленський не провів повноцінного кадрового очищення команди, незважаючи на майже повну заміну уряду. Поки це напівзаходи, політична косметика. До неї, до речі, потенційно планують додати і відставки в НБУ та на митниці.

Хоч і цікаво спостерігати як прискорення конституційного розгляду люстраційного закону співпало з чутками про можливе призначення недолюстрованих та екс-регіоналів до «нового» уряду, але поки теза про «контрреволюцію Януковича» виглядає натягнутою маніпуляцією. В уряді Шмигаля функціонерів часів Януковича не більше, аніж в часи Гончарука, хоча це призначенці часів Януковича значно вищого рівня (як от медичний міністр). До речі, людей часів Порошенка в уряді Шмигаля теж менше не стало. Ідеологічних тормозів в Зе-команді як не було, так і нема. Як і в попередніх влад. Але загроза є і зростає. І за все це новий уряд мають право критикувати явно не всі, якщо послідовні. Принаймні, не в «ЄС» і «Голосі», що до «кадрів Януковича», як видається, вибірково чутливі. Та якщо «ЄС» хоч до кінця відстоювали позицію, то «Голос» знову слабко «втік з поля бою».

Електоральна ситуація у Харківській області свідчить про умовність багатьох публічних політичних поділів. Кандидатка від «Слуги народу» в нардепи зняла свою кандидатуру на виборах … щоб підтримати екс-голову ОДА від Порошенка… що зараз, як кажуть, наближена до партії Медведчука? Новина, яка каже сама за себе. Одразу розставляє крапки на «і» у так званих протистояннях. Ідеологічний «стриптиз» ключових гравців показує, що «під одягом» нічого нема. Одна велика «політична родина», яка розігрує вистави.

Президент взявся посилювати свій вплив на силовиків та правоохоронців

Звіт силовиків-антикорупціонерів у ВРУ виглядав формальністю. Усі вони не забезпечують потрібного країні результату, а тому розгляд відставки кожного з них є можливим, але по закону. Саме вони за своєю, або не своєю волею не реалізували гасло «саджати будемо». Але тут питання ще «у повітрі», бо Захід все ж намагається деяких захистити. Якщо Генерального прокурора Рябошапку не відстояли, то по НАБУ ще йде робота. Президент взявся посилювати свій вплив на антикорупційно-правоохоронні органи, що знаходяться у «вільному плаванні» та взаємних конфліктах.

Генпрокурора Рябошапку відправили у заслужену відставку. Особливо після того, як він зневажливо втік від запитань депутатів. Мало бути хорошим хлопцем і мати підтримку хороших хлопців. Українське суспільство вимагає конкретних результатів і гальмування ключових підозр не серед них. Тому питань є більше не до тих, що підтримали це звільнення, а до тих «слуг», що це звільнення не підтримали. Їх саботаж в інтересах політичних опонентів Зеленського влаштовує? Влаштовує гальмування розслідувань «по ділу»? Інше питання: а чи буде замість Рябошапки хтось кращий? Навряд.

Після кодових слів спікера парламенту «прошу голосувати» стало зрозуміло, що голосування було вільним-безпримусовим, або Зеленський не захотів «відкрито палити» свою позицію. Хоча напевно Зе і Єрмак повноцінно до цього всього доклались. Тепер замість 100% свого Генпрокурора №1 буде 100% свій Генпрокурор №2, який, швидще за все, переведе Порошенка з статусу «свідка» на «підозрюваного». І буде більше слухати Офіс президента, аніж Західні посольства. Зараз говорять про «слугу» Іонушаса як кандидата. Але осад від голосування по Рябошапці залишився. У тому числі і тому, що «страусина» позиція деяких посилює вплив «ОПЗЖ».

Цікаво, що відставку вже екс-голови ГПУ у «Слузі» не підтримали нардепи Богдана, деякі нардепи груп Разумкова, Павлюка і, звичайно, група «соросят». Що співпало з позицією «ЄС», «Голосу» та інших, яких позиція Рябошапки щодо деяких підозр політично влаштовувала. Це важливий «розкол» у команді Зеленського. Він спричинить потенційні політичні конфлікти з «соросятами» у «Слузі» та екс-членами команди Зеленського як Гончарук, Богдан, Рябошапка. Відомо, що усі вони не тільки тісно спілкуються, але й можуть стати частиною політичних альтернатив, власних чи запропонованих іншими олігархами. Вже не кажучи, що блокуюча меншість у 70 голосів може поховати монобільшість.

Фракція, що після відставки Богдана і приходу Єрмака, не факт, що далі буде така дисциплінована поза планкою у 180 голосів «за» без рівномірного та колективного олігархічного «підгодовування». Чого тільки вартують «хитання» Разумкова, випадкові заяви Арахамії та «ходіння на межі зради» з «коломойськими», що продовжують то гучний, то тихий внутрішній саботаж. Чого тільки вартує тиск, який відчувають «слуги» і від падіння рейтингів, і від фізичних погроз в регіонах. Складно буде фракції без лідерського ядра та якісного кістяка. У фракції міксу пихи та образ з сепаратними настроями.

Наступним на порядку денному буде звільнення директора НАБУ. Оскільки зараз пряме кадрове рішення було б цілком незаконним, то новий формат режиму Зеленського вирішив піти шляхом зміни закону про НАБУ. У закон спробують внести норму, що особа з «реєстру корупціонерів» не може очолювати Бюро, а тоді вже спробують звільнити Ситника. Цей законопроект вже внесений в раду двома нардепами фракції «Слуга народу». У парламенті сам Ситник натякав, що його звільнення лобією Коломойський через прогрес у справах щодо «Привату» і «Укрнафти», хоча звільнення Ситника сьогодні може хотіти ширша олігархічна коаліція і Офіс президента. І не лише в Україні.

Кадрові ротації напряму впливають і на економіку, і на війну

Комусь може здатись, що зміна складу уряду мало пов’язана з загальними економічними перспективами чи майбутнім мирного врегулювання на Донбасі. Хоча ці речі можуть бути дуже взаємопов’язані. «Зачистка соросят» може призвести до погіршення стосунків з Заходом та МВФ. Погіршення економічної ситуації може змушувати владу ще більше педалювати врегулювання на Донбасі, щоб забрати цей величезний тормоз для економічного зростання. Прискорення мирного врегулювання за межами «червоних ліній» може спричинити посилення протестних акцій, адже російські обстріли, наступи, вбивства, репресії нікуди не зникли. В умовах падіння рейтингів це часто завершується спробами «закручувати гайки» через обмеження свободи слова (вже виникли проблеми з фінансуванням Суспільного та ATR) та зростання кількості політичних переслідувань. Ми можемо швидко втратити невеличкий прогрес, що відзначили у Freedom House. Тим більше, якщо при владі найпотужніші і безпринципні олігархи країни. І все на фоні суперечливих податкових, земельних (проти ринку землі 72% українців), децентралізаційних питань. І все на фоні коронавірусу (вже є перший випадок в Україні і це лише початок), виборів у США та інших загроз. Важкі часи. Дуже важкі часи.

Олексій Роговик,

політичний експерт та голова аналітичного центру Free Voice IAC,

спеціально для «Гал-Інфо»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...
");