Рев турбін, тонни пилюки, хмари диму. Атака танкового батальйону, що іде розгорнутим строєм, – це велично і страшно водночас.Бо панцирники готові стерти все на своєму шляху.
Це видовище, яке не залишає байдужим. 40-тонні машини широкою лінією наближаються швидко й невідворотно. Дрижить земля. Мерехтить гаряче повітря. І «до повного щастя» об’єкта атаки, повітря розсікає у прицільному піке пара штурмовиків-бомбардувальників. Саме така драматургія супроводжувала масштабі маневри, що відбулися в районі операції Об’єднаних сил.
Сценарій – абсолютно життєвий. Ворог порушує перемир’я, обстановка стає критичною, необхідно терміново задіяти резерв – важке озброєння і техніку, які, відповідно до Мінських домовленостей, перебувають у місцях відведення.
Ми повинні бути готові до будь-яких дій ворога і, поки обстановка дає час, зробити все, щоб мати можливість виконувати завдання і максимально, наскільки це можливо, зберегти життя воїнів, – наголосив Олександр Сирський.
Маневри тривали три доби. Офіцери штабу висунулися в умовлені місця зі спеціальною технікою. Військові одразу налагодили зв’язок, розгорнули та замаскували пункти прихованого управління. Зробили це настільки майстерно, що наша група журналістів, маючи завдання зняти етап планування бойових дій і докладні інструкції щодо маршруту, далеко не одразу знайшла локацію. Попри те, що мозковий центр майбутніх бойових дій розмістився у віддаленому від цивілізації місці, зв’язківці швидко налагодили обмін інформацією. Зокрема графічною та відеофайлами.
Ми так до кінця й не були впевнені, що рухаємося в правильному напрямку, поки, наче з-під землі, перед всюдиходом не виріс наряд-секрет. Після перевірки підрозділ охорони показав дорогу. У розгорнутій на базі спецавтомобіля операційній залі монітори показували основні дані про умовного противника й поточні новини…
Не менш динамічно і ефективно діяли бойові частини. Вони пройшли нічний багатокілометровий марш на штатній важкій техніці й замаскувалися в очікуванні подальших завдань. Утім відіспатися хлопцям і дівчатам не довелося: треба було розгорнути зв’язок, налагодити розвідку й бойове забезпечення. Будь-який військовий підрозділ, виконуючи завдання вищого органу управління та діючи в координації з іншими складовими, водночас є самостійною бойовою одиницею, здатною забезпечити власну автономну життєдіяльність та безпеку. В районі військових дій, навіть якщо йдеться про умовний тил, усі ці навчальні питання відпрацьовуються по-бойовому. Від старанності й передбачливості кожного залежить життя – своє і побратимів.
Завдання штабу не менш складне. Це шахова партія особливого характеру, в якій передбачити все, здається, неможливо. Задача з багатьма невідомими: на підставі розвідданих розрахувати, де ворог і куди він може переміститися. Перехитрити, обманути противника, змусити силою прямувати в район, де не зможе ефективно прийняти бій. Спрямувати свої підрозділи туди, де їх не чекатимуть. Надати змогу розгромити візаві з мінімальними втратами.
Однак пересічена місцевість – не шахівниця. Щоб бойові машини і люди змогли досягнути кінцевого пункту призначення, слід подбати заздалегідь, які спеціалісти, засоби і техніка, де й у який час повинні перебувати.
Мінування з вертольотів
І ось, на третю добу безперервного руху та важкої праці воїнів, навчання підійшли до кульмінації. Складний військовий організм працював як годинник. Літаки й гелікоптери вийшли на злітні смуги та площадки. Танковий батальйон – на вихідні позиції. Інженерні підрозділи приготували техніку, щоби змінити, здавалося б, цілком стабільну реальність майбутнього поля бою.
Умовний противник окопався над водоймою на крутому березі-обриві. Штурмувати такий – даремна смерть людей і втрата техніки. Легка авіація вступила в гру першою. У справжньому бою її підтримала б ще й артилерія.
Важкі спеціальні повнопривідні вантажівки у високому темпі під’їжджають до вивченого розвідкою пологого схилу берега. З кузова злітають та розкладаються просто у воді елементи порома й маневрові буксири-човни. Техніка невибаглива і працює безвідмовно. Навіть під час артпідготовки та відворотних ударів із повітря спостерігачі умовного противника можуть помітити таку активність. Військові понтонери формують просто на воді гігантський пліт, здатний прийняти сотні тонн бронетехніки. Човни готують до буксирування, а інші спецмашини формують димову завісу. Взвод за взводом, танковий батальйон опиняється спочатку на поромі, а згодом – на протилежному березі. Переправа – складний і небезпечний етап, однак димом затягує практично всю водойму, тож прицілитися по підрозділах на переправі, чи навіть побачити їх – нереально.
Понтонери розуміють, наскільки важливо зробити свою справу швидко, а тому діють максимально чітко і злагоджено. Однак ворог передбачив імовірний шлях маневру й відходу. Якщо з фронту в нього обрив і водойма, ідеальні для фортифікаційних укріплень, то з тилу – рівнина, лісосмуги – чудова можливість відходити і маневрувати. Передбачаючи оточення з флангів і вірогідність удару «в спину», противник готується відійти на другий оборонний рубіж. Існує небезпека зустрічного флангового обходу. Нікого не влаштовують дії «на удачу», тому настає час сказати слово гелікоптерам Мі-8 армійської авіації.
Їхнє завдання – не ракетний удар чи доставка спецпризначенців. Крадучись близько землі, ховаючись за кронами дерев, вертольоти просто з повітря встановлюють мінні загородження. Тепер напрямок виходу з-під удару і агресивних дій у відповідь перекрито. Там, де ще хвилину тому важка техніка могла рухатися, – протитанкові міни. Хочеш – утікай. Але тільки пішки…
Поки є час і змога, треба готуватися
Перелаштовувати оборону в таких умовах практично неможливо. Шлях маневру відрізаний. І саме в цей момент із диму виходять розгорнутим атакуючим строєм танкові роти. Недалеко за ними їдуть бойові машини ППО. Важка броня сунеться на лівий фланг противника. Тоді можна здаватися або молитися. Найдорожчий ресурс – час – противник утратив.
Ворог вдається до останнього шансу – ввести в дію резерв і перегрупувати лівий фланг для зустрічного удару. Але і це передбачено – у гру вступають штурмовики Су-25.
Усвідомити, що це лише навчання, дозволяє відсутність вибухів і стрільби важких калібрів. Усе інше – по-дорослому. Синці під очима після недоспаних ночей у стратегів пунктів управління, накази по кабелях та радіочастотах зв’язку, втомлені, але задоволені після тридобового маршу танкісти, рішучі й швидкі понтонери. Пілотам доводиться іти за приладами, бо димова завіса – справжня. Атаку на умовного противника імітує цілком реальна бойова техніка й живі люди…
Навчання – це, передусім, важка робота. І фізична, і розумова. Некомфортні польові умови, високі навантаження, жорстка оцінка практичних дій. З іншого боку, для людей, які захищають державу під час війни, зусилля, витрачені на те, щоби стати професійнішими, безумовно варті результату.
Відповідаючи на запитання журналістів, Командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Олександр Сирський відзначив підрозділ понтонерів. Вони організували поромну переправу майже втричі швидше, ніж передбачають нормативи, жодного разу не порушивши заходи безпеки.
Володимир Патола, Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ
