Реформа з децентралізації влади досить активно розвивається на місцях, зокрема на Львівщині. Але цей процес бурлить на рівні сіл, селищ, містечок. Після фінансової децентралізації півроку тому жодних дій не спостерігаємо у великих містах. Вони ще не посіли відповідне місце у цій реформі. Про те, чи є у них перспектива та який їхній подальший вектор розвитку – розмова із Роман Брезіцьким координатором Львівського Євромайдану, експертом - волонтером Офісу реформ Львівщини.
Ви активний учасник процесу децентралізації на Львівщині, чому зосередились саме у цьому напрямку?
Вважаю, що реформа децентралізації є основною платформою для старту нової країни, для старту інших необхідних реформ. Це нові рейки, на яких буде їздити крайна у майбутньому. Розумію, що ми маємо не руйнувати, а будувати нову систему, знаходити конструктивні підходи. Довелось відбути багато зустрічей у різних районих центрах і селах Львівщини, процес запущений.
Тоді питання, яке хвилює чи не кожного львів’янина. Яке ж місце посяде Львів у цій реформі?
І справді нині основний процес децентралізації відбувається в регіонах, тобто на третьому рівні місцевого самоврядування - це село, селище, міста районного значення. Там цей процес бурлить.
Стосовно Львова та міст обласного значення – перший стратегічний крок відбувся. Це стосується бюджетної сфери, зокрема, завдяки змінам до Податкового кодексу, бюджет Львова значно зріс. Тобто місто цього року має бюджет чи не найбільший, за всі роки Незалежності. І навіть цього року із нього відбуваються вилучення коштів у держбюджет, себто реверсна дотація. Простіше кажучи, Львів тепер заробляє більше ніж витрачає - відповідно до пзапланованого бюджету. Але, звичайно, я вважаю, що Львів не має займати статус «міста обласного значення», він повинен мати вищий статус ніж є тепер. Сьогодні такий статус як Львів має Моршин, де 6 тисяч мешканців, Борислав, де більше як 30 тисяч мешканців... Це не правильно.
Як ви бачите, цей вищий статус? У чому це повинно виражатись?
Нині ведеться мова про те, що Львів має стати одним із семи чи шести повітових центрів. Тобто другий рівень місцевого самоврядування, котрий буде формуватись на умовному рівні районів. Повіти матимуть набагато менше функцій ніж мають райони. Власне, нині багато експертів бачать Львів як центр львівського повіту на рівні із Бродами, Червоноградом, котрі, ймовірно, стануть центрами повітів. На мою думку, це несправедливо. Львів – це місто, яке генерує ідеї, цінності, котре є основою для певних україноцентричних витоків, націєтворення загальноукраїнського масштабу. Львів повинен мати умовний «підстоличний» рівень. Тому наше місто не повинен бути центром повіту, Львів повинен мати вищий статус – це може бути «місто-мегаполіс», «місто-мільйонник», «велике місто», що необхідно закріпити на законодавчому рівні. При тому Львів надалі лишиться центром області, яка згідно з новими термінами «децентралізації» перейменується у регіон.
Ви вважаєте, що наше місто може претендувати на додаткові повноваження і чи готове місто до такої відповідальності?
Власне, розмов нині про це ведеться мало, і це тому, що в Україні кілька міст претендує на виший статус, для цього необхідні зміни у законодавчому полі, а саме йдеться про зміни до податкового, бюджетного кодексів, а це багато роботи. Але ми повинні однозначно про це говорити.
Тут є одна проблема. Вищий статус міста варто було б зіставити з містом-мільйонником. В даному випадку у нас є Харків, формально Донецьк, його теж потрібно враховувати, Дніпропетровськ, Київ, Одеса і Львів, який майже дотягує до мільйона за кількістю жителів. Але ми розуміємо, що місто-мегаполіс повинно визначатись не лише кількістю мешканців, а й місцем у соціально-економічному, культурному та історичному плані. Тому я впевнений в тому, що Львів однозначно претендує на вищий статус, оскільки його соціальний капітал повіністю відповідає неформальному статусу столиці Західної України.
А які переваги такого статусу? Що таке «мегаполіс» з цього погляду?
Цей статус не повинен творити окремих території, а лише додати повноваження до існуючих. Зокрема, у Львові можуть бути наявні офіційні дипломатичні представництва, можуть проводитись заходи загальнодержавного рівня, урядові телекомунікації , створені, можливо, на базі чинної ТРК, міський телерадіоканал. Ці міста повинні отримати ширші можливості щодо створення вільних економічних зон залежно від своєї специфіки. Ці міста повинні мати окремі програми у Державному фонді регіонального розвитку - на фінансування стратегічних проектів державного значення.
Далі. Особливо змінюється статус міського голови, зокрема, він повинен мати право брати участь у розробіці законів, бути присутнім, за згодою, на засіданнях Кабміну, бути учасником розробки Президентських та різних урядових розпоряджень. Пропоную навіть створити при Президентові окрему дорадчу групу із мерів міст-мегапоілісів. Також державні установи на територіях міст повинні бути політично підзвітні мерії, котра матиме на них бехпосередній вплив. Тобто мер матиме доступ до інститутів різного рівня – від державних установ до військових частин.
Відтак, необхідно передбачити зміни до Податкового кодексу - для міст мегаполісів, зівставивши надходження Києва (столиця, як відомо, має окремий статус) із повноваженями міст обласного значення. Як наслідок, ці міста мали б доотримати кошти від видачі ліцензій щодо виготовлення, продажу, імпорту, експорту різних видів спиртів. Ще одним важливим моментом, хоча не ключовим, є отримання десяти відсотків податку на прибуток підприємтв – юридичних осіб.
Як тоді зміниться життя Львова?
Процес практичного перетворення у статус мегаполісу буде довгий. Я прогнозую «децентралізацію офісів» приватних компаній та фірм, і це знайома нам європейська практика, де історичні центри заповнюють туристи, а офіси чи адміністративні установи винесені в інші зони. Звичайно, що відбудуться зміни в транспортній сфері та будівництві. Можуть відбутись стратегічні зміни у приміській зоні на основі спільних програм розвитку, насамперед в інфраструткурній сфері. Звичайно, значно зросте інвестиційна привабливість міста. Окрім того, багато процесів тривають вже, наприклад передача повноважень архбудконтролю на місця, проголосований закон у першому читанні про муніципальну варту.
Я б хотів, щоб галичани перестали мислити «містечковими» підходами, і впевнено жартувати, що Львів - це велике село в Пустомитівському районі, а навпаки розуміли, що живуть у статусному місті, зокрема у формальній площині. Я прогнозую, що це змінить на краще поведінку безпосередньо мешканців Львова, що вплине на його розвиток. Бо ми творимо наше місто, а не навпаки.
Що буде з приміською зоною, можлива розбудова агломерацій?
Все таки «місто – мільйонник» повинно працювати над створенням агломерації, тобто певної системи населених пунктів, котрі тяжіють до нього. Місту необхідно мати спільну програму соціально-економічного розвитку з населеними пунктами приміської зони, щоб було спільне розуміння – як розвиватись. Тут важливо, щоб не був знову використаний принцип «моя сорочка ближча до тіла». Натомість має бути застосований державницький підхід з проекцією на те, що Львів має збільшуватись, зокрема у географічних межах. Можливо, такими підходами буде вирішено спільні проблеми, найбільшою з яких є Грибовицьке сміттєзвалище. Тим більше, що у найблищі роки будуватиметься концесійна дорога Львів – Краківець, яка «замкне кільце» приміської зони Львова.
Також у приміській зоні, в процесі децентралізації, повинні бути створені сильні, об’єднані інфраструктурно спроможні громади - сателіти, з метою зменшення соціального тиску на Львів. Скажімо, нині багато батьків з приміської зони привозять своїх детей до садочків у місті, а ми знаємо, яка з цим проблема, те ж саме стосуватиметься й шкіл. Адже за новим бюджетним законодавством, дитячі садки утримуватимуться з місцевих бюджетів, а школи матимуть пряму субвенцію з держбюджету, розраховану на одного учня, що приписаний на території. Тому освітнім закладам міста не буде цікаво утримувати дітей, що приїзджатимуть з інших території, оскільки не за це їм не платитимуть. Хоча до такого порядку практично дійти буде надто важко.
А що буде з містами, що практично інтегрувались у Львів, - Брюховичі, Винники, Рудно?
Закликаю мешканців цих населених пунктів бути пильними, оскільки теоретично на протязі кількох років їхні ради можуть спробувати розпустити, бо децентралізація не передбачає принципу «ради в раді». І це проблема, оскільки вже сьогодні вони, ці селища, користуючись із свого місця розташування, стали багатими, вони мають землю, тому логічно не хочуть повного об’єднання зі Львовом.
Також слід мати на увазі, що ми чекаємо у найближчі місця на прийняття закону про «Територіальні органи самоорганізації населення». Останні можуть перебрати на себе певні функції органів місцевого самоврядування та виконачих комітетів. Але це має бути прописано у положенні самоорганізованих органів. Це можуть бути вуличні, квартальні, районні комітети у місті. При цьому вони мають бути затверджені, якщо говорити про Львів, на сесії Львівської міської ради.
Чи закон про міста-мегаполіси не спричинить створення «квазістолиць» чи відцентрових тенденцій?
Навпаки, це стимулюватиме розвиток Львова і плюс сорок кілометів у радіусі - територія швидшого і продуктивного розвитку. Львів’яни просто займуть своє належне місце. Статус «міста-мегаполіса» - це природній етап розвитку міста і стимул для створення нових суспільних віянь у розбудові країни. А Київ і надалі залишиться містом-героєм, але наголошую, містом-героєм української, а не радяснької слави, повноцінною столицею, а великі міста тільки підтримуватимуть його статус як «молодші друзі». Це також створить сильні регіони, оскільки вищий статус міст тільки посилить і мобілізує контакт з центром, який стане більш продуктивнішим і кращим, зважаючи на отримані додаткові повноваження.
Розмову вела Христина Гапонюк, журналіст.
