Протягом останнього тижня Україну найбільше сколихнули конфлікти довкола розведення військ у Золотому, газового шантажу України, інвестиційного форуму в Маріуполі та економічних ініціатив влади, скандалів навколо ТОП-корупції та «повії у смартфоні» в Раді.
Розведення військ як технічний крок чи «розведення» України?
Тиждень в Україні почався з скандального відео. Спочатку було коротке, де президент Володимир Зеленський у досить жорсткій і зневажливій формі спілкувався з добровольцем у зоні ООС. Потім з’явилося повне відео і стало зрозуміло, що перше було дещо вирізане з контексту.
Якщо переглянути повне відео діалогу з Зеленським у Золотому, то видно, що майже 90% розмови - культурне, живе і виважене спілкування. З конструктивним обміном поглядами. Якого у попередні періоди формальностей, примусів і наказів не практикувалось. Але далі йде ще 10%. На підвищених тонах та з «зривом». Зеленський тут втратив контроль над собою у невдалій спробі продемонструвати силу, якої в нього нема. Непереконливо. Це не «ручні» нардепи-«слуги» і контрольовані урядовці чи чиновники. Так говорити з людиною у формі не можна будь-якій публічній особі. Незалежно від того, на кого ця людина може працювати і які цілі переслідувати.
«Розвіртуал» був корисний президенту. Він став ближче до реальності, але й поїхав не з пустими руками. Після розмови зброю з зони розведення сил вивезли, що відкрило шлях до початку процесу. Який нарешті почався і продовжиться у Петрівському. Розмови виявились краще за бійки та постріли.
Саме «дзеркальне» розведення – незначна, технічна та традиційна процедура на перших етапах будь-якого переговорного процесу. Це записано як пункт 2 у Мінську-2. Це вимога усіх учасників «Нормандського формату». І воно вже на рівні заяв відкриває шлях не лише до зустрічі, але до чергового раунду обміну полоненими, відкриття першого пункту пропуску на Луганщині.
Якщо окупанти спробують використати таке розведення для дрібного просування вперед, то це поставить «хрест» на переговорному процесі і виставить Росію винною у зриві «Нормандських переговорів». Це їй сьогодні невигідно. Протягом останнього часу Росія намагалась використати внутрішні протести та дії окремих добровольців у зоні розведення, щоб зірвати переговори, але публічно звинуватити у цьому Україну. В Україну заїхав черговий «гумконвой», постріли залишались регулярними у різних районах. Росія хоче підірвати санкції за наш рахунок. Але наразі не вийшло.
Поки що Зеленський перед міжнародними партнерами демонструє виконання технічних вимог, щоб на самих переговорах висунути низку ультиматумів до Росії. Леонід Кучма вчергове заявив, що «формула Штайнмаєра» не працює без умов безпеки аж до кордону. Українська сторона хоче навіть підняти тему Криму. Росія, швидше за все, відмовиться виконувати будь-які наші пропозиції, а, отже, усім буде очевидно, що саме Росія саботує процес. Так санкції можуть бути збережені. Тому зараз у Кремлі пробують проштовхнути ідею «плану Нормандської зустрічі», щоб виключили звідти питання Криму і щоб включити до нього погодження текстів законопроектів про місцеві вибори і особливий статус. Це і є для нас найбільш неприйнятний і небезпечний момент. Бо тоді технічне розведення військ на «дипломатичному столі» може завершитись «розведенням» України на неприйнятні «мінські» поступки. В Зеленського вже заявили, що якщо переговори будуть неуспішними, то буде реалізовуватись план Б: розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі. Але план Б Зеленського вже намагався втілити Петро Порошенко і отримав незгоду та спротив Володимира Путіна. Який тоді план В? Чи його нема?
Україна на сьогодні потребує професійної і виваженої дискусії, а не розбрату. Потребує ідей та альтернатив, а не намагання очолити протестні настрої. Звичайно, що в Україні є сили, які хочуть зірвати будь-які ініціативи Зеленського. Мова тут про маловірогідне коригування токсичного Мінську-2 у кращу для України сторону. Тому кількість провокацій зростає. Одна з найбільш неприйнятних – це заклики та роздуми про фізичну загибель президента. Неприпустима річ у європейській культурі. Перехід меж і моралі, і закону. Значно гірший за скандальну пісню «Кварталу» та «Хору Верьовки». Політичний і моральний компас не може вказувати лише в одну сторону.
Газове питання – «гиря на ногах» українських дипломатів
На нас насуваються чорні «газові» хмари. «Впав» останній запобіжник проти російського енергопроекту «Північний потік-2», бо Данія видала дозвіл на будівництво частини газопроводу на власному шельфі. Відчутний удар по і так не дуже вигідній переговорній позиції України у газових дебатах з РФ та ЄС.
Між Україною, Росією та ЄС тривають газові переговори щодо укладення нових газових контрактів. Ми хочемо «тривалих стосунків», а Росія «короткотривалих», бо втрачає інтерес до України через «Північний потік-2». Відлік до «напівсмерті» транзиту газу через Україну розпочався, а для нас мова про 3 мільярди $ втрат на рік. Шанси на такий бажаний для нас довгостроковий договір на постачання газу з вигідною ціною наблизився впритул до нуля, а тому вірогіднішим є тимчасовий «зимовий пакет» на російських умовах. Усі учасники переговорів змушуватимуть нас віддати одну з ключових зовнішньополітичних перемог останніх років і відмовитись від українських претензій в рамках судових процесів у Стокгольмі. Український «козир» у вигляді прийнятого у парламенті закону про анбандлінг (розділення) «Нафтогазу» щодо окремого оператора ГТС допоможе нам несуттєво.
Є ключовий неприємний момент. Вирішення «газової дилеми» розглядається в комплекті з питанням Донбасу. І це ще один удар по наших позиціях.
«Малий та середній українець винен завжди та платить замість олігархів»
Інвестиційний форум, що пройшов у прифронтовому Маріуполі, став яскравим маркером економічної політики Зеленського та його уряду. Потік гарних слів, гучних заяв, вишуканих обіцянок та футурологічних прогнозів.
«Україна – це Apple, що починає свій шлях у гаражі. Ленс Армстронг, якому поставили страшний діагноз», та? «Ніхто не збирається повертати Приватбанк колишнім власникам», та? Україна дійсно має відповідний потенціал. Якби вона була вільна від корупції, репресивної податкової політики щодо малого і середнього бізнесу та класу олігархів. Олігархів, що грабували і монополізовували різні сфери. Що були президентами. Що володіли «Приватом». Олігархів, що зараз разом отримують нові «плюшки» та кадрові призначення. До речі, велогонщик Армстронг, що здолав рак, згодом усі свої фантастичні перемоги здобув завдяки допінгу. Невдале Зе-порівняння.
За два місяці активної законодавчої роботи «зелена влада» дійсно багато зробила для бізнесу. Бізнесу транснаціонального-міжнародного та бізнесу олігархічного. Саме це можна помітити у більшості економічних законопроектів. Щодо приватизації, концесії, касових апаратів, ФОПів, запровадження ринку землі, податкової амністії, запуску приватників в космічну галузь, грального бізнесу. Нема у всьому цьому найважливішого для України – реальної економічної свободи для підприємництва, зниження податкового навантаження, дерегуляції державних органів. А саме економічна свобода є єдиним драйвером економічного зростання. І інвестклімат звичайно. А це реальна судова та антикорупційна реформи. Реальна деолігархізація та демонополізація, про які поки навіть мова не йде.
Лише після жорсткої критики у ЗМІ та соцмережах і перших протестів влада почала трошки здавати назад. Залишаючи основні репресії і замилюючи очі деякими поступками на словах (щодо ФОПів, ЄСВ, до прикладу). Курс наступу на менший бізнес та фермерів в силі. Та й населення теж. Де «кінець епохи бідності»? Що там з соціальними стандартами, зменшенням тарифів?
Справедливо відзначити, що цього тижня Верховна Рада прийняла низку потрібних і суспільно важливих закопроектів, зокрема: 1150 (що запроваджує штраф за перевезення дітей не в автокріслі), 2031 (що запроваджує соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю), 0869 (що передбачає безперешкодний доступ громадян до пляжів та узбережжя водних об'єктів, включно з морями, річками і т.д.), 2045-1 (щодо соціальних гарантій для учасників АТО, зокрема, добровольців), 0873 (щодо заборони на суцільну вирубку ялицево-букових лісів на гірських схилах Карпатського регіону), 2283 (щодо змін до бюджету в частині 1 мільярда гривень на зарплати шахтарям).
ТОП-корупція, поліграф, «повія в смартфоні», або show must go on
Правоохоронні органи продовжують відпрацьовувати поставлені завдання. З однієї сторони на них прямо тисне Зеленський, що вимагає результатів та «посадок». З іншої сторони деякі нові керівники, як от генпрокурор Руслан Рябошапка, вже встиг вступити у конфлікт з впливовими силами. Атака людей Ігоря Коломойського та Андрія Портнова на нього триває. Тому відкриття та просування гучних справ стає найзручнішим інструментом і виконання побажань президента, і самозахисту в очах суспільства.
За цей тиждень відчутні рухи відбулись у справах щодо: мільйонних транспортних схем Ярослава Дубневича, сумнівного призначення головою уряду Володимира Гройсмана, недекларування майна екс-головою НАЗК Наталією Корчак. Але деяким «вдається» цього уникнути. Раніше з країни поїхав Ігор Кононенко. Тепер до Ізраїлю виїхав Олександр Грановський.
У відповідь продовжуються спроби дискредитації голови президентського офісу Андрія Богдана. Мова і про скандал з звільненням з ГПУ Сергія Горбатюка, що вів розслідування проти Богдана. І про заяву Тетяни Чорновол до ДБР на Богдана та Портнова. Токсичність «КолоБогдана» зростає.
Голосування щодо Дубневича у парламенті політично було дуже показовим. Лише «Слуга народу» та «Голос» підтримали усі три постанови. І про зняття недоторканності, і про дозвіл на затримання, і про дозвіл на арешт. Усі інші фракції за два останніх питання дали по нулям. При цьому, до них долучились і депутати-«слуги», яких асоціюють з Коломойським. І це не дивно, адже Дубневич входить до групи, яку асоціюють саме з Коломойським. Тепер зрозуміло хто є прихильником реального зняття недоторканності, а хто ні. При цьому, в парламентському комітеті Ради депутати вкотре зняли з розгляду законопроекти щодо закриття питання з недоторканністю. Депутати її захищають не тільки в пакеті з Дубневичем, але в принципі. У низці законів. Позитивно, що депутати законом хоча б повернули покарання за незаконне збагачення та ввели цивільну конфіскацію корупційних активів.
Поліграфно-корупційний скандал перейшов у внутріпартійну площину. Після закритого засідання фракції «слуг» з президентом Зеленським відбулось «тотальне прощення». І «кнопкодави», і автори сумнівних корупційно-цукрових переписок в раді, і сумнівні дахувальники-поліграфники схем Антона Яценка, і спікер ефіру російських пропагандистів не будуть вигнані з фракції. Їх знову покарали словом. Зеленський остаточно підтвердив, що він або не здатен на реальні кроки щодо членів власної команди, або він банально таких питань не вповноважений вирішувати. У будь-якому випадку він демонструє себе слабким. У реагуванні на неймовірні зашквари у фракції він реагує блефом, який усі розкусили. Що робить будь-яка людина, якщо не отримує покарання за якісь свої дії? Вона їх повторює. Отже, Зеленський дав сигнал, що переходити корупційні та етичні межі нардепам фракції можна. А цей сигнал як інфекція швидко пошириться на усі ланки державного механізму.
До речі, в ході корупційно-поліграфного скандалу у «Слузі народу» дехто залишився непоміченим. По-перше, депутати інших фракцій, що також голосували за збереження схеми Яценка у комітеті. Мова про Ніну Южаніну з «Європейської солідарності» чи про Ігоря Палицю з групи Коломойського. По-друге, народні депутати попереднього скликання, що своїм голосуванням змін до Податкового кодексу запровадили цю схему. Тоді «за» голосували 109 нардепів з «БПП», 73 з «Народного фронту», велика група позафракційних, депутатські групи «Відродження» та «Воля народу». По-третє, а де правоохоронні ініціативи щодо самого Антона Яценка, «королеви балу»?
І в якості «вишеньки на торті» у парламенті стався ще й секс-скандал з нардепом «Слуги народу» Богданом Яременком. Що прямо в залі засідань з власного телефону намагався «зняти» повію для сексуальних послуг.
Яременко не просто виявив тотальну невиваженість. Не просто виявив аморальність через зраду дружини та дітей. Окрім того, він ще й збрехав журналістам у спробах «виплутатись» з цього скандалу. Депутат зганьбив себе, а також партію та президента, які йому довірились. В нас мала була держава у смартфоні, а не «повія для депутата-слуги» у смартфоні.
Олексій Роговик,
політичний експерт та голова аналітичного центру Free Voice IAC,
спеціально для «Гал-Інфо»
