Напередодні 18-річчя Незалежності України «Гал-інфо» звернулося до представників творчої та наукової інтелігенції з питанням «Яку країну ми збудували за 18 років?»
Поклоніння Золотому тільцю, - діагноз українського суспільства від поета Івана Драча
Золотий тілець – всі падають перед ним на коліна, то найголовніше, що є в нашому суспільстві. Раніше люди мали якісь моральні цінності, уявлення про честь, повагу. Це основа основ життя людського. Тепер кожен все вимірює у грошах. Це те до чого українське суспільство дійшло за 18 років Незалежності України.
Яке ми суспільство зуміли побудувати, таке воно є. «Ми казали весь час, що нам москалі заважають, то поляки, то євреї, але теперішню Україну ми, українці, побудували. До кого ми маємо претензії виставляти?!
Сьогоднішню владу можна назвати українським олігархатом. Поки різні клани при владі – Янукович зі своєю командою, або Юля зі своєю командою будуть при владі, спокою не буде. Сьогодні в нас кланово-олігархічна влада.
Всі надіємося, що прийде нове покоління – випускники Київського університету, Києво-Могилянської академії, Львівського університету. Треба згадати Біблію, як Мойсей водив 40 років народ пустелею, щоб змінити покоління. Дай Боже, щоб нове покоління змогло побудувати нове суспільство на інших цінностях.
Потрібно, щоб кожна людина, де б вона не працювала, поводила себе порядно, вірила б, що від неї щось залежить. Найгірше, що зараз є, – це людська зневіра, апатія. Ніхто не вірить, що щось можна змінити в Україні. Якби кожен прагнув щось змінити там де він працює, у своєму оточенні… Як казав Тарас Шевченко «Зроби мале діло, і велике – зрушиться».
За 18 років Незалежності ми збудували феодальну державу, – політолог Дмитро Видрін
За 18 років Незалежності Ми побудували не капіталістичну державу з людським обличчям, а феодальну державу з лозінським обличчям. Зараз в кожному районі є свій Лозінський. Я буваю у всіх регіонах України і лозінщину бачу майже в кожному районі. Це продукт партійної системи, яку ми створили.
Політичні партії культивують лозінських. Поки в нас не буде створена система кооптації політики щодо парламенту, доти лозінські будуть потрапляти в парламент і створювати свої феодальні вотчини. Проблема лозінських – це проблема недосконалості партійної системи України.
Ми поки що побудували не суспільство, а напівфабрикат до суспільства. У цьому напівфабрикаті є все, щоб створити справжнє суспільство. Вже є люди, які народилися у час Незалежності і не мають поганого генотипу. Є відносно незалежна преса, більш-менш цивілізований бізнес. «Наша помилка в тому, що ми намагаємося Україну скласти фізично, складаючи кубики чи пазли, а треба створити її хімічно і започаткувати програму синтезу. Окремо взяті деталі незалежності зварити у єдину спільноту, єдиний проект – політичний, соціальний, духовний.
Нових політиків в Україні обмаль через те, що була знищена вертикаль циркуляції еліт, коли заборонили вибори голів районних та обласних державних адміністрацій. Поки голови районних та обласних державних адміністрацій будуть призначатися Президентом, доти не буде відбуватися вертикальна циркуляція еліт.
Україні не треба шукати власного шляху, а орієнтуватися на Європу. Європа, попри величезну кількість проблем залишається найбільш комфортною зоною проживання. Це єдиний у світі приклад найбільш оптимального і гідного життя.
Україна за 18 років стала державою з псевдодемократією, – політолог Андрій Єрмолаєв
Україна є державою з псевдодемократією, де переважає адміністративний стиль управління. Україна більше нагадує бюрократичну, ніж демократичну державу. В Україні надзвичайно слабке місцеве самоврядування і надзвичайно сильна виконавча влада. Політичною традицією стала критика парламентаризму, в Україні дискредитовані механізми виборів.
Псевдодемократія влаштовує олігархів. Держава належить великому капіталу, який на утриманні має державну машину. Враховуючи псевдодемократичність, нерозвиненість ринку, староіндустріальну структуру економіки, і суспільства, ми маємо надзвичайно низьку конкурентоздатність України як держави. Свідченням тому стало те, що Україна є серед лідерів глобальної кризи, демонструючи найвищі темпи падіння економіки і найгірші підходи з подолання кризи. Один рік ми спромоглися вижити за рахунок зовнішніх залучень, нічого при цьому не роблячи. Це характеризує низький рівень кваліфікованості правлячого класу.
Україна буде проходити надзвичайно складний шлях подальшого розвитку. Ми втратили можливість модернізації за 18 років, в умовах кризи очевидна неспроможність правлячого класу. Скоріше за все, Україна буде проходити кризу у консервативному стилі. Тому відкладені реформи погіршать усі системні хвороби – інфраструктурні, економічні, соціальні. Нас чекає ціла низка криз найближчих кілька років.
Українське суспільство є відкритим, відтак стало дуже залежним від інформаційних маніпуляцій. Його відкритість перетворилося у залежність. «Ми відкриті інформаційно, але на жаль це не є ознакою нашої демократичності.
Україна за 18 років підтвердила, що вона є староіндустріальним суспільством за характером соціальних потоків. Після певного періоду біфукарції, який був зумовлений радянськими економічними наслідками, сьогодні ми маємо зрілу соціальну структуру з великим прошарком населення, пов’язаним з найманою працею, та надзвичайно високим показником соціальних утриманців.
Ми маємо нерозвинутість інфраструктури, занижені стандарти життя, що пов’язано з невисоким рівнем доходів. Це відповідно зумовлює сильні настрої патерналізму. Люди з невисокими доходами і соціальні утриманці орієнтуються на ідею сильної держави, державної підтримки. Україна за 18 років не спромоглася реалізувати жодної реформи щодо життєзабезпечення людей. Тому критичними проблемами є стан житлового фонду, споживацьких ресурсів – води, стану продовольчого ринку. Україна, незважаючи на те, що є аграрною країною, насправді споживає величезну кількість ерзац-продукції іноземного походження – м'ясо, молочні продукти. Україна за характером споживання все більше скочується на позиції країн третього світу, оскільки не здатна сформувати конкурентоздатне сільське господарство.
Стратегічною ціллю державної політики має бути формування нового порядку денного. Серед його пунктів – екологічна реабілітація, модернізація інфраструктури, економіки, вирішення проблем з Дніпровським каскадом, екологічних проблем Азовського моря, Карпат, питання ЖКГ. Це цілий національний проект нової країни.
Важливим питанням є самоврядність – правлячі еліти не збираються віддавати владу громадянському суспільству. Самоврядність має розпочатися із реформи самоврядування і регіоналістики. Це фундаментальна основа демократії.
Потрібно перейти до нової гуманітарної політики. Скільки б журналісти не говорили про свободу слова, я не бачу жодної свободи слова. Рівень культури, інтелектуальний рівень інформаційного простору просто жахає. Потрібна довгострокова програма національної інтелектуальної комунікації. Є багато світлих голів в університетах. Потрібна програма тісного зв’язку університетських центрів. Потрібно дозволити найбільш світлим головам викладати одразу у 6-7 вузах, сформувати пул інтелектуальних видань, спрямованих на просвітництво, забезпечити їх державною підтримкою. Потрібна продумана програма книговидання і створення Національної електронної бібліотеки. Все це має відбуватися паралельно із впровадженням політичного табу на історію на рівні Президента, Прем’єр-міністра і голови Верховної Ради, які до того нівелювали питання історичної пам'яті, що далі нікуди.
Україна повинна йти демократичним шляхом, а не покладатися на сильного Путіна, – культоролог Тарас Возняк
Україна рухається у напрямку розбудови демократичного суспільства, хоч поки що це відбувається хаотично, незряче. Ми не схибили з цієї дороги так, як Росія, країни Центральної Азії.
На пострадянському просторі залишається тільки два демократичних проекти – Україна і Грузія, які попри всі труднощі залишаються демократичними.
Стратегічним завданням для України – не схибити зі шляху демократизації, не покладатися на доброго і сильного Путіна. Також тактичне завдання на цьому шляху – позбутися теперішньої політичної еліти. Ця еліта сама розуміє, що не здатна керувати такою великою європейською державою як Україна.
Поновлення еліт значною мірою заблоковано, але завдання народу тим чи іншим способом позбутися старих еліт. Технологій, як їх позбутися ,є досить багато – від м'яких до жорстких.
Я просив би в Бога для України, щоб не було зовнішнього втручання, – правозахисник Мирослав Маринович
За 18 років ми вибудували матеріал для суспільства, але не саме суспільство. Поки що це – аморфна маса, кожна складова якої рухається в інший бік. Немає єдиного спільного суспільного вектору, який би визначив нашу орієнтацію у світі. Йдеться не тільки про геополітичні речі, ми невизначені як суспільство у питаннях політичних, ідеологічних, релігійних, мовних.
В той же час в Україні має бути різноманітність поглядів, як і в кожному суспільстві. Це є нормально, так повинно бути. Йдеться про те, що в нас немає інтегруючого вектора, який би охоплював всіх людей почуттям єдиної родини. Україна вирішує проблеми на багатьох рівнях – на внутрішньополітичному, у трикутнику з Польщею та Росією, з проблемою євроінтеграції. Це дуже складні цивілізаційні виклики.
Нам треба бути до них готовими. Хоча цього поки що немає, навіть серед інтелігенції. Тут дуже важливі процеси пошуку консенсусу у суспільстві.
Я просив би в Бога для України, щоб не було зовнішнього втручання. Такого втручання, яке перекреслює всі позитивні внутрішні процеси в Україні. Історія показує, що ці процеси дуже часто обривали наші сусіди. Я переконаний, що без зовнішнього втручання Україна врешті-решт знайде внутрішній консенсус.
Національна ідея українців – євроінтеграція, – політолог Володимир Цибулько
Трансформація українського суспільства відбувається в обнадійливому напрямі. Українці знайшли для себе національну ідею – євроінтеграція. Опитування засвідчують, що євроінтеграцію України підтримують 60%-70% її громадян.
Підтримка українцями ідеї євроінтеграції свідчить про те, що вони обирають західну цивілізаційну модель, тобто відкрите суспільство, ліберальна економіка, весь комплекс свобод.
Українцям не вистачає суспільного досвіду, адже багато років в Україні рішення приймаються вузьким колом людей, і суспільство не готове до прийняття колективних рішень. Традиція прийняття колективних рішень з'явилася після проголошення Незалежності на референдумі у грудні 1991 року на підтримку Акту проголошення Незалежності. Це був перший суспільний рух, він продовжився Майданом. Після того в суспільстві остаточно закріпилися тенденція до просування до західної моделі.
Проблема України в тому, що все-ще недорозподілене основне майно. Як тільки перерозподіл майна буде завершено, роль громадськості у прийнятті рішень зросте. Частина еліт уникає опублічнення своїх кроків тільки через недорозподіл майна. Вони намагаються пригальмувати західний вибір саме з метою завершити перерозподіл майна. Іншої мотивації немає.
Українці потрапили у своєрідну пастку недоосвіченості. Переймаючи західні цінності, ми повинні бути готовими до відповідальності за західними зразками, до певного рівня громадянськості. Разом з тим українське суспільство має величезну волю боротися за ресурси на місцях, самоврядування. Це може зробити українців конкурентоздатними поруч із сусідами.
Ситуація значного майнового розшарування – це перехідна ситуація, коли буде розподілене майно, великі власники зрозуміють, що охороняти велике майно дуже дорого, тому краще створити модель широкого кола власників – корпорацію. Ми нікуди від цього не дінемось. Майнова нерівність – це спадщина радянського феодалізму. У 2004 році революція не завершилася, другий етап відбудеться. Остаточний перерозподіл майна може перейти в агресивну фазу і, можливо, серйозний громадянський конфлікт, оскільки українські чорноземи ще більше багатство, ніж нафта. Інтеграція України в ЄС змусить багатих ділитися з бідними.
