5-10 січня в Івано-Франківську відбувся традиційний проект «Схід і Захід разом: Різдво в Карпатах». 70 учасників, що представляли різні куточки країни, з’їхалися до затишного, святково вбраного Франика, щоби спільно відзначити різдво Ісуса Христа, а поза тим - обговорити нагальні проблеми.
Проект, чия історія сягає 2007 року, став наймасштабнішим. Потреба в єднанні країни за цей час не тільки не вичерпала себе, але й стала більш нагальною. Відтак, цьогоріч зусиллями організаторки Надії Шегди на зміну камерному формату прийшов фестивальний, кількість учасників зросла майже вчетверо і до програми увійшли лекції з соціальних та політичних проблем.
Втім, центральною, як і раніше, лишилась подія Різдва.
Нова радість
Святковий дух Різдва, який турботливо зберігають на Західній Україні, вражає кожного, хто стикається з ним уперше. Коляда, спів пісень, святий вечір в родинному колі сповнюють душу радістю та оновленням.
Цю живодайну радість, жагу до творення, що запліднюють душу на різдвяні свята, потрібно пронести, не загубивши, через увесь рік.
Кирило Стеценко (культуролог, композитор, скрипаль зі Львова) стверджує, що Україна – це простір, де цей настрій не тільки може бути реалізований, але й щоденно утілений в кожному індивіді. «Україна – це серце Бога, яка, оновлюючи світовий лад, випромінює дух свободи, творчості й любові», – сказав він під час лекції «Україна 2050, або Цивілізація серця».
Здається, життя й творчість пана Кирила цілком відповідають названому ідеалові. Принаймні, його концертна програма для скрипки «Від Баха до Бога» запам’яталася саме тією внутрішньою свободою, яку він переживав, видобуваючи божественні ноти із тендітного інструмента.
Безпосередньо святкуванню Різдва передувала чудова лекція о. Івана Рибарука з теми «Христос один для всіх», яка налаштувала учасників форуму на свідоме переживання Події Різдва. Святий день гості проекту провели, подорожуючи з міста Надвірна до села Манява й далі до села Криворівня на Івано-Франківщині, де всі разом, із дотриманням звичаїв та обрядів, долучились до народних традицій.
Прикметно, що в церкві в селі Маняві учасники несподівано перетнулися… з подружжям Порошенків. «Були в селі, куди, як виявилось, приїхав Президент. Ніяких рамок, металошукачів, списків. Будь хто міг зайти до церкви. Ось такі бувають неочікувані зустрічі», – поділився враженнями учасник проекту з Артемівська Донецької області Арсеній Ситников.
Нові дискурси
У перервах між лекціями, психологічними тренінгами й духовно-святковими заходами учасники проекту мали змогу насолодитися й естрадною музикою.
Відома донецька співачка, лауреатка кількох фестивалів Ольга Акулова потішила учасників сольною програмою «Кава і шоколад». Першою пролунала лірична пісня про кохання на тлі війни, присвячена національно-визвольним змаганням українського народу в середині минулого сторіччя.
«Коли писала цю пісню три роки тому, не думала, що вона знову набуде актуальності в наші дні. Присвячую її всім героям, що сьогодні захищають нашу країну», – сказала Ольга.
Запальні і проникливі композиції донеччани не залишили байдужими навіть дітей, які без угаву бавилися й кружляли довкола неї.
Не менш феєричним вийшла й програма молодого бандуриста з Івано-Франківська Ярослава Джуся, який став відомий усій країні після участі в проекті «Україна має талант». Віртуозно перебираючи шістдесят чотири струни, Ярослав виконав попурі з новорічних та різдвяних хітів, показав, як звучать на бандурі знані західні шлягери. Зрештою, запропонував всім охочим заграти мелодію на замовлення.
Очевидно, що аудиторія, що зібралася на проекті, не була репрезентативною щодо цілої країни, втім, замовлення, що пролунали із залу, таки засвідчували про певну тенденцію, що неабияк потішило Ярослава.
Зокрема, коли російськомовний хлопець з Харцизька Донецької області попросив заграти «Воинов света», музика зізнався, що останнім часом спостерігає зміну уподобань. Якщо іще кілька років тому замовляли здебільшого композиції з ряду «Владимирский централ», то тепер – «Океан Ельзи», національний гімн, «Пливе кача» тощо.
Український Крим
Від своїх попередників проект відрізнявся не тільки масштабом. Уперше організатори виразно наголосили на єдності України як по вісі «схід – захід», так і по вісі «північ – південь». Передусім йдеться про актуалізацію Криму, що дістав на проекті яскраву кримськотатарську репрезентацію. Програма заходу включала знайомство з трьома аспектами кримськотатарської культури – історією, пісенною творчістю й кухнею.
Свого роду впровадженням до проблеми стала інтерактивна лекція з теми «Кримські татари: тяжке історичне минуле і роль у становленні української політичної нації», прочитана доктором наук, експертом Інституту Демократії ім. П. Орлика (Київ) Наталією Беліцер.
Пісню представила молода кримськотатарська співачка Ленара Османова, яка нині мешкає в Києві. В день-відкриття вона мала сольний концерт, під час якого прозвучали пісні українською, кримськотатарською, італійською та англійською мовами.
«Сьогодні українцям з різних регіонів країни вважливо знайти порозуміння між собою. Саме в цьому повинна бути наша сила. У порозумінні й єднанні має бути сила і краса українців», – поетично сказала Ленара.
За кілька днів її мати, Майра Османова, познайомила учасників проекту з кримськотатарською кухнею. Кулінарна майстерня мала назву «Сімейні цінності. Смак Криму». Майра розповіла про улюблені національні страви (в раціоні кримських татар передовсім цінується м'ясо) й почастувала однією із них всіх присутніх.
До слова, два покоління родини Османових засвідчили поступовий процес інтеграції кримських татар до української політичної нації: Майра спілкувалась винятково російською мовою, тоді як Ленара вільно користувалася українською.
Як облаштувати Донбас?
Тема Донбасу також була однією з центральних на форумі. Обмінятись думками учасники мали змогу під час дискусії «Стратегія і тактика інтеграції України: роль всіх і кожного, який модерував луганчанин (нині мешкає в Івано-Франківську) Руслан Єгоров. Більшість співрозмовників зосереджувались на інформаційній політиці. Автор даних рядків нагадав, що ніколи не зайве навчитися обертати слабкості на переваги, тож, залучаючи іноземні кредити та інвестиції, Донбас (ясна річ, після звільнення) матиме шанс переорієнтуватися від застарілого індустріального укладу суспільного життя до постіндустріального. Це, до речі, позначиться і на рівні свідомості, бо людина інформаційного суспільства потребує влади нової якості.
Докладніше своє бачення обговорюваної проблеми я мав нагоду висловити 10 січня, коли прочитав лекцію з теми «Як облаштувати післявоєнний Донбас?». В лекції, що завершилася роботою в групах над конкретними пропозиціями, я окреслив низку заходів, яких слід ужити, щойно буде відновлено український суверенітет на Донеччині та Луганщині.
На мою думку, в основі Плану з облаштування Донбасу мають лежати два засадничі моменти: укладення справжньої суспільної угоди та відновлення українського інформаційного простору.
Держава Україна, яку ми знали 23 роки, була продуктом олігархічної змови, згідно з якою схід України було віддано у володіння так званим донецьким кланам. Справжньої суспільної угоди, на якій мала би ґрунтуватись правова держава із розвиненим громадянським суспільством, українське суспільство не знало. Власне, Майдан був покликаний домогтися її укладення на загальнодержавному рівні. Аналогічна угода має бути укладена і на Донбасі. Її суб’єктом з боку Донбасу повинен бути середній клас – підприємці, бізнесові та інтелектуальні еліти, лідери громадської думки, громадські діячі. Тобто верства, що її Київ системно не помічав, хоч й дуже потребував когось, на кого можна було б обіпертись на сході, і то не менше, ніж та верства потребувала допомоги із Києва.
По-друге, без відновлення українського інформаційного простору, без системних змін у політиці пам’яті та системі освіти, без нейтралізації російської пропаганди сподіватися на успішну реінтеграцію так само годі. Лагідна українізація полягає у тому, що наголос має робитися не на мовному, а на ціннісному аспекті, на ґрунті якого цілком природно ляже й мовний аспект.
Конкретні заходи з реінтеграції регіону учасники форуму ще раз обговорили у день закриття. Переважали ідеї з інтенсифікації комунікації між регіонами, адже краще один раз побачити одне одного й поспілкуватися, аніж формувати свої уявлення на підставі стереотипів і пропаганди.
Завершила чудовий проект всеукраїнська коляда. Чи, скоріш, не завершила, а дала старт – новим зустрічам, ініціативам і обміну. Бо Схід і Захід разом!
Сергій Стуканов.
