Політичний в’язень, який майже 30 років провів у таборах Радянського Союзу, корифей української незалежності, автор Акту проголошення незалежності України, тричі депутат Верховної Ради Левко Лук’яненко продовжує боротьбу. Під час 18 Форуму видавців у Львові він представив вісім своїх книг та відповів на питання: коли настане революція
Передісторія
«Своєю головною метою в житті я бачив незалежність України, але тоді, як і тепер, було недостатньо одного усвідомлення ідеї української нації», – говорить Левко Лук’яненко про своє життя.
В основу своїх книги він, власне, поклав історію своєї боротьби, свого заслання та багаторічного поневіряння по тюрмах.
«Ми боролися проти імперського мислення. У нас хотіли вилучити нашу європейську душу і вставити імплантант – азійську. Для того, щоб зробити із українця великороса, його довелося перетворити у малороса. Прикро, що українці нині мало знають історію свого народу, його культурну спадщину, це породжує низьку національну свідомість та робить нас слабкими та вразливими», – зазначив Левко Лук’яненко.
Його творчість – це глибока філософія політики, боротьби ідей та ідеалів. Її важко описати, а ще важче окреслити. Сам автор говорить про свої книги, що у них він намагається писати максимально просто, для того, щоб кожен, хто прочитає, усе зрозумів.
«Я не кажу, що можу написати художній твір. Я інший, у мене логічне мислення, а не образне. Хоч я й намагаюся писати свої праці так, щоб їх легко було читати кожному», - зазначив Левко Лук’яненко.
Про національну свідомість
За національну свідомість українців Левко Лук’яненко бореться постійно. За його словами, імперське мислення, на якому виховали цілі покоління «совєтскіх людей», вкорінилося настільки сильно, що в момент проголошення Акту незалежності парламентарі-комуністи дуже злякалися і навіть взяли перерву, пішли радитися.
«Головна теза, яка прозвучала у них ,– а чим ми завинили перед Москвою, що маємо відокремитися від неї? Багато людей не розуміли значення незалежності…», – пригадує Левко Лук’яненко.
Ще один цікавий приклад: «Керівництво незалежної України постійно озиралося на Москву. Боялося… Коли ми наполягали, щоб національною валютою стала гривня, яка була нашою ще від княжих часів, керівництво тогочасного державного банку не хотіло цього, мотивуючи це тим, що Москва може образитись і ще бува подумає, що ми відокремились… Страх того, що життя без Москви неможливе».
Із заслання
Перебуваючи на засланні, Левко Лук’яненко написав філософський трактат «Що далі?». Цей впорядкований потік глибоких філософських розмислів над майбутнім України, вочевидь, заслуговував на нових 15 років увязнення, але цього, дивом не сталося.
«У цьому трактаті я чітко вказав, що розвиток демократії зумовлений розвитком техніки та засобів масової інформації. Це розширює свободу, а значить неминуче збільшує національну свідомість. Таким чином нація природно дозріває до самостійності. Наша боротьба за незалежність була суголосна із світовим розвитком, тому ми її виграли…», - каже Левко Лук’яненко.
Ще одним спогадом про ув’язнення та вирок є його праця «Вірую в Бога і в Україну». В цю книгу, за словами автора, лягли спогади про ув’язнення, про підпільну боротьбу за незалежність, роздуми історично-філософського характеру.
Двічі Левку Лук’яненку довелося перевидавати свою працю «Сповідь у камері смертників».
«Це нарис з мого життя», - каже автор.
В останній редакції Левко Лук’яненко доповнив книгу спогадами про те, як з нього на Уралі хотіли зробити божевільного: «У мене під час ув'язнення почалися болі в серці, тоді мені дали таблетку, але моє нутро почуло небtзпеку, і я спожив лише половинку, а решту заховав у кишеню. Я заснув, не знаю чи по своїй волі, чи то була дія таблетки. Серед ночі я прокинувся, в моїй голові все ніби вибухало. Мені хотілося дико закричати, та я переборов себе. Тоді ж я почув рух за дверима камери. Там вже стояли наглядачі й чекали, коли я кричатиму, щоб скласти акт, назвати мене божевільним і відправити туди, куди давно хотіли…».
Закінчення першого увязнення, яке тривало 15 років, Левко Лук’яненко описує у своєму трикнижжі «З часів неволі». Цю працю він умовно ділить на чотири характерні тематики. Перша – це українські політвязні та їх стосунки між собою. Друга – це українці та їх союзники (литовці, білоруси, та інші). Третя – політвязні та адміністрація таборів, їх стосунки. І четверта – це його роздуми та переживання.
«Зі мною сиділо багато повстанців, молодих хлопців, які взяли в руки зброю свого часу. Це були чесні та високоморальні люди, позбавлені розпусти та не зіпсовані розкошами. Тоді я подумав, біда в тому, що про цих людей, які боролися за Україну, нікому написати, і я поставив перед собою завдання – написати про них, їхню долю, щоб Україна, за яку вони пролили свою кров, про них не забула. Це великий гріх забути імена тих хто помирав за Україну…», - додав Левко Лук’яненко.
За його словами, в кожній книзі вміщено 33 імені, постаті та долі.
Про ЗМІ
«Сьогоднішня українська реальність така, що 20 років ЗМІ не розповідали про боротьбу української нації, про її славних лицарів. Сьогодні телевізія воює проти української нації та культури, на'язуючи молодим українцям чужий для нас продукт. Замість ікони Богородиці, замість портретів національних провідників сьогодні інші кумири – чужі».
З неопублікованого
Левко Лук’яненко продовжує викладати свої думки на папері й сьогодні: «Кожних півроку я сідаю та пишу, переосмислюючи все що відбулося».
Нині до друку готується нова книга «Де ти доле України?». Книга з'явиться на світ через кілька місяців. У ній автор спробує відповісти на питання, чому українці не люблять владу, зазирнувши у історичне минуле нашої країни. Левко Лук’яненко у своїй праці розгляне поняття індивідуалізму та розповість про те, як Галичина з у 1920-1940 роках ХХ століття стала націоналістичною, і як зробити націоналістичною всю Україну.
«Книжка зупиниться, а життя триває і його треба переосмислювати…», - каже Левко Лук’яненко.
Куди без політики: національна революція
- Не слід боятися революції, адже що скоріше суспільство переступить цю точку, тим скоріше настане новий етап в його житті. Розв’язка конфлікту неминуче буде на користь народу. Торік до влади в Україні прийшла відверто антиукраїнська влада. Звичайно, не кожен член Партії регіонів є антиукраїнцем, але всі вони у сукупності своїй – це люди антиукраїнської орієнтації. Партія регіонів – це партія імперського світогляду, вихована в радянських традиціях. Її члени - носії азіатської політичної традиції.
Вони не розуміють принципів свободи та демократії. Вони поклоняються державі та зневажають людину. Партія регіонів не розуміє мрій української нації, які вели нас від століття до століття. Тому, вони й не розуміють значення незалежності, адже 20 років тому ідея нації та ідея свободи перемогла ідею колоніального рабства.
Перед нами два шляхи. Перший – це сценарій 2004 року. Другий – це сценарій національних революцій в країнах Африки, коли визволення відбувалося шляхом стрілянини та вбивства. І перший і другий сценарії – це розв’язання конфлікту між владою та суспільством. У нас цей конфлікт велетенський, адже різниця між доходами правлячої верстви та малозаможних верств суспільства сягнула вже 40 разів. З соціології відомо, що чим більший розрив, тим країна швидше рухається до революції. Тому провідна верства, або навчиться поважати свій народ, або ж буде повалена революцією.
Необхідно, щоб в суспільстві, яке повністю розчароване попередньою владою, з’явилися пасіонари, які доноситимуть до народу віру в те, що українська нація знову може вибороти собі незалежність від тотальної русифікації. Пасіонари мобілізують націю на нову боротьбу. Пасіонари – це сила, яка підніме народ з колін. Нинішня влада, на жаль, реагує тільки на силу і тільки силою їй можна протистояти.
Про конфлікт влади та народу
- Партія регіонів відганяє від себе виборців активніше, ніж діяльність опозиції з цього приводу. Однак для того, щоб відбулася революція, потрібен певний період, щоб люди оговталися від розчарувань. Звичайно, це відбудеться не так скоро, як хотілося б, але рано чи пізно пасивність таки перетвориться у активність. Влада нині діє настільки нахабно, що неспроможна до тонких маневрів. Революції сприяє й те, що влада не народна, адже влада обклала податками не олігархів, а народ.
Нині тепло, але коли прийдуть холоди, тоді люди відчують, як політика влади вдарила по їх кишенях, і люди зрозуміють, що все, що вони тяжко заробляють, змушені витрачати лише на їжу. Це усвідомлення прискорить процес.
День Х, або ж день революції, настане взимку, або ж владі вдасться послабити незадоволення та перетворити його у хронічну течію. Тоді революція настане до виборів 2012.
Вибори 2012
- Ситуація перед виборами буде досить складною для опозиційних сил, адже до Партії регіонів приєднався Сергій Тігіпко. Тепер, можна припустити, до партії влади приєднається ще й Володимир Литвин. Саме тому дуже важливо національним патріотичним силам сьогодні об’єднатися.
Хтось хоче об’єднання, хтось не хоче, бо вірить, що й самотужки подолає бар’єр і пройде до Верховної Ради. Якщо вдасться домовитися про об’єднання, то тоді національні демократичні сили матимуть шанс здобути більшість у парламенті. Якщо ж не вдасться, то треба думати, як можна збільшити список опозиційних кандидатів у парламенті.
Про Тимошенко та Луценка
- Керівництво Партії регіонів, яке затіяло судовий процес над двома провідними опозиційними лідерами Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком, не розраховувало на те, що буде таке обурення з боку народу. Вони не припускали, що європейська спільнота та навіть Росія, перед якою вони так намагаються вислужитися, засудять цей акт влади. Влада не обтяжена моральними принципами, тому й не задумувалася над наслідками своїх дій. Наразі їх триматимуть за гратами, а потім, можливо, й засудять, адже їх головна мета, щоб Тимошенко та Луценко не займалися політичною діяльністю. Авторитет цих двох опозиціонерів шалено зріс, тому якби їх випустили, вони об’їхали б всю Україну, збираючи десятки тисяч людей на зустрічі. Це не вигідно владі, тому вона цього не допустить.
Цей судові процеси затягнуться на якийсь час. Однак, під тиском міжнародної спільноти Янукович може зробити широкий жест доброї волі та помилує їх, але це не вигідно владі.
Про 10 років Януковича
- Не погоджується із тезою, що Президент України Віктор Янукович прийшов до влади як мінімум на десять років. Політика Януковича настільки антинародна, що сам народ не витримає його довго. Якщо Янукович не змінить свої орієнтири, то єдиним шляхом буде тільки революційний сценарій.
Якщо б Янукович змінився і почав би діяти в інтересах України, то тоді б могло бути таке, але це питання інше, чи може він взагалі змінитися. Якщо б він став на позицію захисту українських інтересів, то дай Боже.
Про "Opportunity Ukraine"
- Я ще не встиг ознайомитися із книгою Януковича "Opportunity Ukraine" ("Україна – країна можливостей". – Ред..). Про книгу Президента знаю не більше ніж усі інші, адже багато чув про те, що її ніби написав не Президент, а його радник з гуманітарної політики Ганна Герман. Чим вона і підклала велику свиню Президенту, адже там скомпільовані цілі абзаци чужих думок.
Звичайно ж, це всесвітня ганьба, бо це не Президент написав, а просто суцільний плагіат. Ми ж знаємо, що Президент робив сімнадцять помилок на одній сторінці. Тому я дуже сумніваюся, щоб Президент писав книжки.
Фото - ukurier.gov.ua
