В Україні черговий раз хочуть підвищити судовий збір. Останній раз його ставки разюче збільшили у 2015 році, пояснюючи вимогами Меморандуму, підписаного Україною з Міжнародним валютним фондом.
Коли у 2015 році змінили Закон про судовий збір, мова йшла не тільки про підвищення ставок, але й, перед усім, – ліквідацію переліку державних органів, які звільнені від сплати судового збору. Малось на меті не тільки підвищення їх відповідальності за результати своєї роботи, але й зменшення кількості судових справ, пов’язаних із формальним оскарженням такими органами прийнятих не на їх користь судових рішень. Серед таких органів – прокуратура, пенсійний фонд, тощо. Проте, вже в грудні 2016 року депутати знову повернулись до надання пільг щодо сплати судового збору та звільнили Пенсійний фонд, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування України, а також Державну службу України з питань праці від його справляння.
Вважаю, що це зробили для того, щоб представники Пенсійного фонду могли оскаржувати законні судові рішення, винесені судами на користь громадян щодо перерахунку пенсій, їх індексації тощо. Власне, з цією ситуацією стикався чи не кожен пенсіонер, коли Законом передбачені збільшення, індексації пенсій, їх перерахунок, проте вони не проводяться, і люди змушені звертатись до суду, сплачуючи судовий збір. Ці позовні вимоги громадян – законні та обгрунтовані, тому суди їх задовольняли. Звільнений від сплати судового збору Пенсійний фонд почав оскаржувати всі без винятку судові рішення. Отож тепер, на противагу Пенсійному фонду громадяни поставлені у гірше становище, оскільки на державному рівні запроваджена їх дискримінація щодо судового збору.
Слід розуміти, що сьогодні громадяни залишені сам-на-сам із органами державної влади, які часто-густо порушують вимоги законів, утискають інтереси людей. Якщо раніше кожен міг звернутися за захистом своїх прав, наприклад - у прокуратуру, яка в ході розгляду скарг могла проводити перевірки, здійснювати представницькі повноваження в інтересах громадян шляхом звернення в суд, то тепер прокуратура не має відповідних повноважень. Декларується, що кожен сам може самостійно захистити свої права в суді. В умовах хронічного порушення закону як чиновниками, так і різними установами, органами й організаціями, із зростанням ставок судового збору право на справедливий суд стає ефемерним, а суд – недоступним.
Ось приклад. Беру участь в цивільній справі на стороні інваліда 1 групи зору, матері трьох малолітніх дітей, яку намагаються вигнати з будинку, де вони проживають тривалий час. На мої звернення у прокуратуру, щоб її представники здійснили представництво цих дітей в суді, отримав негативну відповідь. Мовляв, прокуратура таке представництво вже не здійснює і достатньо у справі адвоката, який надає безоплатну правову допомогу їх матері.
Проте можливості системи безоплатної вторинної правової допомоги щодо захисту порушених прав громадян аж ніяк не можна порівняти з можливостями прокуратури. Окрім того, особи, які отримують безоплатну правову допомогу не звільнені (окрім деяких суб’єктів) від сплати судового збору.
Ті, хто «за» підвищення ставок судового збору, стверджують, що це дозволить підвищити незалежність суду, а саме – фінансову незалежність. Проте про яку фінансову незалежність судової влади може йти мова, якщо кошти збирає і розподіляє виконавча влада. Чомусь думається, що ідея постійного зростання ставок судового збору спрямована на те, щоб повністю перекласти фінансування судової системи за рахунок коштів, отриманих від судового збору.
Безвідповідальне підвищення ставок судового збору в умовах вкрай низького проценту виконання судових рішень може зробити суд дуже дорогим задоволенням для більшості громадян та закрити перед ними доступ до правосуддя. Водночас бажана мета – збільшення надходжень від збору та зменшення кількості справ внаслідок скорочення кількості штучних оскаржень може залишитися недосяжною через дорожнечу для кожної особи, яка потребує правосуддя. Кількість же справ, які надходять до суду, залежить не стільки від ставок судового збору, як від ступеня порядку в суспільстві та сумлінної поведінки всіх учасників суспільних відносин. Так, нещодавно представник одного з районних судів області сказав мені, що станом на травень 2017 року зареєстрована така ж кількість звернень до цього суду, як за увесь 2016 рік. Тобто – «ціна» звернення до суду не стала реальною перешкодою для звернень до суду. Людям потрібен суд та додержання права на справедливий судовий розгляд незалежно від його дорожнечі. Але це не є справедливо і правильно. Реагувати на кількість звернень до суду потрібно не фінансовими бар’єрами, а наведенням елементарного порядку в суспільстві.
Підвищення ставок судового збору пропонується таке – за подання апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з новими обставинами – 150% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Ставку судового збору за подання касаційної скарги пропонують підвищити до 200% від ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви. При поданні скарги – судовий збір в розмірі оспорюваної суми. Все це неминуче призведе до того, що до судів вищих інстанцій звертатимуться або багатії, або особи, які на 100% упевнені у своїй правовій позиції.
Також загостриться інша проблема, яка є в суспільстві і яку замовчують – наявність ринку замовних судових рішень. А поряд ринок «досудового врегулювання спорів». Вважається, що особа, яка має певні невирішені питання, перед зверненням до суду та отриманням законного й справедливого судового рішення, процент виконання яких – наднизький, подумає і порахує – що краще, швидше, дешевше й результативніше: звернутись в суд, сплативши великий судовий збір за подання позовної заяви, оскарження тощо, і без впевненості щодо його виконання, чи одразу розпочати «досудове врегулювання спору». Або – звернутись до «ринку замовних судових рішень» та отримати судове рішення «під ключ».
Ще один аспект. Не є таємницею, що Європейський суд з прав людини – остання надія наших громадян отримати справедливе судове рішення хоча б в частині додержання прав, закріплених у Європейській конвенції з прав людини. Щоб звернутись до Європейського суду з прав людини потрібно пройти всі національні судові інстанції. З огляду на підвищення ставок на оскарження в апеляційному та касаційному судах – це стає дуже дорогим задоволенням. Україна вже котрий рік посідає перші позиції щодо числа звернень до Європейського суду. Тому маємо право на обгрунтоване припущення, що плановане збільшення ставок судового збору пов’язане також і з бажанням зменшити кількість звернень до цього суду з формальних підстав: особа не пройшла всі національні судові інстанції. Це ніщо інше, як політика створення штучних перешкод, замість того, щоб змінювати суспільство, проводити результативні реформи. Власне, громадянам перешкоджають у зверненні до суду, ставлять у нерівні умови (як у прикладі із Пенсійним фондом) та фактично перекладають на них тягар утримання органу влади (суду).
І на завершення ще один факт. Витяг із рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя (від 14 травня 1981 року N2 R (81) 7): «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Але це не про нас.
Олег Леонтьєв, адвокат.
Фото - urconsul.com.ua.
