"У Франковому виші 27 травня нарешті обиратимуть нового ректора. На конференції трудовий колектив ЛНУ ім. І. Франка з-поміж семи кандидатів визначатиме найдостойнішого обійняти цю посаду. Це перші конкурентні вибори в історії вишу за часів незалежності України. На них чекають уже майже рік", - так Львівська пошта почала інтерв'ю з деканом філософського факультету ЛНУ ім. І. Франка, претендентом на посаду ректора Володимиром Мельником.
Подаємо витяг з інтерв'ю Львівської пошти:
– Володимире Петровичу, скажіть, будь ласка, чому ви вирішили висунути свою кандидатуру на таку відповідальну і нелегку посаду?
– Моє рішення – це виважений і обдуманий крок. Я в університеті працюю з 1976 року. Вважаю, що досить добре знаю колектив, тенденції і традиції розвитку університету, больові точки і перспективи розвитку освітянської галузі в Україні, тому спільно з колективом нашого навчального закладу зможу зробити багато для його розвитку як науково-педагогічної інституції, яка стала б однією з головних в Україні щодо підготовки фахівців вищої кваліфікації. Певен, кого б із кандидатів на посаду ректора не обрали, ми зможемо розбудувати університет національний за духом та європейський за змістом!
– А яке ваше ставлення до багаторічного ректора вишу Івана Вакарчука?
– Позитивно і з повагою ставлюся до Івана Олександровича як до ректора, який багато зробив для розвитку університету, науковця та людини. Час його керівництва – ціла епоха в історії вишу, переломні етапи. Гадаю, що Іван Олександрович зі своїм досвідом ще багато зробить для розвитку рідного навчального закладу.
– Яке місце і роль Франкового вишу серед навчальних закладів України? Яка теперішня місія університету, що має понад 350-річну історію?
– Університети в Європі виникли у XII столітті. Дві речі, що властиві вишам європейського характеру, демократизм і раціоналізм, на мій погляд, заклали генотип формування європейської цивілізації.
Нині, коли говоримо про європейську цивілізацію, матриця її розвитку закладена університетським життям. І прагнення університетів до свободи, автономії та дотримання академічних свобод стало визначальним для європейського типу цивілізації. Недарма кажуть: які університети – таке й суспільство. Тому для традицій українського суспільства розвиток університетської освіти, класичних університетів, де поєднана висока наука та сучасні методики навчання, є пріоритетним розвитком суспільного життя.
Місія Франкового вишу – підготовка та формування національної еліти на засадах найкращих зразків наукових досліджень і демократичного способу організації життєдіяльності всіх структур університету. Тому місія ЛНУ імені Івана Франка дуже визначальна. Важливим є й виховання почуття патріотизму та духовності в студентської молоді.
– Навчатися у Франковому виші престижно?
– Звісно! І працювати також. Звичайно, соціальний статус викладача має бути вищим. Особливо це відчувають молоді викладачі. Наш університет дає ґрунтовні знання, у нас абсолютно сприятлива атмосфера для творчого зростання студента, який, крім фахової підготовки, може здобути добрі знання з іноземної мови, навчиться користуватися комп’ютерною технікою, братиме участь в науковій роботі, зможе реалізуватися в художній самодіяльності чи спорті. Той, хто обере університет імені Івана Франка, не загубиться в житті.
– Ви щойно говорили про автономію. Наскільки вона потрібна Франковому вишу і якою є теперішня ситуація?
– Автономія університету закладена, по-перше, в традиціях, тобто у можливості кожного працівника (і викладача, і молодого дослідника) самореалізуватися, по-друге, у тих нормативних документах, які визначають його роботу. Йдеться про прогресивний Закон України “Про вищу освіту”. Нині триває процес обговорення підготовки до другого читання цього закону, який суттєво розширює автономію університету – фінансову, кадрову та управлінську. Університет повинен задавати вектор незалежності. На жаль, зараз ще немає автономії університету. Зокрема фінансова зведена до нуля.
– Чому?
– Заробляючи позабюджетні кошти, університет не має права ними розпоряджатися. І це, відповідно, не дає можливості використовувати гроші на ті нагальні потреби, які має виш.
– Будь-який керівник має бути насамперед фаховим менеджером. Скажіть, будь ласка, які зміни запровадили б ви на посаді ректора?
– Це моя суб’єктивна точка зору, але ми демонізували посаду ректора.
– Себто?
– Що ректор є визначальною фігурою в житті університету. Певен, що у виші повинен бути такий спосіб організації життєдіяльності, коли кожен виконує свої функції. Зрештою, визначальним елементом життя університету є кафедра – тут і наука, і навчальний процес, під час якого виховується студент.
Перше завдання ректора – не лише посилення основ демократизації життя університету, але й децентралізація. Кажу про перенесення багатьох функцій та ухвалення рішень на рівень кафедр і факультетів. Новий Закон “Про вищу освіту” дасть таку можливість. Скажімо, університет заробляє відповідні позабюджетні кошти.
На мою думку, варто передбачити розподіл позабюджетних надходжень у такий спосіб: 70 відсотків – на загальноуніверситетські потреби, 20 відсотків – на потреби факультетів і 10 відсотків – на потреби наукової бібліотеки та інформаційно-комп’ютерного розвитку. Факультет краще знає, на що саме перш за все потрібні гроші.
– Думаю, Франковий виш заробляє чималі гроші на платній формі навчання, але… в приміщенні університету до сих пір не зробили належного ремонту, бракує комп’ютерів тощо. Чи можна якось самоорганізуватися і зрушити цю ситуацію з місця?
– Наш університет за останні роки на ремонтні роботи, розвиток інфраструктури не отримує коштів з держбюджету. Нам дають гроші тільки на зарплати і стипендії.
– Виш залишається “сиротою” через свою позицію?..
– Ні, через загальну ситуацію в Україні. Ми використовуємо лише позабюджетні надходження на розвиток науково-навчальної сфери та інфраструктури. Є ще одна вічна проблема – Держказначейство. Особливо гостро це відчувається цього року.
– Меседж вашої програми як кандидата на посаду ректора – “сильний і фаховий викладач – сильний і фаховий університет”. Назвіть, будь ласка, головні її тези.
– Матимемо потужних викладачів – матимемо потужний університет! Йдеться, зокрема, про зменшення річного педагогічного навантаження на викладачів і студентів; стажування викладачів у провідних наукових центрах України та за кордоном; регулярне (раз на п’ять років) підвищення кваліфікації викладачів з відривом від основного місця праці; здійснення постійного аналізу та періодичного оновлення освітніх програм і навчальних курсів; створення системи ефективного моніторингу академічних досягнень студентів та якості освітніх програм підготовки; забезпечення доступу до навчальних планів і програм навчальних курсів, критеріїв оцінювання знань студентів; збільшення обсягів практичних і лабораторних занять, зокрема дослідницького характеру, посилення практичної підготовки фахівців; забезпечення належної якості вивчення іноземних мов для всіх студентів університету та створення належних умов і запровадження мотиваційних чинників вивчення іноземних мов викладачами університету.
Окрім цього, інтеграція університету з вищими навчальними закладами, науковими установами та підприємствами, активне залучення до навчальної та науково-дослідницької роботи вчених з інститутів НАН України, галузевих академічних інститутів, провідних фахівців організацій та установ; запровадження програми залучення відомих учених з України та з-за кордону для викладання спеціальних курсів; збільшення навчальних курсів на вибір студентів; матеріальне стимулювання викладачів, завідувачів кафедр за вагомі здобутки в науковій, педагогічній та організаційній роботі.
– Який викладач сьогодні найбільше потрібен університету – молодий чи старший, із досвідом?
– Фаховий! Звісно, має бути наступність поколінь. Має бути і сиве волосся, і розум, і мудрість. Вважаю, що існує потреба запровадження для окремої категорії професорів посади професора-консультанта.
Коли людина вже не може упоратися з надмірним педагогічним навантаженням, але її науковий досвід, вміння працювати з молоддю на часі. Саме такі особистості є моральним обличчям університету.
– Не раз доводилося чути про велике навантаження на викладачів вишу…
– Так, це правда. Дійсно маємо надмірне навантаження на професорсько-викладацький склад і студентів. Педагогічне навантаження до 900 годин на навчальний рік, підготовка і читання п’яти-шести різних навчальних курсів ставить під сумнів можливість якісної організації навчального процесу та ефективної наукової роботи викладача. 900 годин – це колосальне навантаження! А ще кафедри, деканати… Викладачі перевантажені бюрократично-паперовою роботою.
– Як ви оцінюєте рівень знань студентів університету? Наскільки вони конкурентоспроможні на ринку праці? Одні вчаться дуже добре і переймаються кожною оцінкою, а іншим байдуже, яку оцінку їм поставлять за той чи той іспит, бо знають, що батьки і так заплатять за навчання, що диплом вони все одно одержать. А там якось буде…
– Половина студентів знають, навіщо йдуть учитися і чого хочуть у цьому житті. Решта інертна: вчаться у престижному університеті – і то добре. А там, як ви кажете, якось буде.
– Цю ситуацію можна змінити?
– Спершу нагадаю, що абітурієнт може подати документи на п’ятнадцять напрямків. Здебільшого подає їх на зовсім різні спеціальності.
– Можливо, варто було б зменшити коло вибору: залишити тільки один факультет – і крапка?
– Думаю, вибір все ж таки повинен бути.
– Скажіть, будь ласка, а як би мало бути в ідеалі?
– Час покаже. Звісно, потрібно зменшити кількість напрямків, куди можна подавати документи на вступ. Абітурієнт повинен чітко знати, де він хоче вчитися і чи зможе там учитися. Якщо, наприклад, людина не здатна до абстрактного мислення, то математика з неї не буде. Потрібно розробити методику психологічних здібностей і нахилів абітурієнта. Працювати спільно з департаментами освіти, щоб дати можливість вступникові усвідомити свої можливості. Якщо буде профорієнтація у школі, то похибка щодо вибору факультету зведеться до нуля.
– Знаю, що в останні роки університету постійно “зрізали” держзамовлення, відповідно абітурієнтам нічого не залишалося, як іти на платну форму навчання.
– Однією з головних причин того, що університету “зрізали” держзамовлення, було упереджене ставлення до вишу екс-міністра освіти Табачника.
Вважаю, що такий класичний університет, як львівський, повинен мати набагато більші обсяги держзамовлень. Ми повинні відстоювати право абітурієнта навчатися у Львівському національному університеті на бюджетній формі навчання. На магістерці має бути абсолютно повне бюджетне навчання, адже там готують національну еліту!
– Якою ви як кандидат на посаду ректора бачите співпрацю з колективом університету? Чи готові викладачі до змін?
– До нас приїздять багато професорів з-за кордону, наші науковці мають можливість стажуватися за кордоном. Наші викладачі категорично не відстали від європейського рівня. У нас абсолютно достатній рівень, виходячи з реалій.
Щоправда, він недостатній у західному освітньому просторі. І це має об’єктивні причини. Скажімо, навантаження на викладача Варшавського університету в декілька разів менше, ніж у ЛНУ імені Івана Франка.
– Як ви вважаєте, в університеті має бути більше педагогів-теоретиків чи практиків?
– Повинно бути досить і тих, і тих. Усе залежить від спеціальності. Якщо це теоретик-фізик, то фундаментальна складова повинна бути домінувальною.
– Мимоволі спав на думку відомий вислів: один у полі не воїн. Отож, хочу запитати вас про команду, вашу майбутню команду. Якою ви її бачите?
– Говорити про команду вже зараз – принаймні некоректно. Але я упевнений, що майбутній ректор повинен радитися з колективом, аби той колектив, як ви кажете – команда, відповідав настроям і баченням перспектив розвитку університету.
У команді повинні працювати відповідальні, фахові, порядні люди. Як свого часу зауважив Гегель, людина – це не те, що про неї говорять, людина – це не те, що вона про себе думає, людина – це її вчинки. Вік, як на мене, не є важливим критерієм. Має бути спроможність виконувати ті чи ті завдання з точки зору науково-навчального процесу.
– Володимире Петровичу, який позитивний досвід філософського факультету, деканом якого ви є зараз, волієте поширити на весь університет?
– Вважаю, що на нашому факультеті дуже позитивна атмосфера. У нас толерантні стосунки між викладачами і студентами. Втім це не значить, що наші студенти не критикують викладачів. У нас точаться гострі дискусії. Переконаний, що викладач є партнером студента в реалізації освітньо-наукової програми.
– Яких змін варто сподіватися викладачам і студентам, якщо оберуть ректором вас?
– Діалогу. Кажу про відкритий діалог між студентом і викладачем, студентом і ректоратом. Важливими є щирість, відкритість і бажання слухати один одного. А ще розвитку тих традиційних рис класичного українського університету, який дає добру освіту на основі ґрунтовних наукових досліджень, дає те відчуття студентові, що він не покинутий у навчальному закладі, що його виховують як громадянина.
Загалом я проти революцій в освіті та в університеті зокрема. Університет живе і працює на основі традицій, але потрібні серйозні управлінські зміни. Мають бути демократичні методи і способи прийняття, обґрунтування і контролю за виконанням рішень. Маю на увазі передачу функцій на факультети і кафедри (фінансові та кадрові питання).
– Що, на вашу думку, означає бути патріотом Франкового вишу?
– Передусім професійно та відповідально працювати! Знаходити можливості для критичного ставлення до своїх здобутків, постійно вдосконалюватися і шукати можливості для зростання.
– Студент, який себе поважає і добре вчиться, ніколи не даватиме хабара, а порядний викладач не братиме… Утім викоренити таке явище, як хабарництво, в нашому суспільстві непросто... І Франковий виш тут не виняток. Який метод боротьби з цією спокусою пропонуєте ви?
– На жаль, таке явище є. Більшість професорсько-викладацького складу – чесні люди, що мають авторитет у студентів. Але є окремі викладачі, які зловживають, не завжди відповідально ставляться до виконання своїх професійних обов’язків. Певен, що їх одиниці. Корупція в університеті – це радше поодинокі факти, а не системне явище. Найгірше, коли викладач спонукає, а студент, не бажаючи вчитися, воліє дати хабара. Ось це найгірше! На кафедрі всі про всіх усе знають. Буває, що закривають очі на це явище, бо немає юридично встановленого факту. Але повинна бути моральна відповідальність кафедри, відповідальність кожного викладача!
Звісно, дуже важливою є воля керівництва кожного факультету. Хабарництво можна побороти, якщо захотіти. Потрібно закладати механізми, бо самим моралізаторством корупцію не подолати. Вважаю, що боротьба з цим явищем повинна вестися на трьох рівнях: державному (створення антикорупційного агентства, ухвалення нового Закону України “Про вищу освіту”), у громадянському суспільстві та в академічному середовищі університету.
– А ви людина демократична чи строга?
– Одні кажуть, що я демократичний, інші – що жорсткий і вимогливий.
– Як ви гадаєте, яким повинен бути ректор? Яка риса характеру повинна бути притаманна йому насамперед?
– Передусім послідовним у вирішенні питань.
– Ви максималіст?
– До певної міри так. Чомусь дехто каже, що максималісти – це романтики. Ні, це не романтична риса – це вимогливість до себе насамперед.
Розмовляла Ірина Цицак.
Довідка.
Володимир Мельник народився в 1952 році у с. Плисків Вінницької області. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Працював: старший лаборант (1976 – 1980 рр.), асистент (1980 – 1986 рр.), доцент (1986, 1990 – 91 рр.) кафедри філософії Львівського університету; докторант філософського факультету Київського університету (1991 – 1995 рр.); професор кафедри філософії, декан філософського факультету (з 1996 р.) Львівського університету, за сумісництвом професор (з 1996 р.) кафедри гуманітарних дисциплін, філософії та економіки Львівського медуніверситету.
Кандидат філософських наук (1983 р.), доцент (1986 р.), доктор філософських наук (1995 р.), професор (1997 р.). Завідувач кафедри теорії та історії філософського факультету; керівник секції філософії, політології та психології Західного наукового центру НАН України.
Автор понад 200 наукових і навчально-методичних праць, зокрема десяти монографій, семи підручників. Під керівництвом професора Володимира Мельника захищені три докторські та 11 кандидатських дисертацій.
Фото lvivpost.net.
