"Щоб тобі жити в час великих перемін!" – говорить давнє китайське прокляття. І хто б міг подумати, що в Європі в XXI столітті історія знову буде кров'ю простих людей живити манію величі збожеволілого "месії"! Знову в ужитку геополітичне поняття "кордон цивілізацій".
І власне, Кримом і Донбасом сьогодні проходить не тільки лінія фронту, а й кордон війни між цивілізацією західної, європейської, та цивілізацією глухого кута, монгольсько-московсько-радянсько-путінської, що завершує на наших очах свою історію, своє існування.
Державне утворення, іменоване "Російська Федерація" - прямий політичний наступник СРСР, Російської Імперії, Московського царства, Золотої Орди. Протягом усієї своєї "офіційної" п'ятсотлітньої історії від Івана III, який провів перше "возз'єднання російського світу" наприкінці XV століття, і до Путіна, який влаштував нове (чергове) "збирання земель руських", головним принципом існування цього державного монстра було територіальне розширення держави шляхом пожирання своїх сусідів і знищення людської свободи і гідності всюди, кудидотягнуться.
Сьогодні ніхто не зацікавлений у смерті московського Левіафана так, як Україна. Україна – головна жертва цього чудовиська. Поки він її їсть – він живий! І не може бути інакше. Хто сумнівається, той нехай запитає у знаменитого знавця радянського минулого Збігнєва Бжезинського. Кардинальне переформатування політичного простору на території нинішньої Російської Федерації, принципова "перезавантаження" проекту "Росія" – питання життя або смерті України.
Зупиніть на вулицях будь-якого російського міста першого містянина і запитайте його, що він знає про Україну. Він знає про неї все! Зрозуміло, в парадигмі "кисельовської" пропаганди. Він знає, які партії сидять у Верховній Раді, як звуть українського Президента і Прем'єр-міністра, коли і які в Україні були і будуть вибори, хто там "за нас", а хто "проти". У цього росіянина чітка картина світу в голові. Він знає, що ситуація в Україні життєво важлива для Росії. Що Україну треба рятувати від "американських фашистів, які воюють проти російського світу". 90% так званої "гібридної війни", розв'язаної Росією проти України, протікає в інформаційному просторі. Що робить Україна, щоб вплинути на медіа-простір Росії? Що, взагалі, Україна робить для того, щоб розхитувати ситуацію в РФ або хоча б просто впливати на неї зсередини?
У Росії навіть згідно з офіційною кремлівською статистикою, 15% населення не підтримує Путіна і вторгнення в Україну. А 15% населення РФ - це 20 з гаком мільйонів осіб. В якій ще країні світу живуть 20 з гаком мільйонів друзів України, що свідомо наражаються на щоденну небезпеку? Як використовує цей найважливіший політичний фактор Україна у своїх цілях? Тим часом найактивніші та найвідважніші громадянські активісти Росії відкрито висловлюють свою позицію і одразуопиняються під кримінальне переслідуванням. Таких сьогодні вже сотні, скоро будуть тисячі. Багато хто їде в Україну в надії врятуватися і зробити щось для майбутнього України та Росії. І як зустрічає їх Україна? Здебільшого – відмовами у наданні політичного притулку. Власне, останнім часом все частіше – відмовами Міграційної служби України у прийнятті документів на можливість надання політичного притулку! Що це, як не так очевидна диверсія проти української держави та її інтересів?
Ще десять років тому, після Помаранчевої революції, російський бізнесмен-опозиціонер Борис Березовський мріяв про створення у Луганську російського опозиційного телебачення, яке б вело своє мовлення на територію РФ. Хто знає, по який бік лінії фронту був би тепер Луганськ, якби Березовському тоді допомогли цей проект здійснити? Бомбою якої вибухової сили міг би стати сьогодні супутниковий телевізійний канал, що мовив би з Києва чи Харкова для російської аудиторії, мовив би насамперед силами російських журналістів, істориків, політологів, які сьогодні масово рятуюється в Україні від путінського кошмару! Це був би не черговий "голос Америки" або "російська служба ВВС", до яких, як не крути, довіри у простого росіянина ніколи не буде. Це для російських людей був би голос справжнього, а не оббріханого Путіним "Русского мира".
Доки московський Левіафан буде жити, доти він намагатиметься стати новою імперією. А значить, будуть нові біди і нова кров. Щоб принести мир Україні, а також щоб врятувати людей – що населяють територію нинішньої Росії – від жалюгідно і беззмістовного животіння на закапелках цивілізації, і дозволити їм розвиватися і знаходити новий сенс свого буття, необхідно робити все можливе, щоб Росія стала справжньою (а не декларативної) федерацією вільних губерній і республік. Можливо, навіть конгломератом нових незалежних держав, які стануть органічною частиною європейської і азіатської політико-економічних ойкумени.
Володимир Путін думає, що увійде в Історію "збирачем земель Руських". Ні! Увійде він в історію "Великим Могильником". Могильником тупикового, потворного проекту, що вже зо п’ять віків наганяє жах на всю Європу. Лефіафан, звісно, здохне. Але як скоро він здохне і що буде після його смерті на величезній території, яку він під себе підім'яв, залежить не від Вашингтона і не від Берліна. Залежить це від України. Величезною мірою від її розуміння своєї ролі у внутрішньоросійських процесах і максимально можливої участі в них.
Павло Мєзєрін, координатор в Україні громадянського руху "Вільна Інгрія".
Фото: dailylviv.com
