Церква має взяти на себе місію розбудови солідарного суспільства, адже сьогодні володіє максимальним кредитом довіри поміж українців. До цього також мають долучитися громадські ініціативи. Але не політики. Такий рецепт подолання бідності.
«Солідарність і бідність» – власне так називався круглий стіл, який учора, 13 квітня, відбувся у Львові в Українському католицькому університеті. Модератор круглого столу Оксана Дащаківська розповіла про зауваги її студентів, які вважають, що українці солідаризуються тільки тоді, коли у меншості. Втім, вважає Дащаківська, саме церкві по силі об’єднати ці меншості.
«Бути солідарним – це уміння увійти в становище інших людей. До речі, це також є запорукою успішного економічного розвитку», – зазначив Друль.
Підтримав таку тезу і Маринович: «Я почав би з людини. Адже солідарність починається зі слів «люби ближнього свого». Якщо цей закон прописаний у душі, тоді проблем нема. Для мене особисто важливо індивідуальне «преображеніє» людини. На жаль, для багатьох фраза «люби ближнього» є порожньою. Натомість церква має довести: допомагаючи іншому, ти морально одужаєш».
На потребі учиняти «намацувальну ближність» наголосив Друль. «Церква має вийти за межі церковного подвір’я. Допомогти громаді розв’язати проблеми, зокрема, пов’язані з бідністю. Практикувати «намацувальну ближність», моменти відчуття спільності і спільної сили». Прикладом такого об’єднання, зі слів Друля, став свого часу візит Пап Римського в Україну, а також революція 2004 р.
Однак головний редактор журналу "Християнин і світ" Віктор Жук переконаний, попри весь свій авторитет церква не зможе самостійно впоратися з такою проблемою, як відродження солідаризованого суспільства. Тут мають допомогти громадські ініціативи, активна позиція громадян, треба відновлювати горизонтальні зв’язки, що створюють громадянське суспільство.
Феномен антисолідарності є причиною духовної кризи українського суспільства. Під час «помаранчевої» революції була успішна спроба її подолати, але все швидко змінилося на реакцію, що підсилила цю кризу, – зауважив Мирослав Мартинович.
«Головним почуття тепер є сором, сором за власну наївність – мовляв, я собі дозволив повірити, що революція буде помічною. Я чую такі речі скрізь», – зауважив Маринович.
Маринович пояснив, що за антисолідарністю стоїть філософія «подбай за себе сам, бо за те ніхто не подбає». «Це повна зневіра у спільноті, у ближньому. Це виразна криза», – додав Маринович і розповів випадок з його студенткою. Дівчину збила машина, водій якої пригрозив студентці – «будеш жалітися, вб’ю». І постраждала не заявила в міліцію.
Учасники круглого столу зійшлися на тому, що таке явище як абсолютна бідність може розв’язати тільки солідаризоване суспільство.
