Чи не саме сьогодні в Україні народяться перші громадяни, які доживуть до того часу, коли кандидат, що програв, зателефонує переможцю і привітає його. Сучасникам дочекатися цього, схоже, не судилось. Рішення Юлії Тимошенко не визнавати перемогу Віктора Януковича на президентських виборах віддаляє нас від цієї традиції справжніх демократичних виборів на невизначений термін.
Небажання Юлії Тимошенко визнати очевидну перемогу Віктора Януковича стає небезпечним прецедентом для подальших президентських виборчих кампаній. Більше того, воно має всі шанси перетворитися в непривабливу українську виборчу традицію. Таким чином кожні президентські вибори для країни матимуть наслідком загрозу для національної безпеки, легітимності Президента та влади загалом. За таких обставин кожних 5 років, а може й частіше, на порядку денному стоятиме питання легітимності або й навіть доцільності існування Української держави.
Зрештою, безвідповідальність політичної еліти, яка заради влади, готова перетворити державу на руїну, цілком реально може призвести до територіального розпаду країни, громадянського конфлікту. Єдине, що нині рятує Україну від реалізації цього сценарію, споконвічна толерантність українців, яка межує із мазохізмом, та відносна ймовірно тимчасова неагресивність сусідів.
Ще раз і ще раз мали рації ті експерти, які говорили, що Майдан 2004 року стане прецедентом для оскарження виборів 2010 року, але й вони не могли подумати, що оскаржуватиме вибори саме «помаранчевий», а не «біло-голубий» кандидат. Водночас громадська думка та й політично незаангажована інтелектуальна еліта готова була сприйняти тодішній Майдан, оскарження результатів другого туру виборів 2004 року як виняток з правил, який більше не повториться. Це майже за класиком ліберальної політичної думки Джоном Локком – народ має право на повстання проти тиранічної влади, що зазіхає на його природні права. Але тепер ми отримали політичну технологію з оскарження виборів.
Прихильники БЮТу можуть апелювати до закону, який дозволяє оскаржувати результати виборів, стверджуючи, що в рішенні Юлії Тимошенко немає нічого незаконного. Однак, не правильно було б виривати закон із контексту політичної ситуації в Україні, рівня політичної культури та політичних маніпуляцій, що стали невід’ємною складовою українських виборів.
Двома основними моментами політичного контексту є небажання Юлії Тимошенко відмовлятися від боротьби за крісло Президента без бою. Попри офіційні заяви усіх можливих спостерігачів від різноманітних організацій та країн про те, що масових порушень під час другого туру виборів не було, а поодинокі порушення на результат виборів не вплинули. У такій ситуації покликання на право оскаржувати результати виборів – відповідно до законодавства – це лише прикриття ніцшеанської жаги влади, притаманної Тимошенко. Жаги влади, яку не може втамувати розуміння того, весь цивілізований світ визнав вибори такими, що відбулися. І пошук штучних приводів, щоб нівелювати народне волевиявлення може привести до серйозного, в тому числі силового, протистояння насамперед між різними гілками державної влади.
У будь-якій іншій, справді демократичній країні політичний лідер, який би аналогічно програв би на виборах, не став би їх оскаржувати, навіть маючи якісь формальні приводи. Право, дух закону, демократичні цінності, оцінка міжнародних спостерігачів, а не поодинокі порушення – саме це для справжнього демократичного кандидата є критеріями, відповідно до яких приймається рішення щодо доцільності оскарження виборів. Та й хто сказав, що коли суд ухвалить рішення не на користь Тимошенко, то вона його визнає. Власне, для неї нема сенсу погоджуватися на невигідне для себе рішення. З таким же успіхом можна взагалі не оскаржувати вибори.
Зберегти обличчя, щоб потім не звинувачували, що здалася без бою? Цього, як для характеру Тимошенко, замало. А відтак, не варто чекати від Юлії Володимирівни того, що 2000 року зробив кандидат в президенти США, на той час віце-президент США Альберт Гор. Він – попри вмовляння Палати представників Конгресу – відмовився «обнулити» через парламент результати президентських виборів у ключовому штаті Флорида. Двадцять разів конгресмени від Демократичної партії пропонували йому це зробити – двадцять разів він відмовлявся. Тим самим Ал Гор власноручно відмовився від президентського крісла, бо рішення Верховного Суду США, який постановив визнати як результат виборів перемогу Джорджа Буша молодшого, для нього було найвищим законом.
Про те, що рішення суду не буде на користь Тимошенко, можна говорити вже тепер. Технічно оскаржити і нівелювати майже мільйон голосів на користь Януковича надзвичайно складно, та й колишнього впливу на Вищий адміністративний суд Юлія Тимошенко не має, тому після закінчення судового процесу варто чекати нового витка політичного протистояння.
Попри всі загрози, які несе в собі майбутнє післясудове протистояння, можна в ньому знайти й позитивні моменти. Наприклад, виборці нарешті зрозуміють, що не можна робити з політичних лідерів кумирів, піддаватися на популістські заяви. Нарешті головні дійові особи знімуть маски. Десакралізація політичних лідерів внаслідок невизнання рішення суду стороною, що програла, і подальшого протистояння народить нову суспільну свідомість. Наскільки вона стане масовою – важко сказати. Але що більше суспільство своєю непідтримкою буде карати на чергових виборах безвідповідальних політиків, то скоріше ми нарешті зможемо обрати гідну владу. Тим більший шанс у теперішнього покоління дожити до того часу, коли переможця президентських виборів привітає переможений.
Петро Марич, Гал-інфо.
Фото viperson.ru.
