Про те, що я відвідаю Китай, знав ще за півтори роки до поїздки, однак до кінця не усвідомлював наскільки ця мандрівка буде для мене пізнавальною та цікавою. Коли ми їдемо в іншу країну важливо спостерігати, а не давати оцінки, адже контекст чужої держави часто набагато складніший, ніж нам здається на перший погляд. Тому думки, які тут викладені, пропоную сприймати не як доконані факти, а радше як перші враження від двох великих міст Піднебесної.
Madein China
У Піднебесній мене вразило безліч речей. Вразило те, що самі китайці не люблять купувати китайські речі, а надають перевагу імпортному виробникові. При цьому у мене виникли сумніви: чи справді вони купуюсь імпортні речі, бо вони їм подобаються, чи це радше модний тренд. Тут, як на мене, проглядається комплекс меншовартості, коли ще 10-20 років тому люди просто не могли собі дозволити придбати зайву річ, а були змушені важко працювати, щоб прогодувати родину. Тепер цей «комплекс» китайці намагаються подолати, оточуючи себе дорогими імпортованими товарами: меблями, предметами інтер'єру, одягом, автівками, квартирами.
Громадський транспорт у Шанхаї, зазвичай, марки «Volvo», натомість у нас це у найкращому разі автобуси з Німеччини, що були у користуванні або низької якості китайські «Shaolin». У Піднебесній я не побачив жодного автобуса такої марки. У них на вулицях мало легкових автівок китайських виробників, в Україні – дуже багато: «Great Wall», «Chery», «Geely». У Піднебесній більшість машин від «Wolkswagen», «BMW», «Mercedes», «Audi», «Volvo», менше «Skoda».
Перед тим, як отримати щось від Китаю, потрібно спочатку дати щось Китаєві
Зрима чи незрима присутність держави, зокрема Комуністичної партії Китаю, відчувається усюди. Здається неймовірним, наскільки сильно держава може контролювати ситуацію в країні з кількістю населення більше як 1,3 млрд.У Піднебесній дивним чином поєднується політика комунізму та капіталістичний підхід. Нам розповіли лише про кілька прикладів контролю з боку держави, щоб показати ефективність такого підходу.
Перший стосувався епідемії грипу, коли всі, хто жив у готелях, щодня були зобов'язані подавати звіт про те, з ким вони спілкувались, включно із номерами телефонів та контактними даними, де були, які місцях масового скупчення людей відвідали: супермаркети, метро тощо. У готелях тоді працювали люди, які за допомогою дистанційних термометрів визначали рівень температури перехожих. Якщо виявляли, що у когось висока температура, його одразу ж госпіталізовували.
Інший яскравий випадок стосується виробництва підробок. Так, за допомогою контролю з боку держави, у 2008 році під час літніх Олімпійських ігор у Пекіні не було в обігу жодної підробленої сувенірної продукції, присвяченій цій події.
Керівництво КНР думає глобально. Оскільки країну, де проживає більше як мільярд людей, потрібно прогодувати, держава скуповує землі в Бразилії, Аргентині, Африці для вирощування продовольчого зерна, щоб насичувати ринок і не допускати світового подорожчання цін на зерно.
Цікаво, що у Китаї, як і в колишньому СССР, на великих підприємствах (їх дуже багато) діють парткоми КПК. Керівники парткомів мають значний вплив на кадрову політику підприємства.
Держава всіляко підтримує розвиток бізнесу, заохочує своїх громадян розпочати власну справу і надає для цього кредити під дуже низькі відсотки. На запитання, як можна іноземцеві чи іноземній компанії розпочати успішний бізнес у Китаї, ми отримали просту та однозначну відповідь: «Ваша справа має бути вигідною для нашої країни. Перед тим як отримати щось від Китаю, потрібно спочатку дати щось Китаєві». В іншому випадку, шансів на успіх нема, і неважливо, чи це велика і відома світова компанія чи ні.
Випадок із французькою компанією «Danone» та китайською «Wahaha» є яскравою ілюстрацією цього. 1996 року всесвітньо відома «Danone» вийшла на ринок напоїв та продуктів Китаю, заснувавши спільне підприємство із китайською компанією «Wahaha», яка на той час була лідером із виробництва напоїв у КНР.«Danone» інвестувала близько 340 млн доларів у розвиток спільного підприємства, отримавши 51% акцій, що на думку керівництва «Danone» давало контроль над діяльністю СП. Уже незабаром обидві сторони почали звинувачувати одна одну в недотриманні умов співпраці. Так, «Danone» звинуватила «Wahaha» у використанні рецептури, технології та дистриб'юторської мережі збуту продуктів, які остання виготовляли поза домовленістю і фактично конкурувала з продуктами спільного підприємства. За оцінками, «Deutche Bank», оборот «тіньового» виробництва становив близько третини від загального продажу. Ключовим моментом у вирішенні суперечки в суді було те, що торгова марка «Wahaha» через відмову відповідальної державної установи так і не була передана у власність СП, тим самим роблячи незаконною і вразливою діяльність спільного підприємства від самого початку. Однак китайські партнери зуміли переконати керівництво «Danone», що це не є суттєвою умовою. 2009 року, через кілька років безперервних судових позовів, незважаючи на втручання президента Франції Ніколя Саркозі, компанія «Danone» була змушена продати свою частку у 51% компанії «Wahaha» за вартістю, що ледве покривала розмір первинних інвестицій.
Для успішного ведення бізнесу у Піднебесній потрібно 关系
Це "Guanxi" – багатовікова традиція у Китаї, яка уособлює особисті стосунки, що передбачають взаємну повагу і базується на принципах надання послуги або подарунку одним із партнерів з можливістю згодом попросити та отримати послугу у відповідь. Ця традиція органічно вписується у конфуціанське вчення, яке надалі домінує у Китаї, хоча й видозмінюються під впливом капіталістичного світогляду.
Формувати такого роду відносини є життєво необхідним для успішного ведення бізнесу в Китаї чи з китайськими партнерами в Україні. Такого типу стосунки допомагають вирішити певні проблеми і на державному рівні, фактично, трансформуючись у звичайну корупцію, приховану під багатовіковою традицією.
Ще один урок, який ми вивчили – ні в якому разі не ставитися зверхньо до китайців, не давати підстав партнерам сумніватись у своїй порядності, особливо у довготривалих стосунках. Жителі Піднебесної можуть довго пам'ятати образу, при цьому не виявляючи цього, але через певний час помстяться у найболючіший спосіб.
У великих та успішних містах, які ми відвідали, зокрема Шанхай та Гонконг, є одна релігія яка об'єднує людей, – гроші. Висновок очевидний – із огляду на недосконале законодавство та на все ще неймовірно швидкі темпи розвитку економіки, не варто покладатись просто на контракт, підписаний з китайськими партнерами, як на панацею, потрібно працювати над зміцненням і поглибленням партнерських стосунків, бути обережним і не дозволяти ввести себе в оману. Наприклад, якщо ви розмістили замовлення на купівлю партії товару з Китаю, треба приїхати і проконтролювати завантаження товару. Контракт не захистить і не гарантує 100% виконання зобов'язань. Не догледів – сам винен.
Кілька разів мені доводилось чути про те, як змінилося у Китаї ставлення до іноземців, зокрема до європейців та американців, за останні десятиліття. Якщо ще 10 років тому в Піднебесній можна було успішно заснувати та вести бізнес лише тому, що ти іноземець і тебе сприймали як «вищу істоту», то тепер ситуація змінилась. Іноземці не лише більше не мають привілейованого статусу, а й відчувають певну зневагу з боку молодого покоління китайців, менеджерів та управлінців, які виросли та здобули достойну освіту вже в інших країнах. Наш колега українець у Китаї каже, що остання справа, якою може займатись іноземець у Піднебесній – це викладати рідну мову. Вважається, що така людина нічого в житті не вміє і не досягла, якщо на все що вона здатна – лише говорити і писати рідною мовою.
Георгій Вайданич, учасник програми Key Executive MBA LvBS. Візит до Китаю відбувся у рамках навчального туру країнами Азійського регіону.
