"Від мінімальної пенсії із грудня у 1247 грн віднімемо 949 грн антисоціальної виплати і отримаємо різницю 298 гривень. Перемножимо її на 60 тисяч і на 12 місяців, і отримаємо 214 мільйонів 560 тисяч гривень. Це та сума, заради якої уряд України, президент України і депутати України ганьблять країну перед Європейським судом, перед усім цивілізованим світом".
У перший тиждень листопада у Львові, в конференц-залі одного з готелів, відбулось виїзне засідання правління Пенсійного фонду України. У цьому заході взяли участь Павло Розенко, віце-прем’єр-міністр України з соціальних питань, керівники структурних підрозділів центрального апарату Пенсійного фонду України, начальники головних управлінь Фонду в областях та місті Києві. Від керівництва Львівської області були Олег Синютка, голова Львівської облдержадміністрації, і Володимир Гірняк, заступник голови Львівської обласної ради.
Після завершення робочого засідання Павло Розенко і Олексій Зарудний, голова правління Пенсійного фонду України, і невідома дама без бейджа, яка себе не відрекомендувала, прийшли у підвальне приміщення готелю, пристосоване для проведення зборів, а не прес-конференції, де й провели зустріч із журналістами.
У вступному слові Павло Розенко похвалив себе і своїх підлеглих, скільки доброго вони зробили для України, як геніально додумались із паперового документообороту в Пенсійному фонді перейти на електронний, зганив український політикум за популізм і перешкоджання запровадити трирівневу модель пенсійного страхування – солідарну, накопичувальну і недержавну. Не обійшов увагою дражливу суспільну проблему з реформування цін на лікарські засоби, запевнивши, що незабаром ліки стануть дешевими і доступними.
Прес-конференція, на яку журналісти терпеливо чекали годину, була короткою. Київські достойники не мали особливого бажання докладно відповісти на всі питання, актуальні для регіону й різних верств населення. Із особливим поспіхом із приміщення ретирувався соціальній віце-прем'єр-міністр. Така службова недобросовісність не вкладається у рамки проєвропейського переформатування виконавчої влади, про що було заявлено у реформаторському уряді Володимира Гройсмана.
Наприклад, колеги з Тернополя не мали можливості прибути на прес-конференцію, тому просили дізнатись, хто в уряді понесе політичну, адміністративну або іншу відповідальність за призначення Ігоря Москалика керівником Пенсійного фонду України у Тернопільській області.
На підставі е-декларації, наголосило тернопільське видання «Часопис», громадськість з'ясувала, що подружжя Москаликів володіє на двох трьома автомобілями, п'ятнадцятьма об'єктами нерухомості у Тернополі й Києві, ринкова вартість яких сягає понад 15 мільйонів гривень. І при таких статках у 2015 році тернопільські магнати взяли собі допомогу з бюджету, в сумі 1901 грн, для оплати комунальних послуг.
А ще тернопільські журналісти цікавляться, хто поверне 1901 гривню в бюджет держави – Москалик чи урядовці, які його призначили на посаду та пролонгують контракт, незважаючи на гучний суспільний скандал?
Не почув Павло Розенко і питання від малозабезпеченого львів'янина, пенсіонера Володимира Ревака, який від квітня 2015 року не може оформити належну йому субсидію. Не один раз Володимир Ревак скаржився і на гарячу урядову лінію за номером 15-45, проте київські клерки скеровують звернення пенсіонера до Львова, до тих самих чиновників, які саботують вирішення зазначеної проблеми. Очевидно, що підлеглі Павла Розенка не знають, що це є порушенням Закону «Про звернення громадян», а в уряді нема кому виявити й усунути цей службовий недолік.
У відповідь на питання Галінфо, чому в Україні є пенсіонери, які отримують пенсію нижчу прожиткового рівня і скільки є таких людей, Павло Розенко відповів, що ці особи (їх в Україні приблизно 60 тисяч – Олексій Зарудний) не заслуговують мінімальної пенсії, бо вони не виконали свого зобов'язання перед суспільством, не мають повного страхового стажу. Проте вони можуть звернутися у службу соціального захисту й отримати потрібну матеріальну допомогу. Як, для прикладу, львів'янин Володимир Ревак, який уже рік оббиває соціальні розенківські пороги.
Принагідно процитую учасникам прес-конференції – Розенкові і Зарудному – статтю 46 Конституції України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У Конституції не сказано про трудовий стаж – повний або неповний, а чітко наголошено – розмір забезпечення непрацездатної людини повинен відповідати рівневі життя, не нижчому від законодавчо прийнятого прожиткового мінімуму. А громадяни України найняли Павла Розенка для виконавчої праці, щоби чиновник сумлінно виконував закон, а не довільно його трактував.
Стосовно зазначеного порушення Конституції України, статті 46, уже шестеро українців звернулись у Страсбург, і Європейський суд із прав людини шість (sic!) разів поспіль сказав українським урядовцям: «Ви порушуєте законодавство своєї країни. Приведіть свої рішення у відповідність до конституційної норми».
На питання Гал-інфо, скільки разів Європейський суд ще повинен повторити вище сказане, щоб уряд припинив ганьбити Україну перед цивілізованим світом, віце-прем'єр-міністр, не відповів. Між іншим, не відповів на це питання і Президент Петро Порошенко, гарант Конституції. Інформаційний запит йому надіслали 13 вересня разом із копією останнього рішення Європейського суду з прав людини від 12 серпня 2016 року.
Під час прес-конференції вразив і формалізм Павла Розенка, номенклатурника у третьому поколінні. Він сказав: «Страхова пенсійна система полягає в наступному, що зрівнялівки бути не може. Людина, яка взагалі не працювала, вона мінімальну пенсію не отримає. Людина, яка працювала достойно все своє життя, виконала свої зобов'язання перед суспільством, сплачувала внески, вона отримає достойну пенсію».
Суспільство, про яке було згадано, має потребу почути від Павла Розенка, який так поквапливо пішов із прес-конференції, відповідь принаймні на головніші питання:
• чи на даний час мінімальна пенсія, із точки зору соціального віце-прем'єр-міністра, є достойною винагородою за всі роки сумлінно сплачених страхових внесків?
• чи всі 60 тисяч пенсіонерів, які опинились за межею бідності, байдикували, не пропрацювавши ні року?
• держава, тобто конкретно взяті чиновники, сумлінно виконали всі свої посадові зобов'язання перед громадянами, усіх забезпечили місцями праці та можливістю реалізувати своє право на працю, до речі також гарантоване Конституцією?
• так звані «кравчучки», з якими майже третина українців пішла по світу, шукаючи шматок хліба, щоби не згинути від безгрошів'я, це чия заслуга? І чия сьогодні відповідальність?
• у який спосіб ці люди могли сплачувати страховий податок із «кравчучки»?
• як люди, яких недоля погнала на чужину в пошуках праці, якою їх на Батьківщині не забезпечила державна влада, могли сплачувати страхові внески? На той час законом не була передбачена технічна можливість платити страхові внески зі заробленого за кордоном.
Звісна річ, серед тих 60 тисяч також є особи, які ледарювали або спекулювали все життя, але скільки їх? Хто перелічив?
Не буду наводити християнський спосіб вирішення зазначеного питання, він для номенклатури порожній звук. Але візьмімо калькулятор і полічимо.
Від мінімальної пенсії із грудня у 1247 грн віднімемо 949 грн антисоціальної виплати і отримаємо різницю 298 гривень. Перемножимо її на 60 тисяч і на 12 місяців, і отримаємо 214 мільйонів 560 тисяч гривень. Це та сума, заради якої уряд України, президент України і депутати України ганьблять країну перед Європейським судом, перед усім цивілізованим світом.
І якщо в Україні на шахти, які не знати з якого дива є збитковими, на банки, які є збитковими, витрачають мільярди з бюджету, то невиплата отих 215 мільйонів є вершиною або службового недбальства, або звичайного цинізму функціонерів від політики. І це на тлі цілого ряду фактів, коли то СБУ прихопить нечистоплотних чиновників Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на крадіжці 30 мільйонів гривень, то Національна поліція – той же фонд на крадіжці 18 мільйонів гривень, то Державна фінансова служба знайде хитромудру схему шахрайства.
Із громадсько-корисної діяльності СБУ, Національної поліції, Державної фінансової служби бачимо, що шахрайство хронічно-притаманне для цієї соціально-страхової структури, 28 тисяч працівників якої не орють, не кують, не мелють, а живуть завдяки розподілу суспільно-корисного продукту, який створили інші громадяни.
Віце-прем'єр-міністр нездатний знайти у бюджеті 215 мільйонів гривень у той час, коли, як зазначив Сергій Павленко, голова Громадської ради Фонду соціального страхування України, дублюючі соціальні державні структури щорічно «з'їдають» від 5 до 7 млрд гривень. Кому потрібні ці паралельні соціальні структури? Від квітня вже сотню разів можна було черканути пером, підписати наказ про їх ліквідацію. Це за умови, якщо не мати до паралельних структур корисливої дотичності.
Ще раз перечитаймо вислів віце-прем'єр-міністра: «Людина, яка працювала достойно все своє життя, виконала свої зобов'язання перед суспільством, сплачувала внески, отримає достойну пенсію».
Тоді з якого дива працюючому пенсіонерові виплачують тільки 85% сумлінно заробленої пенсії? Або державного службовця, який чесно пропрацював за невелику зарплату, чесно сплатив страхові внески у сподіванні, що на старість покращить своє матеріальне становище, цілком позбавляють пенсії, якщо він хоче і може далі працювати на державній службі? Позбавляють, фактично, його ж грошей, за які він солідарно утримував попередні покоління у сподіванні, що свого часу до нього також застосують закон солідарної справедливості. Проте постмайданівські функціонери змушують пенсіонера-бюджетника звільнитися і йти працювати, якщо може, у недержавну сферу, де йому також виплатять не всю пенсію, передбачену в Конституції, а тільки 85 відсотків.
Громадяни Розенку і Зарудний, а чи не здається вам, що позбавляти людину виплати її чесно зароблених статків за конституційне право (Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується), щонайменше є державним шахрайством? А вам, Петре Олексійовичу, гаранте Конституції, що здається?
Прокоментувати цю загальноукраїнську проблему редакція попросила Віктора Черномського, правозахисника, керівника ГО «Вартові закону». Віктор Черномський розповів: «До грудня 2015 року, я працював, як особа прирівняна до держслужбовця, в редакції однієї з львівських газет. Однак, із квітня 2015 року держслужбовців та прирівняних до них трудівників (нотаріуси, помічники нардепів, журналісти бюджетних видань, інші професії), які досягли пенсійного віку та продовжували працювати, протиправно позбавили 100% пенсії. До цього доклались усі: парламент, уряд Яценюка і президент Порошенко. Конституція України у ст. 22 визначає, що будь-які закони не можуть або погіршувати попередній стан громадян, або зменшувати їхні права. Є низка й інших норм права, які порушує вище вказаний закон. У суді мій позов до Пенсійного фонду, стосовно не виплати пенсії, було задоволено. Довелося судитися майже рік, проте у вересні я таки отримав (вважаю, що вкрадену у мене пенсію) належні мені кошти. Між іншим, багато інших пенсіонерів України, що опинилися у схожій ситуації, також домоглись через суд недоплачені їм кошти. Тим не менше, громадянам із аналогічними проблемами, які не звернулися до суду, Пенсійний фонд протиправно не відновлює виплату чесно заробленого довічного пенсійного утримання. Таку позицію Пенсійного фонду, уряду Гройсмана, ВРУ та президента Петра Порошенка вважаю злочином проти народу».
Іще питання до соціального віце-прем'єр-міністра: якщо людина почала працювати у 20 років і вийшла на пенсію у 60 років, маючи трудовий стаж 42 роки (2 роки служби в армії), а також щомісячно сплачувала за цей період усі відрахування у державні фонди, тоді чому пенсію їй нараховують, беручи до уваги 21 рік (16 років від 2000 року плюс 5 років із довільно обраного періоду всього так званого страхового стажу), а куди дівається друга половина – ще 21 рік? Навіщо тоді страховий і робочий стаж у 40 років, якщо він повністю не враховується?
Якби пенсію нараховували за всі роки так званого страхового стажу, за відповідним коефіцієнтом, а не вибірково, тоді сьогодні мінімальна пенсія повинна становити щонайменше 2500 гривень.
У неконструктивній зустрічі урядовців із журналістами таки знайшлось зернятко доцільності. Олексій Зарудний повідомив: якщо пенсіонер має пенсію 2000 – 3000 тисячі гривень і ніде не працює, то з цієї суми не повинні вираховувати жодної гривні. А якщо місцеве відділення Пенсійного фонду вираховує бодай гривню – це порушення законодавства, зокрема закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій», який Верховна Рада прийняла 2 червня 2016 року, а президент України підписав 10 червня.
До Володимира Гройсмана від журналістського цеху буде прохання доручити підлеглим надіслати відповіді на вище зазначені питання у редакцію з метою подальшого ознайомлення громадськості з цією важливою суспільною інформацією. А урядовців, які здійснюють виїздні вояжі, навчити не вихвалятись своїми здобутками, за які їм уже заплачено, а зустрітись із місцевим активом і запитати: що ми ще не зробили, де знову ми «накосячили»? І отриману на місцях інформацію взяти в роботу. Таке функціонування не тільки виконавчої влади, але і законодавчої, буде конструктивним і схвально сприйнятим у суспільстві.
Ярослав Левків.
