Питання визнання УПА маргіналізувалося разом із політичними партіями і політиками, які його відстоюють. Якщо після 2004 року «Наша Україна» і БЮТ записували визнання УПА як один з ключових пунктів створення коаліції, то з часом воно зникло з порядку денного цих політичних сил, відносини яких вкрай зіпсувались і загострились.
Якщо після перемоги на президентських виборах 2004 року Віктор Ющенко щорічно 9 травня порушував питання примирення упівців та радянських ветеранів, то останні два роки він уникає цієї теми. Також на запитання про офіційне визнання державою УПА Президент постійно відповідає, що це компетенція парламенту – визнавати потрібно через закон. Однак Президент не звернувся жодного разу до Верховної Ради із відповідною законодавчою ініціативою. Більш того, глава держави має в руках зручний нормативний інструмент – через свій указ він може надати ветеранам УПА бажаний для них статус. Подивимося на реакцію Президента на звернення до нього Львівської обласної ради, яка запропонувала гаранту через указ надати ветеранам УПА статусу борців за незалежність України. Власне, це має стати лакмусовим папірцем зацікавленості Президента у виведені УПА із законодавчого підпілля.
Віктор Ющенко останнім часом неодноразово заявляв, що його не хвилює власний рейтинг, і він продовжуватиме робити кроки із відновлення історичної правди, відтак, логічним виглядало б оприлюднення указу із визнанням УПА. Логічною була б поява такого указу напередодні річниці УПА 14 жовтня. Якщо Ющенко не зробив цього досі, то, напевно, не варто очікувати указу взагалі. Хоча, можливо, Ющенко вирішить зіграти на патріотичних почуттях західноукраїнського електорату ближче до першого туру, коли й підпише укази про УПА і присвоїть Героя України Степану Бандері (про останнє також просила Львівська облрада). Власне, цілком логічним виглядає присвоєння Героя України Бандері, якщо цей почесний статус отримав його підлеглий в ОУН, генерал- хорунжий УПА Роман Шухевич.
Поки Віктор Ющенко залишається Президентом для ветеранів УПА ще жевріє надія на визнання їх борцями за Незалежність України, стороною Другої світової війни. Ющенко – єдиний, на кого вони можуть покладатися, оскільки політичні партії національно-демократичного спектру фактично перестали відігравати будь-яку роль в українській політиці. З маргіналізацією національно-демократичних партій відбулася й маргіналізація питання про визнання УПА, що є однією з основоположних тез українських правих.
Відтак ветерани повстанської армії змушені задовлольнитися тим, що їх визнали, шанують і доплачують до пенсій тільки на Західній Україні. Зрозуміло, що визнання УПА в межах кількох областей не задовольняє колишніх повстанців, оскільки воювали вони за ідею соборної України. Разом з тим, скажімо, львівський упівець змушений прийняти гіркий факт, що його сусід, колишній енкаведист, отримує всю пошану, пільги і великі пенсії від держави, проти якої він боровся. А ветеран УПА залишається парією для держави заради, здобуття якої віддав здоров'я, а його побратими - життя.
Окрім проблеми маргіналізації національно-демократичних партій і питання УПА, ключову роль у цій ситуації відіграє пасивність суспільства. Заради перемоги Ющенка у 2004 році піднялася вся Західна Україна, заради визнання УПА – раз на рік у Львові збирається кількасот людей, а цьогоріч – ще менше. Суспільство Західної України, попри кургани повстанцям у кожному селі, не готове поставити рубом перед владою питання визнання УПА. Очевидно, це нікому не потрібно, окрім жменьки політиків, які це роблять з переконань або для піару. І раніше, а тепер особливо людей цікавлять інші проблеми. Відтак, масової суспільної підтримки руху за визнання УПА не було і не буде. Це створює передумови для того, що проблеми УПА взагалі щезне з порядку денного політичного життя України. А зі скорим відходом покоління упівців все це стане історією і втратить свою актуальність як для політикуму, так і для суспільства.
Своє небажання визнавати УПА українофоби-русофіли, а саме вони є найбільш виразними противниками легалізації упівців, пояснюють співпрацею УПА з німецькими спецслужбами, однак справжня причина – це боротьба повстанців проти російсько-комуністичної окупації України. І поки не визнано УПА, доти перемагає ідея російської колоніальної України. Легалізація УПА – це легалізація української України, на противагу посткомуністичній державі з постколоніальним мисленням населення, саме населення, а не нації. Якщо українське суспільство та справжня українська інтелігенція не змусить політиків всіх мастей визнати на державному рівні УПА, то українська нація не має майбутнього і не заслуговує на повагу у світі. Така нація так і залишиться «молодшим братом» із споконвічним комплексом неповноцінності.
Петро Марич, Інформаційна агенція "Гал-інфо".
