Цього року у Львові на Пагорбі Слави 9 травня ветеранів було не надто багато. Можливо, це пов’язано з тим, що фронтовикам нині має бути не менше як 80 років, а це досить поважний вік. Гал-інфо вдалося поспілкуватися із трьома ветеранами, які пройшли війну від початку і до кінця.
Голова Львівської обласної організації ветеранів України Тимофій Махоньок нині у віці 94 років. Він гордо розповідає про те, що воював за Україну. На війну його забрали ще коли він навчався в інституті. Закінчив війну у званні полковника. Сам родом з Чернігівської області, брав участь у звільненні Львова.
До традиційного для Львова святкування 9 травня він вже звик.
«Я вважаю, що все ж варто було б дотриматись атрибутики не лише один день. Треба весь час звертати увагу, щоб могили воїнів були у належному стані, щоб можна було подивитися і сказати, що держава цивілізована.
Прикро, що у нас День Перемоги згадують тільки тому, що так вимагають і потрібно відзначити. Звісно, добре що відзначають, але щодня варто згадувати, що є люди, які захистили Україну та зробили її державою, і вони сьогодні лежать тут і треба віддати їм належне.
Зрозумійте, людина, яка загинула на фронті, вона загинула за Батьківщину, тому треба у школах виховувати людину, яка б не готувалась до знищення, до війни, а готувалася б до побудови держави. Наш обов’язок, як ветеранів, а я пройшов війну від початку і до кінця, виховувати дітей культурними і чесними.
На наше запитання, чи обурює його те, що у Львові забороняють підняти червоний прапор, він відповів: «Це не лише сьогодні, а взагалі. Символ, а ним є прапор, може підніматись у пам’ятний день. Символ є символ, якщо він відповідає інтересам хай навіть малої групи людей, то він мусить шануватись. Прапор говорить про те, що він чомусь присвячений і його варто шанувати. Коли не дають цього зробити, то це або люди не цивілізовані, або по природі не зовсім розвинуті. Як тільки хтось хоче вшанувати цей символ, одразу говорять, а ви не маєте права. А хто питав у мене право на війні, за кого мені воювати?»
Він також наголосив, що місцева влада нічого не робить для того, щоб могили на Пагорбі Слави не розкрадали.
« Є могила, і я не маю права її зачепити чи розкрадати. Навіть якщо я не знаю, хто там лежить, але я знаю, що там лежить людина. Коли мені кажуть, ви подивіться, хто тут лежить, мовляв, там мало українців, мені стає жаль, адже це люди, неважливо звідки вони родом, але вони полягли за Україну.
До пам’ятників, до могил треба ставитись, як до людей, які жили. Я дивуюсь, коли міському голові Львова три роки вже говоримо, що на пам’ятниках немає прізвищ, з братських могил вкрали бронзові гірлянди, а нічого не роблять. Вони йдуть покладати квіти і навіть не знають кому. Це ганьба для цивілізованої людини, для представника влади.
Якщо хтось не хоче, може не нести квітів на Пагорб Слави, але грабувати могили, дозволяти, щоб грабували могили, знищували – це дикунство. Нам пояснюють, що це хулігани, але ж ви влада! Якщо знищили, то ви повинні відновити», - впевнений він.
Ветеран Дмитро Піканов з орденами прийшов, опираючись на руку доньки Наталі, адже має 87 років. Як розповів ветеран, він приніс квіти на могилу свого командира, який похований на Меморіальному комплексі.
До нього одразу почали підходити люди і дарувати йому квіти та вітати, він навзаєм вітав їх.
«Люди заслуговують, щоб їх вшанували, тому я тут. Вітаю всіх зі святом», - сказав він.
Донька пояснює, що йому важко говорити. На наше запитання, як їм святкування у Львові, відповідає, що батька учора урочисто вітали в Академії сухопутних військ.
«Їх гарно привтіали, був концерт, повний зал людей, їм влаштували святковий бенкет. Тато воював за Львів, дійшов до Подздаму, був зв’язковим авіації. Для нього цей день дуже важливий, поки йшли сюди, тато отримав багато вітань. Він дуже тішився, особливо коли його вітала молодь. Такі моменти, це для нього основне, а все решта, це не важливо. Я думаю, що нам усім потрібно пам’ятати і дякувати за те, що маємо мир. Коли є мир, більше нічого не потрібно. Головне, що молодь це пам’ятає і цінує», - сказала донька ветерана.
Ще один ветеран, 92-річний Михайло Юзьків, львів’янин, науковець, фахівець з ботаніки. Вільно володіє польською та німецькими мовами.
Він зі сльозами на очах пригадує, як хотілося йому на війні чути українську мову, і він завжди шукав інших українців і йшов до них просто поговорити.
«Я пройшов чотири українські фронти, брав участь у визволенні Польщі. Це страшне… Був багато разів поранений. Після всього цього я прагнув триматися ближче до рідних місць, до України. Війну я пройшов звичайним рядовим солдатом. Я безпартійний, мене щоразу намагалися затягнути у партію, але я щораз відмовляв. Було важко від цього, але я не хотів. Сьогодні просто прийшов вшанувати пам'ять. У мене тут лежать друзі, один із них загинув у Берліні, його привезли сюди і тут поховали», - розповів ветеран.
Інші ж ветерани з якими нам вдалося поспілкуватися наголошують, що особливо їм нічого не потрібно, єдине, щоб вони хотіли, це спокою на 9 травня.
