“Дзендзик” — це кав'ярня, названа на честь невеликого острова, що розташований поблизу Бердянська.
Відкрила заклад у Львові Ксенія Клейнос, яка змушена була покинути рідне місто з сім'єю через вторгнення російських військ. Гал-інфо поспілкувалося з Ксенією про те, як виникла ідея відкрити бізнес у Львові, та її досвід вимушеного переселення.
Від антикафе у Бердянську до кав'ярні у Львові
Ксенія Клейнос народилася у Бердянську. Деякий час жінка мешкала й в російському Санкт-Петербурзі, але після початку війни у 2014 році повернулася до рідного міста та відкрила там свій невеликий бізнес — антикафе.
“Після 10 років життя в Санкт-Петербурзі, у 2014-му році для мене настав переломний момент. Я більше не хотіла працювати в офісі, хотіла відкрити свою справу і міркувала про те, як повернутися додому. Тоді я мала хобі — відвідувала різні антикафе. Так і виникла ідея відкрити таке антикафе у Бердянську”, — розповідає Ксенія Клейнос.
Попри те, що Бердянськ — це доволі невелике місто, ідея Ксенії перетворилася на потужний креативний простір. В її антикафе проводили різні заходи для розвитку людей та міста, організовували тренінги та майстеркласи, в який брали участь від кількох людей до сотень.
“Ми організовували фестивалі, різноманітні соціальні проєкти. До нас люди приходили з ідеями, які ми підтримували або навіть втілювали самотужки. Було активне життя”, — пригадує Ксенія.
Проте все це змінилось 24 лютого 2022 року з початком повномасштабного вторгнення Росії. Поряд з домом Ксенії був аеропорт, тож вона з сім'єю прокинулась від гучних вибухів. Щоб убезпечити себе родина спершу виїхала у село поблизу Бердянська.
“Ми прожили у селі близько 40 днів, а потім зрозуміли, що немає сенсу чекати далі. Війна швидко не закінчиться, а працювати й допомагати треба продовжувати. Евакуаційним автобусом ми виїхали спочатку до Запоріжжя, а потім потягом до Львова. Перша думка була облаштуватися в Трускавці, але туди вже приїхало у два рази більше людей, ніж мешкало до того, тож знайти житло там було нереально”, — ділиться Ксенія.
Так перші дні після евакуації Ксенія з сім'єю мешкали у Львові у хостелі. Далі була квартира на три тижні, яку допомогла знайти та оплатити подруга Ксенії. І врешті за ці кілька тижнів вдалося знайти вже їхнє постійне помешкання.
“Коли облаштувалися, спочатку не хотілося нікуди йти, важко було почати щось робити. У Львові так багато подій, а мені не хотілося нічого. Але я почала поступово себе витягувати. Я робила по одній справі на день, хвалила себе, і це допомогло мені повернутися до життя. Я почала думати, що хочу робити далі. Так народилася ідея організувати допомогу для бердянців. Одна з організацій нас підтримала і ми створили проєкт “Ми — Бердянськ”. У рамках цього проєкту бердянцям надавали індивідуальну та групову психологічну підтримку, організували для них творчі воркшопи, клуби з вивчення англійської та української, створювали виставки”, — каже Ксенія.
Паралельно з цим жінка заповнила заявку на грант та пройшла курси бариста, маючи ідею створили кав'ярню. У результаті Ксенія отримала грантову допомогу. Гроші на втілення ідеї їй прийшли як новорічний подарунок — 30 грудня. А з початку цього року підприємиця знайшла приміщення, створила команду та відкрила у Львові на Пекарській, 31 кав'ярню “Дзендзик”.
Як працює бердянський “Дзендзик” у Львові
Спершу Ксенія працювала сама. Потім до команди доєдналися ще дві співробітниці теж родом з Бердянська. Як каже Ксенія Клейнос, у “Дзендзику” вони роблять те, що подобається і смакує самим.
“Мені здається, люди це цінують. Відвідувачі відчувають, що ми готуємо як для себе, тому часто чуємо схвальні відгуки”, — додає Ксенія.
Проте “Дзендзик” — це не тільки про каву. Кав'ярня створює спільний контекст між бердянцями, починаючи від команди, і закінчуючи відвідувачами, бо багато людей з Бердянська є постійними гостями закладу.
“Ми намагаємося спілкуватися і створювати спільноту людей з Бердянська, які опинилися у Львові. У нас є чат, у якому зараз 55 бердянців, і туди час до часу додаються новенькі. Люди знаходяться дивовижним чином — через події, соцмережі або тепер через нашу кав'ярню. Нещодавно до нас зайшли дві жінки, які спочатку і не зрозуміли, що “Дзендзик” — це про Бердянськ. У процесі розмови з'ясувалося, що вони теж з нашого міста. Так ми й познайомились”, — ділиться Ксенія.
Разом з тим у “Дзендзику” не тільки об'єднують, а й підтримують бердянців. У кав'ярні можна придбати вироби ручної роботи — свічки, сувеніри, значки, які роблять бердянські майстрині. Також тут можна знайти книжку бердянської письменниці, яка була видана в Україні попри перебування авторки в окупації.
Крім того, кав'ярня стала місцем, де всі охочі можуть обмінюватися книгами у межах буккросингу, відвідувати різні майстеркласи, збиратися для настільних ігор, а також підтримувати військових.
“Поряд з нами є військовий госпіталь, це наші постійні відвідувачі. Тож у нас є можливість залишити підвішену каву, зокрема для захисників. Правда вони рідко хочуть скористатися цією послугою, хочуть самі платити, але бувають історії, коли це дуже вчасно підтримує військових. До нас заходив хлопець, який був тільки після операції, але дуже хотів кави. Ми зробили йому підвішену каву, бо сам він не мав можливості заплатити. Хлопець був дуже вдячний, заходив потім, приніс цукерки на знак подяки. Для нього та маленька кава повернула віру в людство. І це дуже цінно”, — розповідає Ксенія.
Водночас попри успішність і прибутковість бізнесу у Львові, Ксенія все ж мріє повернутися у рідний Бердянськ.
“У нашій квартирі жили російські військові, там розмістили якогось лікаря. На щастя, всі мої рідні у різних містах та країнах, а не в окупації. У Бердянську лишились тільки знайомі. Але ми з родиною все одно думаємо, що хотіли б повернутися додому”, — зауважує Ксенія.
Вона додає, що у Львові вже є багато цікавого та корисного, а у Бердянську буде багато роботи. За безпечної можливості, Ксенія Клейнос хотіла б повернутися, щоб допомогти своєму рідному місту та бердянцям.
Спілкувалась Олеся Філоненко
